«Життя на межі» – перший український документальний фільм, який охоплює весь період російсько-української війни. Його продюсер Юрій Іванишин і режисер Павло Пелешок сім років несли службу в лавах ЗСУ. Чому вирішили повернутися до кіно та як створювали «Життя на межі»
2016 рік. Голлівуд. Кінопродюсери Павло Пелешок та Юрко Іванишин приїхали у Лос-Анджелес на церемонію вручення премії «Оскар». Фільм Winter on Fire, над яким вони працювали, номінували як «Найкращий документальний повнометражний фільм».
У Лос-Анджелесі люди відпочивають на вечірці. В Україні третій рік триває війна. Пелешок та Іванишин, які вже тоді служили в ЗСУ, відчули дисонанс. «Коли перебуваєш на війні, думаєш, весь світ про неї знає», – каже Пелешок. Виявилось, потрібно пояснювати, що відбувається насправді.
Наприкінці 2020-го, після семи років служби, Пелешок та Іванишин звільнились із ЗСУ. Друзі вирішили зробити документальний фільм, який заповнить прогалини у знаннях про Україну в головах іноземців. «Хотілося розповісти про цінності українців, нашу відмінність від росіян, – каже Пелешок. – Коли ховають військових, волонтерів – ми стаємо на коліна. А вони закопують своїх, як м’ясо».
Робота над стрічкою тривала 2,5 роки. Пелешок став режисером свого дебютного фільму, Іванишин залишився у ролі продюсера. Над проєктом працювали близько 20 людей команди UkrStream.tv – незалежного інтернет-каналу, співзасновниками якого є Пелешок та Іванишин.
Фільм «Життя на межі» – перша стрічка, що охоплює весь період російсько-української війни: від 2014 року і до сьогодні. Світова прем’єра фільму відбудеться 15 грудня в Берліні, відкрита українська – 20 грудня в Києві.
Робота над стрічкою тривала 2,5 роки
Як створювали фільм
Закриті покази фільму тривають у Європі та США. Його вже побачило вище керівництво збройних сил Америки, місцева Нацгвардія, сенатори. «Вони знають всі події як окремі елементи – окупація Криму, катастрофа МН-17, захоплення Слов’янська, – каже Пелешок. – Але їм було цікаво подивитися на послідовність їх розгортання».
У фільмі сцени з цивільного життя переплітаються із подіями на фронті. Все вказує на те, що війна стала новою нормальністю. І саме це найбільше лякає режисера, який показує у стрічці то обстріл позицій окупантами, то прогулянку зі своєю донькою у США, то вечірку на Каннському кінофестивалі. Серед ключових подій фільму – Революція гідності, окупація Криму, Іловайський котел, повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Першою ідеєю Іванишина було зібрати мільйони відео із відкритих джерел і зробити з них історію із послідовними подіями. Але міжнародні експерти, з якими радилася команда, казали одне: «Нікому не цікаво дивитися нарізку з ютуба».
Зрештою вирішили розповідати особисту історію режисера. Іванишин і Пелешок часто опинялися у гущі подій – були журналістами, волонтерами, бійцями. Бували в Слов’янську, Харкові, Іловайську, Дебальцевому.
Хоча саме Пелешок розповідає свою історію війни, у фільмі немає жодної згадки його імені. Так вийшло випадково. «Але це чудово, – каже режисер. – Той, хто мене не знає, просто дивиться на людину, яка пережила те, що пережив кожен українець».
Як помістити вісім років у одну годину 47 хвилин фільму? Команда відсіювала більшість подій, які не були пов’язані з пересуваннями Юрія та Павла на Сході. Зробили схему, як у фільмах про ФБР: картки, ниточки, місця, знайомі та незнайомі глядачу події. Для створення стрічки зібрали понад 640 годин відео. Щоб подивитися все за один раз, потрібно витратити 27 днів.
Пелешок переслухав майже 15 годин перехоплених розмов російських окупантів. «Це було складно, бо після семи років на війні я думав, куди рухатися далі, – пригадує він. – Впродовж двох років довелося не те що пережити це наново, а ще копатися в лайні з фейків та слів Гіркіна». Щоб витримати, він ходив до спеціаліста, а потім знову повертався до монтажу.
Назву фільму підказала копродюсерка Анастасія Бороденкова. Вона зазначила: «Все, що з вами відбувається – на межі». На фронті по їхній машині з 500 м стріляли з «Граду», біля Пелешка за годину впали дві міни і жодна не вибухнула. «Назва відображає наш спосіб життя на межі – коли ми можемо плакати і сміятися водночас», – каже Пелешок.
Музику до фільму написав композитор Оскар Сенен, який працює з Гансом Циммером. Перемовини із Сененом тривали майже рік. Після 24 лютого, неочікувано для команди, композитор написав музику дуже швидко.
Вісім років війни помістили в одну годину 47 хвилин фільму
Бюджет фільму та плани на майбутнє
За роки роботи сума витрат на створення фільму виросла із запланованих $440 000 до $750 000. «Це не зовсім бюджет фільму, адже йдеться не тільки про прямі витрати на його виробництво, – пояснює Іванишин. – Ці кошти я витратив на утримання UkrStream.tv впродовж 2,5 років». Команда купувала програми, які аналізують відео для пошуку потрібного кадру. Протягом шести місяців 10 людей шукали потрібні відео. Їхню зарплату продюсер теж рахував як витрати на фільм.
Гроші для створення фільму шукали серед друзів і побратимів. У ідею двох ветеранів повірили. Найбільший інвестор дав майже $200 000.
Іванишин та Пелешок хочуть, щоб цей фільм побачили якомога більше людей. Пріоритет – розповісти правду про Україну світовим decision-мейкерам: політикам, діячам культури, відомим людям.
Пелешок став режисером свого дебютного фільму, Іванишин залишився у ролі продюсера. На фото: Павло Пелешок (ліворуч), Анастасія Бороденкова та Юрко Іванишин (праворуч)
Команда уже підписала контракт із французькою дистриб’юторською компанією SHK Distribution, яка поширює продукт на європейському телебаченні. Завдяки їй фільм вийде на Al Jazeera. Також стрічку покажуть у Таїланді, Японії, Австралії, Туреччині. «Ми б хотіли попрацювати з VOD-платформами», – каже Іванишин. Саме платформи на зразок Apple TV+, Amazon Prime Video чи Netflix дають найшвидший у світі доступ до людей, вважає він.
«Ми робили фільм не як комерційно привабливий продукт, – каже Пелешок. – Якщо нам скажуть продати його на Netflix за долар, ми зробимо це. Ми хочемо не продати ексклюзив, а віддати цей фільм усім».
Що хочуть донести до глядача Іванишин та Пелешок? Війна в Україні триває з 2014-го, і тоді світ належним чином не відреагував на окупацію Криму. Росії вірити не можна, доказ цього – перекручена нею історична реальність тривалістю 400 років. Натомість варто інвестувати в правду, щоб такого не повторилося надалі.
«Ті, хто приймають важливі для України рішення, мають зрозуміти, що предусім ми відстоюємо нашу незалежність і свободу, – каже Іванишин. – І нам потрібно допомогти, бо Україна намагається стати на самостійний цивілізований шлях».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
