Здається, можливі два варіанти відповіді на це запитання. Перший звучить так: ми не потребуємо інтелектуальних лідерів. Політика, бізнес, наука й навіть культура можуть успішно функціонувати і без них. Рішення можна приймати колегіально – великою політичною командою або радою директорів. Один із недавніх номерів німецького Philosophie Magazin (№6, 2018 рік) був присвячений відповіді на питання «Чи потрібні нам еліти?». Деякі автори стверджували, що якщо еліти й потрібні, то функціональні, вузькоспеціалізовані. У нас таких називають «технократами».
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Апологети сильної версії штучного інтелекту переконують нас, що програми візьмуть на себе роль стратегічних менеджерів. Вони будуть самостійно навчатися, пристосовуватися до нових викликів і приймати правильні рішення. Ми ж взаємодіятимемо з ними через контроль і постановку цілей. Навіщо такій системі інтелектуальні лідери? Вони явно зайві на цьому святі технологій.
І все ж, хай якою значною є роль великих команд, рад директорів чи алгоритмів, за найважливішими проривами в науці, бізнесі й культурі стоять окремі особистості. Ці конкретні люди беруть на себе відповідальність, роблять відкриття і просувають людство вперед.
У суперечці про роль особистості в історії я на боці тих, хто за особистість. Тому я схиляюся до другого варіанту відповіді: інтелектуальний рівень лідерів помітно знизився. Політичні лідери провідних країн очевидно поступаються за обдарованістю, інтелектом і харизмою Черчиллю, де Голлю, Аденауеру, Гаспері, Шуману, Тетчер, Рейгану, Іванові Павлу II, Гавелу. Вони часто йшли «проти течії», протистояли модним трендам, не пасували перед складними рішеннями. На їхньому фоні радянські лідери 1960-х – першої половини 80-х років виглядали блякло й невиразно. Минуло кілька десятиліть відтоді, як увесь світ сміявся над «кремлівськими старцями», що читають із папірця. І що ми бачимо вже на Заході? Недалеких партократів-пристосуванців, штучно створених лідерів-одноденок або (у кращому разі) бляклих функціонерів.
А чи багато сьогодні вчених, письменників, художників, режисерів, диригентів, яких можна назвати володарями дум? Нещодавно я розмовляв із Олексієм Буровим, який працює в Лабораторії Фермі під Чикаго. Заговорили про сучасних фізиків. Зійшлися на думці, що вчені першої половини ХХ століття (проривний для фізики час) були обдаровані всебічно. Ейнштейн, Гейзенберг, Бор (список можна продовжувати) цікавилися філософією, літературою, вели напружені дискусії на найактуальніші теми соціального й культурного життя. Узагальнений образ сучасного фізика – стурбований виключно собою кар’єрист. Так, від професіонала вимагають багато спеціальних знань і умінь. Але крім своєї науки фізик практично нічим не цікавиться. Це радше хороший ремісник, науковий функціонер, але точно не інтелектуал.
Сучасний учений, письменник чи режисер – це не обов’язково інтелектуал і навіть частіше за все не інтелектуал. Він просто добре виконує свою роботу. Що вже казати про лідерів бізнесу! Тут тим паче потрібна функціональна ефективність, а не інтелектуальна обдарованість.
Сьогодні «лідери думок» або модні персони – це швидше поверхові і скороминущі явища. Штучні, що не мають власного стилю й почерку. Так, може, і правда інтелектуальні лідери більше не потрібні?
Категорично не згоден. Відсутність лідерства – симптом хвороби сучасного світу.
Хвороба виліковна. Лідерство – завжди виклик тренду на безликість, анонімність і колективізм. Сьогодні намагаються говорити про «колективну свободу», «колективні проєкти» і про ілюзорність свободи особистості. Протистояти цьому – одне з головних завдань справжніх лідерів. Важливо на особистому прикладі показувати і доводити: те, що багато хто вважає неможливим або немислимим, – реально й може бути здійснено.
Інтелектуальне лідерство вимагає мужності й рішучості. Мужності мислити цілісно, виходячи за межі вузьких спеціалізацій і вузького функціоналізму. Рішучості не зупинятися на досягнутому, розширювати горизонти, долати штучні перегородки. У цьому запорука унікальності й основа для творчості. Адже інтелектуальне лідерство – це саме творчість.
Майбутнє – за інтелектуальними лідерами.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
