З 9 травня на екрані ожили митці Розстріляного відродження – Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Михайль Семенко. Фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман» Тараса Томенка вийшов у прокат. Чотири думки, чому стрічка варта уваги.
Після понад 10-річної роботи художній фільм Тараса Томенка «Будинок «Слово». Нескінчений роман» виходить у всеукраїнський прокат. Ідея народилась у 2013-му. Команда знайшла продюсерів, але через брак коштів знімальний процес зупинили на три роки. Фільм мав вийти у прокат у листопаді 2022-го. Через повномасштабне вторгнення плани втілили у життя два роки по тому.
Фільм Томенка – чорно-біла драма про письменників доби Розстріляного відродження, заснована на реальних подіях. Стрічка розповідає про кооперативний будинок «Слово» у Харкові, який у 1927 році звели за наказом Сталіна. Туди поселили видатних українських письменників, а разом із ними – невідомого молодого автора Володимира Акімова, з появою якого починають розгортатися дивні події.
Трейлер фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
Майже весь реквізит команда створила самостійно, відтворивши за архівними матеріалами понад 1500 автентичних деталей, ідеться у даних кінодистриб’ютора B&H. Над декораціями працював художник Шевкет Сейдаметов. У Геннадія Попенка, який грав Михайля Семенка, був метелик, який носив сам поет. Його подарувала режисерові харківська письменниця Світлана Клімова.
В архівах творча команда знайшла матеріали з реальними сценами вистав театру «Березіль», заснованого Лесем Курбасом. Одну з мізансцен – музичне ревю «Алло, на хвилі 477» – відтворено у фільмі. У сцені чути пісню «Харків, Харків, де твоє обличчя?» на вірші Майка Йогансена та музику Юлія Мейтуса. Музику до фільму написала композиторка Алла Загайкевич.
Чим цікавий «Будинок «Слово». Нескінчений роман» та чи варто його дивитися? Розповідають Алла Загайкевич, маркетинг-директорка Megogo Валерія Толочина, генеральний директор Театру ім. Івана Франка Євген Нищук та керівник 1+1 Production.Originals Акім Галімов.
Стрічка розповідає про кооперативний будинок «Слово» у Харкові, який у 1927 році звели за наказом Сталіна. У кадрі – В'ячеслав Довженко у ролі Миколи Хвильового.
Євген Нищук, генеральний директор та художній керівник Театру ім. Івана Франка
Фільм розповідає про важливий період в історії України – мистецьку і літературну течію початку 30-х років минулого століття. Це потужні імена – Хвильовий, Семенко, Куліш, Курбас. Вони б уже давно показали світу Україну як модерну, стильну і цікаву країну. Та тих, хто не скорився [радянському режимові], розстріляли чи довели до такого відчаю, що вони вчинили самогубство, як Микола Хвильовий.
Фільм показує страшну тоталітарну машину, яка ламала людей. Вона розчавлювала та залякувала, тож люди робили ганебні вчинки. Важливо, що фільм виходить саме зараз, у часи боротьби проти цієї ж тиранії.
Стрічка зроблена органічно, актори природні в образах, структура сюжету чітка. Це хороше кіно, і я бажаю йому успішного прокатного процесу.
Фільм показує страшну тоталітарну машину, яка ламала людей, переконаний художній керівник Театру ім. Івана Франка Євген Нищук.
Алла Загайкевич, композиторка
Найсильнішою стороною є сама історія фільму. Драматургія побудована так, що глядач переживає дуже світлі емоції – відчуває, наскільки письменники та митці любили життя та якими неймовірно відкритими були.
Музика до фільму мала виконувати кілька функцій. Зокрема відповідати конкретній історичній ситуації, тобто кінцю 20-х – початку 30-х у Харкові. Для цього я зверталася до джерел: наприклад, використовувала партитуру композитора Юлія Мейтуса до вистави Леся Курбаса в Харкові «Алло, на хвилі 477». Вона була частиною експозиції «Курбас: Нові світи» у «Мистецькому арсеналі», тож я мала до неї доступ.
Авторська музика мала давати емоційну, драматичну підтримку. У фільмі лунає запис камерного оркестру зі складом музикантів, з якими я завжди працюю. Його кістяк – це Ігор Завгородній, Андрій Павлов, Віктор Рекало, Назар Стець, Дмитро Пашинський. Джаз 30-х у Харкові виконує джазовий квінтет Денніса Аду.
Мене вразило, як ми під час перегляду сприймали сирену, що лунає у фільмі. Все повторюється. Але тут не буде ретравматизації. Навпаки. Цей фільм дасть нам сили. Ми відчуємо, що українська культура незнищенна, і будемо інакше читати поезію футуристів, символістів, модерністів.
Роль Володимира Сосюри виконав актор Андрій Май.
Валерія Толочина, маркетинг-директорка Megogo
Команді фільму «Будинок «Слово» вдалося уникнути спекуляцій на величі постатей і зобразити геніїв як живих людей зі справжніми емоціями та недоліками. Такий підхід зможе зацікавити масову аудиторію.
Під час перегляду я відчувала, наскільки важливо об’єднатися та підтримувати одне одного, щоб берегти та розвивати українську культуру. Одразу запросила трейлер фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман», щоб зробити додаткову рекламу на наших ресурсах і підтримати кінопрокат.
Фільм варто подивитися кожному, щоб ще раз нагадати собі, з ким і за що бореться наша країна вже багато років, скільки геніїв віддали життя за українське слово і чому ми маємо бути їх достойні.
Команді фільму вдалося зобразити геніїв як живих людей зі справжніми емоціями та недоліками, каже маркетинг-директорка Megogo Валерія Толочина. У кадрі – Валерія Ходос у ролі Раї Троянкер.
Акім Галімов, керівник 1+1 Production.Originals, засновник проєкту «Реальна історія»
Я добре знаю історію героїв цього фільму, історію кожного з митців Розстріляного відродження. Вразило, як чітко передали їхні трансформації, процес усвідомлення того, що стоїть за жахливим режимом, який вони оспівували.
Потрібно віддати належне чудовій акторській грі. Вʼячеслав Довженко, Геннадій Попенко та інші актори – це новий рівень майстерності. Сильними сторонами фільму також є режисерські прийоми та сценарій. Завдяки «Будинку «Слово» я вперше почув про любовні походи Сосюри до коханок.
Інсайт, із яким я вийшов з кінозалу, – яскраві індивідуальності і вільні духом люди завжди сильніші за систему, хай би як вона намагалася їх зламати.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
