Категорія: Лідерство
Дата: 21 березня 2021 07:25

Баланс між життям і роботою – фікція. Правила менеджменту та власної ефективності від гендиректорки Red Bull в Україні Тетяни Лукинюк

Владислав Головін

Forbes

Тетяна Лукинюк, генеральна директорка Red Bull в Україні та Білорусі Фото з особистого архіву

Наприкінці березня видавництво «Віхола» випускає книгу у жанрі self-improvement «Як хотіти й отримати все (але це не точно)». Її авторки – учасниця рейтингу «33 успішних жінки України», генеральна директорка Red Bull в Україні та Білорусі Тетяна Лукинюк, 44, та журналістка Людмила Колб. Forbes вибрав із книги правила, за якими будує свою кар'єру Лукинюк, одна з найвідоміших фахівців із маркетингу в Україні.

Можна бути екстравертом чи інтровертом, із розвиненим емоційним інтелектом або ні – але коли людина стає керівником-лідером, то має передусім надихати інших. Як? Діями, бо лише так можна вказувати шлях і заряджати на результат.
Якщо є бажання діяти тут і зараз – дій. Бо вже завтра може не бути ні часу, ні сил, ні бажання.
Якщо ви робите те, що подобається, енергії не бракуватиме. Займаючись цим навіть по 16 годин, ви почуватиметеся краще, ніж ті, хто не любить своєї роботи або не має в житті жодної справи до душі.
Проаналізуйте, чим ви займаєтеся зараз, як минає кожен ваш день. Що ви відчуваєте, прокидаючись зранку? Як ви почуваєтеся протягом дня? А що відчуваєте ввечері, повертаючись додому? Чому так? Регулярно ставте собі ці запитання, щоб розуміти: рухаєтеся у правильному напрямку чи потрібно щось змінювати. Інакше енергії ставатиме дедалі менше.
Найбільш мотивовані люди – ті, які переживали проблеми в дитинстві, мали несприятливе середовище (черги вісімдесятих, бідність дев’яностих) або якісь особливості виховання (наприклад, негласна конкуренція з рідними братами чи сестрами). Коли вони стають дорослими, у них зберігається внутрішня потреба постійно рухатися вперед, навіть коли зовнішні обставини загалом цього не вимагають.
Я не знаю, що таке вигорання. Я люблю те, що роблю, а коли щось більше не приносить мені задоволення, то змінюю це – від книжки до роботи.
Наявність внутрішнього критика – це добре й корисно, а змусити його замовкнути назавжди – буде помилкою. Німота внутрішнього критика призводить до зіркової хвороби, а також до того, що людина перестає усвідомлювати власні слабкості.
Відмовитися від будь-чого, навіть не спробувавши, – одразу визнати свій програш.
Мудрість керівника полягає зокрема в тому, щоб навчитися балансувати між відмінностями людей.
Один у полі воїн – смілива, але програшна стратегія. Хоч кожен із нас самостійно будує свою кар’єру, багато в чому наш успіх залежить від рішень, оцінок, зв’язків і можливостей інших.
Для мене читання – один із найкращих способів відкривати себе й світ навколо.
Чи можна бути гарною людиною, не читаючи якісної літератури? Звісно. Чи можна так досягти успіху? Загалом це теж можливо, що час від часу доводять власники відомих бізнесів, які далеко не завжди можуть похизуватися багатим та ґрунтовним читацьким досвідом і багажем знань. Чи можна стати розвиненою особистістю без книжок? А отут уже – сумнівно.
Читання художніх творів можна порівняти з проходженням психотерапії (щоправда, з останньою досягаєш прогресу все-таки швидше).
Я не вірю, що з розвитком технологій потреба у знанні іноземних мов відпаде. Жодні перекладачі не передадуть до кінця ні відтінків значень, ні конотацій, ні контексту.
Коли говорять про побудову кар’єри, обов’язково згадують поняття work-life balance – баланс між роботою та особистим життям. Тримайте зізнання: я категорично не приймаю цього розподілу. Улюблена робота – це невід’ємна частина життя і аж ніяк не протиставлення чи перешкода для нього.
Балансу не існує. Це міф. Вигадка. Фікція. Є лише наш вибір, який визначає, навіщо ми живемо. Він формує кожен день, тиждень, місяць, рік, змушує приймати ті чи інші рішення. Або не приймати їх – і це також вибір.
Якщо в людини немає вбудованого внутрішнього «двигуна», тобто мотивації, то жоден тренінг із постановки й досягнення цілей для неї не спрацює. Їй потрібна більш глибинна та індивідуальна допомога коуча або психотерапевта.
Я планую все на 12–18 місяців уперед. Коли плануєш усе заздалегідь, є більше варіантів вибору – що, коли та як робити. До того ж таке планування мене мотивує. Якщо я знаю, що наступного року, наприклад, побачу три нові країни, про які давно мріяла, – це надихає мене щодня робити трішки більше, ніж учора.
На початку тижня я виписую геть усе, що маю зробити як на роботі, так і в інших сферах життя – ще одне моє правило тайм-менеджменту.
Я не люблю марнувати час, тому завжди намагаюся ефективно використовувати так звані «порожні» години: дорога на роботу та з неї, візити до перукаря, очікування будь-де, походи на каву тощо. Проаналізуйте, де втрачаєте час, і подумайте, чи можна ці проміжки витратити на значущі завдання.

Матеріали по темі

Категорія: Рейтинги
Дата: 01 липня 2020

33 успішні жінки України

Миттєва реакція, до якої нас привчили соціальні мережі, – найбільший ворог концентрації. В мене вимкнені майже всі пуш-повідомлення від будь-яких соцмереж, чатів, пошти та сайтів, окрім родинного чату, робочого – в Teams – і Facebook-месенджера, оскільки там багато бізнес-листування.
У відпустці я читаю пошту, видаляю неважливе, залишаю те, що може стати моїм завданням після повернення, переадресовую термінові повідомлення.
Ще один ворог фокусу – новини. У мене з ними прохолодні стосунки: читаю їх лише раз на день. Це рятує мій час та психологічний стан.
Пріоритетизація, зворотний зв’язок, коучинг, тімбілдинг: коли ти починаєш працювати зі своїми коханими як зі співробітниками – це початок кінця.
Достатньо зранку поспостерігати, як люди приходять на роботу. Деякі заходять в офіс, підходять до свого столу, щось роблять – і нічого не змінюється. А приходять їхні колеги, які працюють на схожій посаді в тому самому відділі, – і раптом усе починає вирувати. Звучать жваві розмови, жарти, усі збираються на каву… Це люди, які без ієрархії впливають на інших, надихають їх і наповнюють енергією. Саме в них і є лідерський потенціал, який допоможе їм швидше стати керівниками.
Щоб отримати свою першу роботу в маркетингу, я погодилася на зарплату, на 40% нижчу. Я усвідомлювала, наскільки це вагоме зниження. Але мені страшенно хотілося здобути базові маркетингові навички і зробити омріяний «плюс один». Це бажання було набагато сильнішим, аніж жалкування щодо втрати доходу.
Працювати до повного виснаження? Ні, у вас мають залишатися час і сили на нові проєкти, які відповідають вашим професійним цілям. Ми насправді не такі вже й зайняті, і в нас більше вільного часу, ніж здається.
Пропонуйте рішення, а не приносьте керівнику проблеми.
Будуйте стосунки з колегами, а не прагніть стати самотньою зіркою.
Говоріть про себе, а не чекайте, поки вас помітять. Будуйте власний бренд усередині компанії.
Проявляйте ентузіазм. Негативне ставлення до роботи й компанії – те, що руйнує вас і вашу кар’єру в ній.
Головна людина, яка відповідає за ваш довготривалий розвиток, – це ви. У багатьох компаніях зазвичай передбачене навчання співробітників, але працедавець удосконалює вас насамперед для себе. Він допомагає отримати ті знання або розвинути ті компетенції, які необхідні йому. Та ніхто не зобов’язаний навчати вас на майбутнє, дбати про те, щоб ви оволоділи навичками, які знадобляться вам для руху вперед.
Якщо хтось мріє стати мільйонером, але щодня годинами грає в комп’ютерні ігри – значить, насправді він не бажає заробити великі гроші.
Перша складова особистого бренду – визначення власного бренд-ідеалу. Це ваша місія – те, як ви в кінцевому підсумку хочете впливати на інших. Слід, який прагнете залишати в людях. Цінність для аудиторії.
Друга складова бренду – креативна ідея. Це ваш «голос». Те, як ви розповідатимете про себе аудиторії, що б це не було – публічний виступ або пост у соцмережах. «Іронічні нотатки про життя жінки, яка хоче все й одразу, але це неточно» – ось моя креативна ідея. Обрала іронію, бо це невід’ємна частина моєї особистості. Я іронічно пишу про бізнес, сім’ю, команду, книжки, Україну тощо. Так у моїх читачів формується уявлення про мене як про людину, яка ні до чого не ставиться катастрофічно серйозно, може подивитися на все з позитивного боку, винести з будь-якої ситуації той чи інший урок.
Є відомий вислів, що все наше життя – гра. Погоджуюся лише частково. На мою думку, все наше життя – здебільшого переговори.
Я – пристрасний апологет підготовки. Не знаючи цілей, болів та можливих заперечень іншої сторони, не продумавши власних аргументів, ви лише відбиратимете в себе час на переговорах, намагаючись усе зрозуміти та обміркувати на ходу.
Гарна новина: вміння приймати рішення можна натренувати. Погана: інколи буває запізно, бо багато часу втрачено.
Простий спосіб перевірити, чи в лідера все добре з делегуванням, – проаналізувати щоденне навантаження. Якщо левову частку справ складає операційна діяльність – серйозний привід проаналізувати, що пішло не так.
Якщо правда на боці мого колективу – захищатиму його інтереси до останнього. Якщо ні – з’ясую подробиці всередині команди і за потреби визнаю провину, помилку, неправоту, запропонувавши вихід.
Протягом тривалого часу я вчилася хвалити людей, щоб підтримувати їхню мотивацію та залученість. Причому не лише за надзусилля чи проривні результати, а просто за хорошу роботу.
Бути лідером – це не лише розвивати необхідні навички, але й учитися «відпускати» деякі з них назавжди.