Тетяна Лукинюк, генеральна директорка Red Bull Україна зі своєю книгою «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» /з особистого архіву
Категорія
Життя
Дата

Тетяна Лукинюк читає 120 книг на рік, написала свою і заснувала книжковий клуб. Навіщо у житті B2C директорки «Київстар» так багато книг

5 хв читання

Тетяна Лукинюк, генеральна директорка Red Bull Україна зі своєю книгою «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» Фото з особистого архіву

У квітні 2021 року у видавництві «Віхола» вийшла книга «Як хотіти й отримати все (але це неточно)». Її написала B2C директорки «Київстар». «Якщо просто, ця книга закликає весь час запитувати себе: «А чи не фігнею я займаюся?», – пояснює Лукинюк. Якщо відповідь «ні», все чудово. Тільки-но виникають сумніви – це привід щось міняти

Як створити продукт, який полюблять клієнти? Отримайте цінні поради від співвласника monobank™ – Олега Гороховського. Купуйте квиток на Форум підприємців, який відбудеться 27 червня.

Відносини Лукинюк, 44, з літературою почалися задовго до написання книги і тривають вже близько 30 років. Генеральна директорка Red Bull читає всюди – у чергах, у відрядженнях, завжди слухає аудіокниги за кермом. За рік вона встигає прочитати близько 120 книг. А чотири роки тому Лукинюк заснувала книжковий клуб у Києві – щоб діалоги про літературу не траплялися спонтанно, а були постійними.

Тетяна Лукинюк розповіла Forbes про те, як книги стали одним із сенсів життя, посилили інтерес до роботи і розвинули професійні навички. Пряма мова скорочена та відредагована для ясності.

– Зараз я дуже екстравертна людина. Але у дитинстві, за розповідями батьків, була зануреною у себе дитиною. Книги допомагали мені збагачувати і прикрашати час, проведений наодинці з собою. Коли я вчилася читати, довго не могла скласти окремі букви у слова. Батьки ставили мені за приклад сусідського хлопчика Сашка, який був молодший за мене, а вже читав. Мій конкурентний дух це зачепило, і я навчилася. Мені було пʼять-шість років.

Я росла за радянських часів, коли розваг було не так уже й багато. Домашня бібліотека була обов'язковою умовою життя будь-якої інтелігентної родини. У дитинстві все літо я проводила у Керчі в гостях у бабусі з дідусем. Я приїжджала туди, відпочивала на пляжі і читала. Прочитала повністю все їхнє зібрання книг. І не один раз.

На початку кар'єрного шляху весь вільний час я приділяла роботі. Років із 20 до 30 не читала взагалі. Довгий час мій фокус був тільки на бізнесі, але якоїсь миті включився механізм самозбереження. Періодично я йшла на роботу і відчувала, що не хочу туди, не хочу цим займатися.

Коли ці думки стали відвідувати мене занадто часто, я зрозуміла: пора щось робити. У моєму житті знову з'явилися спорт і подорожі, я стала більше часу проводити з сім'єю. І гостро відчула, що хочу повернутися до читання. Це перемикання між різними типами діяльності повернуло і посилило інтерес до роботи. Читання і книжковий клуб стали одним із сенсів життя.

Для мене не має значення, як читати, – це лише питання комфорту. Зараз читаю три книги одночасно – за кількістю медіа, які використовую. В аудіо-версії слухаю Артуро Перес-Реверте «Капітан Алатрісте» – просте, не відволікаюче, розважальне читання. В електронній версії читаю «Жінку в пісках» Кобо Абе. Це глибока притча, я хотіла б винести її на обговорення у книжковому клубі. Зрозуміти, про що вона, і з кимось це обговорити. А в якості обов'язкової книги місяця ми читаємо Мішеля Вельбека «Карта і територія».

Я не розумію рух «усвідомленого читання». Це якийсь надуманий конструкт, який не має для мене сенсу. Адже ми читаємо книги, щоб відкривати щось у собі, а не щоб зробити короткий переказ і вивчити на пам'ять імена героїв чи цитати. Головне – запам'ятати почуття або відкриття, яке у вас відбулося. Людині краще просто читати так, як їй хочеться.

Іноді сперечаюся з колегами, які читають виключно бізнес-літературу і відмовляються від художньої. Вони кажуть, мовляв, прочитаю я Достоєвського – і що зміниться? Напевно, нічого. Але, прочитавши 10, 15, 20 книг, ви точно станете кращою людиною. У вас з'явиться більше емпатії та розуміння інших людей. У художніх книгах ми знаходимо себе. У бізнес-літературі це неможливо.

Коли зустрічаєш іншу людину, яка захоплюється читанням, часто не можете з ним відійти один від одного, із захватом обговорюючи улюблені книги. Це дуже збагачує спілкування. У мене такі діалоги часто трапляються спонтанно, наприклад коли ми бачимося з СЕО Intertop Сергієм Бадрітдіновим. Книжковий клуб – спосіб структурувати ці розмови, щоб вони відбувалися регулярно.

Учасниці одного з моїх перших книжкових клубів із часом роз'їхалися, і ми продовжили спілкування онлайн. Коли я прочитала книгу «Замок зі скла» Джаннетт Воллс, написала на неї рецензію і згадала в пості, що ми обговорювали її у книжковому клубі. У коментарях зібралися люди, які запитували, що це за клуб і як до нього приєднатися. Я організувала чат і запропонувала зустрітися. На першу зустріч прийшло десятеро людей. Через чотири роки у групі клубу Kyiv Bookworms Club на Facebook зібралося вже майже 4000.

Для мене важливість клубу у тому, що якість і репертуар літератури, яка потрапляє до поля мого зору, стали значно вище і ширше. А для багатьох вона у тому, що, обговоривши одну книгу з 30 людьми, ти ніби читаєш 30 книг. Коли розповідаєш, як зрозумів те, що написав автор, по суті розповідаєш про себе.

Книжковий клуб зробив мене видимою видавництвам. Вони дізналися, що є Таня Лукинюк, яка цікавиться книгами, заснувала книжковий клуб і представляє сферу бізнесу. Видавництва почали запрошувати мене на презентації і публічні виступи, переважно – про бізнес-літературу і жінок у підприємництві.

Тетяна Лукинюк читає 120 книг на рік, написала свою і заснувала книжковий клуб. Навіщо у житті B2C директорки «Київстар» так багато книг /Фото 1

Тетяна Лукинюк і Люда Колб

Паралельно з цим я почала «виписуватися» у постах на Facebook. Я і сама помітила, що їх стало легко і приємно читати. Ці пости привели до мене видавництво «Віхола» з питанням, чи не хочу я стати автором книги. Я думала про це. Але художню літературу не була готова писати, тому що об'єктивно оцінюю глибину свого таланту. Жаданом я не стану, а на менше не згодна. Щодо публіцистики – мені здавалося, це нікому не потрібно.

«Віхола» довго переконували мене, що моя книга буде важливою, потрібною і цікавою. Що мені є, що сказати, і це має читачів. Пам'ятаю, як за місяць по переговорах я підійшла до комп'ютера з тим, щоб написати до видавництва і сказати: «Я подумала, і ні – я не готова». Я сіла і написала: «Я подумала, і так!»

Книгу «Як хотіти й отримати все (але це неточно)» ми з журналісткою Людмилою Колб написали приблизно за пів року. На 300 з гаком сторінках – теми, які хвилювали мене останніх 10 років: кар'єра, лідерство, побудова відносин, корисні навички. Книга – про те, як знаходити свій шлях. Як керувати іншими людьми, як розвивати у собі навички лідерства та прийняття рішень, які унаслідок допоможуть побудувати кар'єру. Про життя і кар'єру крізь призму часу, самопізнання, навичок і усвідомленого ставлення до життя.

Матеріали по темі

Найнесподіванішим у процесі написання книги для мене було те, наскільки важливим є правильний партнер. Із Людою у нас повністю співпали цінності. Я завжди вважала, що я фрік з точки зору пунктуальності. А Люда з цього погляду – суперфрік. Вперше зустріла людину, яка виявилася пунктуальнішою, ретельнішою і сумліннішою, ніж я.

Другим великим відкриттям було те, що мені дійсно є, що сказати. Коли я читаю свою книгу, вона мені подобається. А якщо мені подобається, може сподобатися й іншим. Це важливо для людини з високими вимогами до себе.

Читання і книжковий клуб прийшли до мене в момент, коли я шукала сенси. Вони допомогли розвинути і професійні навички. Наприклад, завдяки книжковому клубу я стала кращим модератором. Я і раніше це вміла, але зараз я відмінно керую великими групами людей. Розумію, як перервати людину, який «виконує соло», як викликати на діалог людей, які мовчать на зустрічі.

Другий важливий hard skill – критичне мислення. У книжковому клубі ми часто обговорюємо дії головних героїв твору. Коли чуєш 10 різних інтерпретацій, це розширює світогляд щодо мотивів людей і емпатію з приводу того, що вони думають і як себе поводять. Я – людина, націлена на результат. Я дуже змінююся, розуміючи, що те, як ми досягаємо мети, – руйнуючи або створюючи, – може бути важливіше за саму мету. Це сталося зі мною завдяки книгам.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Передзамовлення нового номеру Forbes Ukraine. Купуйте зараз за 209 грн замість 279 грн

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні