У квітні 2021 року у видавництві «Віхола» вийшла книга «Як хотіти й отримати все (але це неточно)». Її написала B2C директорки «Київстар». «Якщо просто, ця книга закликає весь час запитувати себе: «А чи не фігнею я займаюся?», – пояснює Лукинюк. Якщо відповідь «ні», все чудово. Тільки-но виникають сумніви – це привід щось міняти
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
Відносини Лукинюк, 44, з літературою почалися задовго до написання книги і тривають вже близько 30 років. Генеральна директорка Red Bull читає всюди – у чергах, у відрядженнях, завжди слухає аудіокниги за кермом. За рік вона встигає прочитати близько 120 книг. А чотири роки тому Лукинюк заснувала книжковий клуб у Києві – щоб діалоги про літературу не траплялися спонтанно, а були постійними.
Тетяна Лукинюк розповіла Forbes про те, як книги стали одним із сенсів життя, посилили інтерес до роботи і розвинули професійні навички. Пряма мова скорочена та відредагована для ясності.
– Зараз я дуже екстравертна людина. Але у дитинстві, за розповідями батьків, була зануреною у себе дитиною. Книги допомагали мені збагачувати і прикрашати час, проведений наодинці з собою. Коли я вчилася читати, довго не могла скласти окремі букви у слова. Батьки ставили мені за приклад сусідського хлопчика Сашка, який був молодший за мене, а вже читав. Мій конкурентний дух це зачепило, і я навчилася. Мені було пʼять-шість років.
Я росла за радянських часів, коли розваг було не так уже й багато. Домашня бібліотека була обов'язковою умовою життя будь-якої інтелігентної родини. У дитинстві все літо я проводила у Керчі в гостях у бабусі з дідусем. Я приїжджала туди, відпочивала на пляжі і читала. Прочитала повністю все їхнє зібрання книг. І не один раз.
На початку кар'єрного шляху весь вільний час я приділяла роботі. Років із 20 до 30 не читала взагалі. Довгий час мій фокус був тільки на бізнесі, але якоїсь миті включився механізм самозбереження. Періодично я йшла на роботу і відчувала, що не хочу туди, не хочу цим займатися.
Коли ці думки стали відвідувати мене занадто часто, я зрозуміла: пора щось робити. У моєму житті знову з'явилися спорт і подорожі, я стала більше часу проводити з сім'єю. І гостро відчула, що хочу повернутися до читання. Це перемикання між різними типами діяльності повернуло і посилило інтерес до роботи. Читання і книжковий клуб стали одним із сенсів життя.
Для мене не має значення, як читати, – це лише питання комфорту. Зараз читаю три книги одночасно – за кількістю медіа, які використовую. В аудіо-версії слухаю Артуро Перес-Реверте «Капітан Алатрісте» – просте, не відволікаюче, розважальне читання. В електронній версії читаю «Жінку в пісках» Кобо Абе. Це глибока притча, я хотіла б винести її на обговорення у книжковому клубі. Зрозуміти, про що вона, і з кимось це обговорити. А в якості обов'язкової книги місяця ми читаємо Мішеля Вельбека «Карта і територія».
Я не розумію рух «усвідомленого читання». Це якийсь надуманий конструкт, який не має для мене сенсу. Адже ми читаємо книги, щоб відкривати щось у собі, а не щоб зробити короткий переказ і вивчити на пам'ять імена героїв чи цитати. Головне – запам'ятати почуття або відкриття, яке у вас відбулося. Людині краще просто читати так, як їй хочеться.
Іноді сперечаюся з колегами, які читають виключно бізнес-літературу і відмовляються від художньої. Вони кажуть, мовляв, прочитаю я Достоєвського – і що зміниться? Напевно, нічого. Але, прочитавши 10, 15, 20 книг, ви точно станете кращою людиною. У вас з'явиться більше емпатії та розуміння інших людей. У художніх книгах ми знаходимо себе. У бізнес-літературі це неможливо.
Коли зустрічаєш іншу людину, яка захоплюється читанням, часто не можете з ним відійти один від одного, із захватом обговорюючи улюблені книги. Це дуже збагачує спілкування. У мене такі діалоги часто трапляються спонтанно, наприклад коли ми бачимося з СЕО Intertop Сергієм Бадрітдіновим. Книжковий клуб – спосіб структурувати ці розмови, щоб вони відбувалися регулярно.
Учасниці одного з моїх перших книжкових клубів із часом роз'їхалися, і ми продовжили спілкування онлайн. Коли я прочитала книгу «Замок зі скла» Джаннетт Воллс, написала на неї рецензію і згадала в пості, що ми обговорювали її у книжковому клубі. У коментарях зібралися люди, які запитували, що це за клуб і як до нього приєднатися. Я організувала чат і запропонувала зустрітися. На першу зустріч прийшло десятеро людей. Через чотири роки у групі клубу Kyiv Bookworms Club на Facebook зібралося вже майже 4000.
Для мене важливість клубу у тому, що якість і репертуар літератури, яка потрапляє до поля мого зору, стали значно вище і ширше. А для багатьох вона у тому, що, обговоривши одну книгу з 30 людьми, ти ніби читаєш 30 книг. Коли розповідаєш, як зрозумів те, що написав автор, по суті розповідаєш про себе.
Книжковий клуб зробив мене видимою видавництвам. Вони дізналися, що є Таня Лукинюк, яка цікавиться книгами, заснувала книжковий клуб і представляє сферу бізнесу. Видавництва почали запрошувати мене на презентації і публічні виступи, переважно – про бізнес-літературу і жінок у підприємництві.
Тетяна Лукинюк і Люда Колб
Паралельно з цим я почала «виписуватися» у постах на Facebook. Я і сама помітила, що їх стало легко і приємно читати. Ці пости привели до мене видавництво «Віхола» з питанням, чи не хочу я стати автором книги. Я думала про це. Але художню літературу не була готова писати, тому що об'єктивно оцінюю глибину свого таланту. Жаданом я не стану, а на менше не згодна. Щодо публіцистики – мені здавалося, це нікому не потрібно.
«Віхола» довго переконували мене, що моя книга буде важливою, потрібною і цікавою. Що мені є, що сказати, і це має читачів. Пам'ятаю, як за місяць по переговорах я підійшла до комп'ютера з тим, щоб написати до видавництва і сказати: «Я подумала, і ні – я не готова». Я сіла і написала: «Я подумала, і так!»
Книгу «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» ми з журналісткою Людмилою Колб написали приблизно за пів року. На 300 з гаком сторінках – теми, які хвилювали мене останніх 10 років: кар'єра, лідерство, побудова відносин, корисні навички. Книга – про те, як знаходити свій шлях. Як керувати іншими людьми, як розвивати у собі навички лідерства та прийняття рішень, які унаслідок допоможуть побудувати кар'єру. Про життя і кар'єру крізь призму часу, самопізнання, навичок і усвідомленого ставлення до життя.
Найнесподіванішим у процесі написання книги для мене було те, наскільки важливим є правильний партнер. Із Людою у нас повністю співпали цінності. Я завжди вважала, що я фрік з точки зору пунктуальності. А Люда з цього погляду – суперфрік. Вперше зустріла людину, яка виявилася пунктуальнішою, ретельнішою і сумліннішою, ніж я.
Другим великим відкриттям було те, що мені дійсно є, що сказати. Коли я читаю свою книгу, вона мені подобається. А якщо мені подобається, може сподобатися й іншим. Це важливо для людини з високими вимогами до себе.
Читання і книжковий клуб прийшли до мене в момент, коли я шукала сенси. Вони допомогли розвинути і професійні навички. Наприклад, завдяки книжковому клубу я стала кращим модератором. Я і раніше це вміла, але зараз я відмінно керую великими групами людей. Розумію, як перервати людину, який «виконує соло», як викликати на діалог людей, які мовчать на зустрічі.
Другий важливий hard skill – критичне мислення. У книжковому клубі ми часто обговорюємо дії головних героїв твору. Коли чуєш 10 різних інтерпретацій, це розширює світогляд щодо мотивів людей і емпатію з приводу того, що вони думають і як себе поводять. Я – людина, націлена на результат. Я дуже змінююся, розуміючи, що те, як ми досягаємо мети, – руйнуючи або створюючи, – може бути важливіше за саму мету. Це сталося зі мною завдяки книгам.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
