Всеволод Кожемяко і його команда. Як влаштований добровольчий батальйон «Хартія» /Фото з особистого архіву
Категорія
Війна
Дата

Всеволод Кожемяко і його команда. Як влаштований добровольчий батальйон «Хартія»

Люди «Хартії». Всеволод Кожемяко (на передньому плані) зібрав добровольців, аби захистити свободу. Фото з особистого архіву

Аграрний бізнесмен Всеволод Кожемяко зустрів війну в Австрійських Альпах. За три дні дістався Харкова, створив і очолив добровольчий батальйон та боронить своє місто. Один день із батальйоном «Хартія».

Серпневим ранком над Харковом ані хмари. Порожнє місто наче купається в синьому небі. 

Перші зруйновані будинки по дорозі від залізничного вокзалу з’являються поряд із Сумською. Навколо адміністративних споруд руйнування стають щільнішими. Спустошена обласна адміністрація дивиться на площу Свободи вікнами без шибок. 

На околиці, де Сумська переходить у Білгородське шосе, нашу знімальну групу зустрічають бійці добровольчого загону «Хартія». Хвилин за п’ять на майданчик вирулює чорний позашляховик, з якого стрімко вистрибує чоловік середнього зросту в повній екіпіровці. Це командир «Хартії» Всеволод Кожемяко, 50. Коротка розмова, натягуємо броніки та каски, Кожемяко стрибає за кермо, вирушаємо. 

Спеціальний воєнний номер Forbes

Спеціальний воєнний номер Forbes

Цей матеріал зі спеціального воєнного номера Forbes до Дня Незалежності. Придбати його можна за цим посиланням. Редакція ставила за мету зробити об’єктивний зріз українського бізнесу, економіки, держави на шостому місяці війни. У номері ми віддаємо шану жертвам російського вторгнення.

Правила їзди на фронті протилежні тим, яких навчають в автошколах. Рухатися слід максимально швидко і не пристібатися: у разі обстрілу чи влучання більше шансів вибратися з атакованої машини. 

Проїжджаємо останній блокпост. «Звідти цивільних майже не випускають, – коментує Кожемяко. – Далі блокпостів уже не буде, там постійні обстріли». Він періодично викручує кермо, щоб об’їхати вирви від снарядів. 

Пункт призначення – село Руська Лозова за 7 км від Харкова, яке обороняє «Хартія». До війни там мешкало понад 5000 осіб. Залишились одиниці. Ворог обстрілює село щодня. В ніч на 13 серпня – фосфорними снарядами.

Війна бізнесмена

О п’ятій ранку 24 лютого його розбудив дзвінок з Парижа. «Я знав, що війна невідворотна, – згадує Кожемяко. – Але не уявляв, що вони бомбитимуть мирні міста». 

Це уривок зі статті Forbes про те, як зустріли перший день війни лідери українського бізнесу. Почесний консул Австрії, Кожемяко катався на лижах в Альпах із дружиною і чотирма дітьми. Дізнавшись про початок війни, сів за кермо і три дні мчав до Харкова. 

«Мені було важливо доїхати до того, як ворог захопить місто, – згадує він. – Багато моїх друзів уже пішли воювати або забезпечувати доставку їжі, пального. Я розумів, що поки я їду, вони вже працюють, і це вибивало з колії так, що аж сльози текли». 

Уродженець Полтави Кожемяко закінчив факультет іноземних мов Харківського університету за спеціальністю «англійська мова і література». Кар’єру починав перекладачем у невеликій західній компанії, яка продавала продукцію українського машинобудування на азіатських ринках. Свій бізнес почав будувати в середині 1990‑х. Постачав селянам паливо, добрива та запчастини, а їхню продукцію продавав міжнародним трейдерам.

У 1996‑му Кожемяко заснував компанію «Агротрейд», яка почала купувати зерносховища і збирати земельний банк. У 2020 році він увійшов до списку Forbes зі статками, які було оцінено у $100 млн. 

«Кожемяко свого роду аграрний естет із тенденцією до перфекціонізму, – каже його друг, гендиректор аграрної компанії ІМК Алекс Ліссітса. – Він має чудовий смак до життя і безмежно відданий Харківщині й Україні загалом». 

Вододілом у житті Кожемяка став 2014 рік. Тригером – російський прапор над Харківською обладміністрацією. «Почав шукати людей, готових протистояти цьому, допомагав їм, намагався організувати рухи», – розповідав бізнесмен «Український правді» у вересні 2014 року.

Бізнесмен, який до того не мав жодного відношення до військової справи, став частим гостем у зоні АТО. Заснував фонд «Мир і порядок», сфокусований на підтримці української армії. «Ми зіткнулися з проблемою такого рівня, що ні в кого не вистачить власних коштів і треба організувати структуру, яка займеться фандрейзингом», – пояснював він УП. 

Бізнесмен повністю відійшов від операційного управління компанією і зосередився на зміцненні оборони та проєктах з розвитку Харкова. Місто заслуговує на кращу долю, а для цього суспільство треба вивести з «кернесово‑добкінської коми, в якій воно перебувало протягом 10 років», вважає Кожемяко. 

«Мені близько те, як він бачить світ», – каже поет Сергій Жадан. На замовлення Кожемяка він написав лібрето опери «Вишиваний. Король України» (музика Алли Загайкевич), прем’єра якої відбулася в жовтні 2021‑го. А у квітні 2022 року Жадан придумав назву для батальйону, який організував Кожемяко. «Сергій – майстер неймінгу, – каже командир. – «Хартія» – це наш маніфест дією».

Аграрний бізнесмен Всеволод Кожемяко зустрів війну в Австрійських Альпах. За три дні дістався Харкова, створив і очолив добровольчий батальйон та боронить своє місто. /Фото з особистого архіву

Аграрний бізнесмен Всеволод Кожемяко зустрів війну в Австрійських Альпах. За три дні дістався Харкова, створив і очолив добровольчий батальйон та боронить своє місто. Фото з особистого архіву

Харків, Харків…

Вранці 24 лютого колона російських військ, що зайшла з боку Білгорода, вже була на околиці Харкова. Там її зупинили бійці Національної гвардії. 

«Ось тут її розбили, – показує Кожемяко на залишки згорілого металу при виїзді з міста. – Хлопець з Нацгвардії, Євген Громадський, підірвав з гранатомета БТ-ЛБ, «Град» і машину піхоти. 21 рік йому було. Зараз 22». Батько Євгена, знаменитий комбат Олег Громадський, загинув у перший же вечір.

Шкода, що росіяни так швидко дісталися міста. «Було б краще, якби вони затрималися подалі, – каже Кожемяко. – Українські військові видавлюють їх від Харкова, але кожен метр дається дуже важко». 

Наприкінці лютого агресор, зустрівши неочікуваний опір, засипав місто бомбами та снарядами. 25 березня росіяни обстріляли житлові райони ракетами з касетними боєприпасами. Загинуло дев’ять і зазнало поранень 37 харків’ян. Обстріли стали складовою повсякдення. Ворог крив місто всім, що має: реактивними снарядами з «Градів», «Смерчів», крилатими ракетами, бомбами і навіть з мінометів. 

У перші 150 днів війни, за даними обласної військової адміністрації, загинуло 978 жителів Харківської області, зокрема 48 дітей. Агресор зруйнував майже 5000 житлових будинків, понад 500 шкіл та інших навчальних закладів. 

«Асвабадітєлі» не на жарт розлютили переважно російськомовний Харків. «Дуже багато харків’ян пішли воювати добровольцями, – розповідає Жадан. – Мабуть, вони не опинилися б в АТО, тому що не відчували це як свою війну. А тут війна прийшла до них у дім». 

Поет весь час залишався в Харкові і став одним з магнітів волонтерського руху. «З перших днів у Харкові виникли десятки волонтерських хабів, – згадує він. – Туди пішли не активісти, не ті, хто виходив на Майдан, а робітники якихось держструктур, купа бізнесменів, купа хіпстерів. У когось раптом виявилося кафе і там почали варити їжу і для цивільних, і для військових. Той, хто мав ресторанчик, почав годувати солдатів, у когось був магазин – він усе звідти віддав на армію, в когось був ринок – він теж звідти все віддав». 

Перші тижні тисячі харків’ян жили в метро, ховалися по бомбосховищах і підвалах без їжі і води. Магазини не працювали. «Одна частина міста почала годувати іншу частину міста», – згадує Жадан. 

Агресори проривались у місто із заходу, півночі та сходу. Захисники відбили всі атаки. Тільки за перший місяць боїв під Харковом, за даними Генштабу ЗСУ, росіяни втратили 1500 осіб убитими, зокрема командира 200‑ї мотострілецької бригади. Наприкінці квітня агресор почав відступати. 

1 травня «Хартія» почала зачистку Руської Лозової.

Всеволод Кожемяко і Володимир Федорін. Оркам тут не місце. Українська артилерія вибила російських морпіхів з лісу на північ від Руської Лозової. На задньому плані – розбитий БТ-ЛБ. /Фото з особистого архіву

Всеволод Кожемяко і Володимир Федорін. Оркам тут не місце. Українська артилерія вибила російських морпіхів з лісу на північ від Руської Лозової. На задньому плані – розбитий БТ-ЛБ. Фото з особистого архіву

Під вогнем

Початок серпня. Від передових позицій «Хартії» до ворога – трохи більше кілометра. За ліском, де окопались українські добровольці, – село Великі Проходи, де на невисоких пагорбах засіли російські морпіхи з 61‑ї бригади Північного флоту з білими ведмедями на шевронах. 

З юридичної точки зору «Хартія» – це добровільне формування територіальної громади (ДФТГ). Там служать винятково добровольці, які не отримують грошей від держави. Їх і їхні родини фінансує Кожемяко, якому допомагають «кілька друзів».

Один з них – харківський бізнесмен Тарас Сітенко. Ім’я другого Кожемяко не розкриває і просить не оприлюднювати суми виплат бійцям, але зазначає, що вони значно менші, ніж отримують регулярні військові на передовій. У разі поранення або загибелі добровольці мають право на ті самі виплати, що й їхні побратими із ЗСУ. 

Бійці «Хартії» споряджені як спецпризначенці з голлівудських блокбастерів. «Робот», – жартує артилерист, побачивши Кожемяка. Регулярні війська екіпіровані значно скромніше. 

«Хартія» – збірна східноукраїнського середнього класу. Мова спілкування – українська, хоча чутно й російську: в батальйоні служать переважно харків’яни, але є й уродженці Луганська, Маріуполя, Бердянська. В мирному житті хтось із них був дизайнером інтер’єрів, а хтось – студентом, керівником будівельної компанії або соціальним працівником. Вік – 20, 22, 24, 33 роки, є й ті, кому за 40. У загоні кілька жінок. Точну кількість бійців Кожемяко не називає, їх декілька сотень. 

Для частини бійців і командирів війна триває з 2014 року. Наприклад, для Ярослава Маркевича, 48, підприємця, депутата Верховної Ради попереднього скликання, що в 2014‑му встиг повоювати в батальйоні «Донбас». Там він і познайомився з Кожемяком. У Маркевича є додатковий рахунок до окупантів: вони розбомбили його квартиру. Чому пішов саме в «Хартію»? «Дуже просто: тут зібралися друзі», – відповідає він. 

Чим відрізняється побудова компанії від організації військового загону? «В добровольчому підрозділі нікому нічого не треба пояснювати, – каже Кожемяко. – Відповідальність командира вища, оскільки це пов’язано з ризиком для життя. І кожен тут відповідає за кожного». 

Перші тижні в Руській Лозовій були пеклом. Село розташоване у низині, дуже незручне для оборони, тому, коли наприкінці квітня ЗСУ почали піддавлювати, росіяни вирішили його залишити, розповідає Кожемяко. Слідом за ними втік у Росію сільський голова. 

Коли «Хартія» зайшла в село, будівлі були переважно цілими. Під час зачищення загін разом із нацгвардійцями захопив у полон чотирьох еленерівців. «Відразу почались обстріли, які за три місяці геть змінили ландшафт. І міномети, і РСЗО, і авіація – все тут було, – каже командир «Хартії». – Немає городів або хат, куди б нічого не прилітало». 

Перевага росіян у вогневій міці була колосальна: на один український постріл ворог відповідав десятьма. «Ніхто не любить пафосних речей, але війна насичена пафосом», – каже Кожемяко. Контролювати страх допомагав приклад бійців «Азова», які в ті дні з останніх сил тримали оборону «Азовсталі». 

«Немає людей, яким не страшно, але з цим треба працювати, – говорить Кожемяко, в минулому мотоцикліст. – Не треба думати, коли сідаєш на мотоцикл, що в тебе на швидкості 200 км/год відпаде колесо». 

На початок серпня сили вирівнялись. Українські загони відтіснили росіян на кілька кілометрів. Окупанти намагались організувати кругову оборону в лісі, але їх накрила українська артилерія. На місці бою залишились дві розбиті бронемашини. Третя поповнила парк «Хартії». 

Артилерійські дуелі тепер ведуться майже на рівних. Росіяни відвели частину підрозділів на південь. А українці отримали американські гаубиці М777, які називають ласкаво «сімками». Вогонь артилеристів координує аеророзвідка «Хартії». 

Над обрієм на сході зринає тонкий стовпчик диму. «Чорним горить – це… (дуже добре. – Forbes)! – радіє Кожемяко. – Так горить щось таке з мастилом – отже, кудись влучили». 

Він не любить розмови про втрати. «Є контузії, легкі травми, але втрат, тьфу‑тьфу, немає», – відповідає командир. Причина – вишкіл, жорстка дисципліна та суворе дотримання правил. Ось кілька з них: стояти – під деревами; опинившись на відкритих ділянках, швидко рухатись; дивитися під ноги, уникаючи мін і розтяжок; завжди бути в бронежилеті та касці. 

«Якщо ви виконуєте все, чого вчать інструктори та сержанти, ви даєте менше шансів противникові вас убити, – говорить Кожемяко. – Це чиста математика».

«У добровольчому загоні нікому нічого не треба пояснювати. Відповідальність командира вища, і кожен відповідає за кожного»

Всеволод Кожемяко Аграрний бізнесмен

Незадовго до нашої зустрічі на позиції «Хартії» приїжджали брати Капранови. «Ми розмовляли з ними про те, чим українці відрізняються від росіян, – згадує Кожемяко. – Я воюю за свободу. Для нас свобода вища за все. Це ніколи не дасть нам бути одним народом».

Обід за розкладом. Бронежилет – не розкіш, а засіб збереження життя. Цивільні звикають до військової рутини за три місяці. /Фото з особистого архіву

Обід за розкладом. Бронежилет – не розкіш, а засіб збереження життя. Цивільні звикають до військової рутини за три місяці. Фото з особистого архіву

Аграрні війська 

«Агротрейд» вирощує кукурудзу, соняшник, пшеницю, сою, ріпак на 70 500 га в Чернігівській, Сумській, Харківській областях. На дев’яти елеваторах компанії може одночасно зберігатися понад 0,5 млн т зерна. У штаті близько 1500 співробітників. Компанія не розкриває свого виторгу, але, судячи з даних про фізичне виробництво, продажі власної продукції у 2021 році могли сягати приблизно $100 млн.

«Агротрейд» – стійка середня компанія, яких у країні півтора‑два десятки, – каже Ліссітса. – Становий хребет українського агробізнесу». 

О 10-й ранку 28 лютого менеджери «Агротрейду» зібралися на традиційну нараду. Це багаторічна рутина: керівники департаментів відповідають на запитання, роблять звіти, діляться думками, розповідає операційна директорка компанії Олена Ворона. 

«Мене питали, чи будемо ми робити зустріч, – згадує вона. – Я відповідала: так, будемо, ми будемо робити все, як звичайно». 

Але ситуація не була звичайною. Майже всі землі «Агротрейду» опинилися під окупацією. «Ми мали неокупованими лише 20 000 га, але і вони були в небезпечній зоні, – розповідає Ворона. – Це був південь Сумської області, де ходили, але не зупинялися ворожі колони. Ми не знали, чи зможемо існувати як бізнес, доки Україна не здобула перемогу на полі бою». 

Ворона – фактична лідерка «Агротрейду». Під час пандемії Кожемяко зрозумів, що зібрав «дуже сильну команду незалежних людей». «Коли робота стала дистанційною, виявилося, що я взагалі не потрібен, – усміхається бізнесмен. – Щоб таким людям давати команди, треба або бути дуже глибоко в бізнесі, або віддати їм ініціативу». Лізти в операційку тільки для того, щоб самостверджуватись, не на користь справі, вирішив він.

І, схоже, не помилився. Після 24 лютого Кожемяко з головою занурився в оборону Харкова. «Я частіше бачу його інтерв’ю, ніж із ним спілкуюся», – каже Ворона. 

Вона пишається тим, що компанія зберегла довоєнний штат і довоєнні зарплати. За роботу в небезпечних умовах працівники отримують додаткові виплати. А небезпеки було і залишається багато. 

Навесні Ворона називала своїх працівників «аграрними військами». Одні викопували і виносили на узбіччя уламки ракет, інші збирали врожай на окупованих територіях, аби розплатитися з пайовиками, які залишилися без грошей. 

«Вдень хлопці працювали в полях, а вночі – в теробороні, – усміхається Ворона. – Одну групу окупантів загнали в підвал і примусили здатися. Знайшли дві одиниці техніки і пригнали на базу».

«Харків is on guard, Харків – це залізобетон. Ми чекаємо ворога і готові дати йому бій. Одна команда, яка працює, аби Харків залишався українським»

Всеволод Кожемяко Аграрний бізнесмен

Росіяни залишили по собі купу небезпечного бруду. 10 000 га в Чернігівській області, які засіяли ріпаком та пшеницею, треба було очистити від уламків ракет і снарядів, інакше ці поля, за словами Ворони, було б втрачено на роки. «Завдяки тривалій весні та допомозі ЗСУ поля було очищено за 15 днів, – каже вона. – Все прибрали саме перед початком вегетації». 

Найбільший головний біль для компанії – що робити з урожаєм. «Ми почали виштовхувати зерно за межі України, – розповідає Ворона. – Це не той експорт, який ми завжди робили, це виштовхування зерна». Але що більше аграрних компаній долучалося до продажів через західний кордон, то важче ставало «виштовхувати» «Агротрейду».

«Зараз ми разом з усіма стоїмо в чергах по 30–60 днів, – каже Ворона. – На румунському кордоні, наприклад, проходить по 20 вагонів зерна за день, і все». 

Компанія не може обробляти ділянки на окупованій території і не змогла захистити зерно, яке згоріло внаслідок обстрілів біля російського кордону. «Якщо ми втратимо не більше 10% цього року, для мене це буде добрий показник», – каже вона. 

Ворона керує компанією з Лісабона, але бізнес – це її фронт. «Хлопці мають перемогти в бою, ми маємо перемогти на землі, – із запалом каже вона. – Маємо зібрати так багато, як можемо, посіяти – так багато, наскільки в нас вистачає грошей, продати – настільки багато, наскільки можемо, щоб заплатити зарплату і посіяти наступного року».

Загін друзів. «Хартія» складається переважно з представників середнього класу Східної України. /Фото з особистого архіву

Загін друзів. «Хартія» складається переважно з представників середнього класу Східної України. Фото з особистого архіву

Замість епілогу

О другій дня повертаємось із Кожемяком до Харкова. В «Єрмілов‑центрі» він сідає за рояль і грає Моцарта та Бетховена. Опанував інструмент після початку пандемії: мама, вчителька музики, давала йому уроки по Skype. 

У чому ідея Харкова? «Столиця молоді, вишів, технологічних підприємств, – перераховує він. – Сучасне ефективне місто». 

«Харків is on guard, Харків – це залізобетон, – каже командир «Хартії». – Ми чекаємо ворога і готові дати йому бій. Ми – це військові та цивільні, які їх підтримують. Одна команда, яка працює для того, аби Харків залишався вільним українським містом». 

Кожемяка дратують переможні реляції, що лунають з Києва. На його думку, економіку треба переводити на військові рейки, війна – це надовго. Довго – це рік, два? «Гадаю, це оптимістично, – усміхається Кожемяко. – Ми обов’язково виженемо ворога з нашої землі, але станеться це не зараз і ще загине багато людей». 

Росіян зупинив героїзм українських військових, нацгвардійців, цивільних, вважає Кожемяко. Це народна війна, головне – не заважати народу воювати.

Telegram-канал Forbes, ультимативний гід у світі українського бізнесу. Приєднатись

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Спеціальний воєнний випуск Forbes до Дня Незалежності

Спеціальний воєнний випуск Forbes до Дня Незалежності

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні