Через п’ять років після скандального банкрутства банку «Михайлівський» правоохоронці продовжують переслідувати винних у його розграбуванні. Колишнього власника банку Віктора Поліщука у списку підозрюваних немає і він продовжує розвивати свій бізнес. У чому секрет?
Ранній ранок понеділка. Листопад. Ігор Дорошенко, 45, двічі «фінансист року», стоїть у тісному коридорі Голосіївського суду у компанії колишніх підлеглих та адвокатів. Від минулого лоску й упевненості нічого не лишилося. Очолюваний ним банк «Михайлівський» збанкрутував у 2016‑му, суди та розслідування тягнуться досі.
Дорошенко нервує, переступаючи з ноги на ногу, і відмовляється говорити із репортеркою Forbes. Адвокати налаштовані вороже. Увага преси нібито заважає процесу, тому вони намагаються видворити репортерку з відкритого засідання начебто через те, що її буде притягнуто як свідка у цій справі. Суддя проти присутності преси не заперечує.
Крім Дорошенка у справі фігурують керівники казначейства (Віктор Єрасов), безпеки (Микола Горобцов), фінансового департаменту (Тетяна Анішина), загального відділу (Валентина Заремба), мережі відділень банку «Михайлівський» та за сумісництвом директор компанії «Статус Інк» (Євген Гончаренко). Усі вони входили до кредитного комітету та схвалили видачу кредитів пов’язаним компаніям, через які банк втратив 200 млн грн.
Суддя гортає 70‑й том справи, кредитні справи підприємств «Старкепітал» і «Статус Інк». Компанії фактично не працювали, були зареєстровані за адресою банку, а їхні засновники та керівники працювали у банку. У березні 2015‑го кредитний комітет «Михайлівського» схвалив видачу їм 200 млн грн на купівлю цінних паперів. Кредити видали в один день.
Один із фігурантів розслідування – керівник департаменту споживчого кредитування банку й директор «Старкепітал» Олег Кватадзе. У квітні 2021‑го він дав свідчення у подібній справі в Печерському суді. Одержані кошти, як випливає із судового реєстру, було переказано на рахунок компанії «Дієса» (керує роздрібною мережею «Ельдорадо») за акції. «Дієса», своєю чергою, відправила ці 200 млн грн власнику банку, компанії «Екосіпан», як повернення фіндопомоги. Так гроші вкладників перетворилися на гроші акціонера, а замість реальних компаній боржниками банку стали «пустишки».
Щоб замести сліди, банк видав кредити ще низці компаній, які перерахували гроші на користь «Статус Інк» та «Старкепітал», а ті погасили свої кредити. До звітності погашені кредити не потрапляють, і викрити такі операції можна, лише гортаючи кредитні справи та відстежуючи перерахування грошей.
Усі вказівки, за словами Кватадзе, давав Дорошенко, з яким він познайомився у банку «Надра». Коли у лютому 2014‑го під час розстрілів на Майдані Кватадзе намагався забрати свій депозит у «Михайлівському», Дорошенко пригрозив йому звільненням. Депозит довелося знімати частинами, щодня, майже рік, і так Кватадзе, за його словами, потрапив у залежність від Дорошенка.
Документи про створення «Старкепітал» він підписав у листопаді 2014‑го у співробітника юридичного департаменту банку, бухгалтерію фірми вела його колега з «Михайлівського», і вона ж проводила платежі за допомогою електронного ключа. Аналогічно у 2014‑му було зареєстровано кілька компаній, засновниками та директорами яких виступали 11 співробітників банку. Все це відбувалося у центральному офісі «Михайлівського» – вежі «Гулівер» на Спортивній площі. Загалом у цих операціях було задіяно близько сотні співробітників банку, або десята частина персоналу.
Торгівельний центр «Гулівер». Фото Shutterstock
Дії Кватадзе суд трактував як пособництво у зловживанні службовим становищем. Враховуючи розкаяння, йому присудили 15 300 грн штрафу і на два роки заборонили працювати у банках.
Це лише один із епізодів банкрутства «Михайлівського», вкладники якого змогли повернути свої гроші лише завдяки акціям протесту та ухваленню спеціального закону, а позичальники були змушені заплатити за своїми кредитами двічі. Фонд гарантування вкладів виплатив вкладникам 2,5 млрд грн, але покрити свої витрати завдяки продажу активів банку не зміг – їхню вартість у балансі було завищено у десятки разів.
До банкруства НБУ двічі визнавав «Михайлівський» проблемним і вимагав збільшити капітал
Колишній власник «Михайлівського» Віктор Поліщук, 45, свою причетність до банкрутства заперечує, хоча мотив для виведення грошей у нього був. Компанії, що належали бізнесменові, заявила у 2016‑му голова Національного банку Валерія Гонтарева, набрали кредитів на 23 млрд грн. Така сума набігає, якщо до довгострокових зобов’язань компаній «Три О», «Дієса», «Технополіс‑1» і «Техенерготрейд» (дані «СПАРК‑Інтерфакс»), що належать Поліщуку, приплюсувати претензії Фонду гарантування вкладів.
Після девальвації 2014–2015 років обслуговування кредитів компаніями Поліщука значно погіршилося, підтвердила пресслужба його найбільшого кредитора – державного Ощадбанку. Щодо долара гривня подешевшала втричі, а кредити Поліщук брав у валюті.
Натомість «Михайлівський», який стартував у 2014 році, стрімко набирав обертів. У перший рік банк залучив у приватних вкладників понад 600 млн грн, у другий – удвічі більше. Банк пропонував фізособам до 32% річних за середньоринкової ставки близько 19%.
Банківський баланс був лише верхівкою айсбергу. Щоб оминути обмеження на залучення вкладів у перший рік і пізніше, коли банк уже мав проблемний статус, вигадали схему за участю фінкомпаній «Інвестиційно‑розрахунковий центр» та «Кредитно‑інвестиційний центр» (ІРЦ та КІЦ). Перші згадки про такі вклади з’явилися на форумах вкладників у грудні 2014‑го із обмовкою, що інформації про надприбутковий вклад немає на сайті банку, але послуга доступна у відділеннях.
«Я прийшла оформити депозит у відділення банку на Кутузова, – згадує киянка Олена. – Натовп людей і жодної можливості сісти, нормально прочитати договір». Олена просила не називати її прізвище у пресі. Вісім сторінок дрібним шрифтом вона не подужала, перевірила лише паспортні дані та суму. Про те, що вклад не у банку, дізналася після введення тимчасової адміністрації. Олена мала кілька депозитів. За договором, де банк виступав повіреним фінкомпанії, вклад повернули за спецзаконом, ухваленим у відповідь на протести вкладників. В іншому договорі банк узагалі не був зазначений, і гроші вдалося повернути лише після дворічної судової тяганини.
Деякі вкладники воліли відкривати вклади на фінкомпанії, бо за ними платили вищий відсоток. «Я оформлювала вклад у відділенні на Щербакова і знала, що він буде на фінкомпанію», – каже киянка Ірина, яка наполягала на збереженні анонімності. Договір її не збентежив – мовляв, це поширена практика за кордоном, а замість покриття Фонду гарантування працівники банку пропонували страховку від компанії «Форте».
За допомогою цієї схеми, з’ясував після введення тимчасової адміністрації Фонд гарантування, банк залучив 1,6 млрд грн. Кошти осідали на рахунках фінкомпаній у «Михайлівському» та інших банках, перераховувалися іншим компаніям в оплату за цінні папери або як зворотна фіндопомога.
Віктор Поліщук, колишній власник банку «Михайлівський». Фото Анна Наконечна
У перший рік юрособи розмістили на рахунках банку майже 1 млрд грн. Близько 90% цих коштів юросіб припадало на небанківські фінкомпанії. Частину коштів розміщували страхові компанії, які одержали кредити у «Михайлівському», каже співробітник нагляду НБУ на умовах анонімності. Так вони роздували банку баланс, а собі «малювали» фондування для страхової діяльності.
Питання до бізнес‑моделі банку були від самого початку. У квітні 2014‑го рейтингове агентство IBI‑Rating заявило про ризики банку, пов’язані з переважним кредитуванням корпоративних клієнтів та значним обсягом валютних кредитів. Близько 60% ресурсів ішло на кредитування юросіб – здебільшого компаній зі сфер торгівлі та будівництва. «Це будівництво ЖК «Лісовий квартал» у Броварах, – каже співрозмовник із НБУ. – Частина компаній займалася купівлею‑продажем бетону та будматеріалів, частина – будівництвом». Увесь цей блок компаній, за його словами, отримував кредити у «Михайлівському», але банк не визнавав їх пов’язаними, а у заставу прийняв ділянки лісу у Житомирській області.
До банкрутства НБУ двічі визнавав «Михайлівський» проблемним, вимагаючи збільшити капітал, припинити перекредитування юросіб для фіктивного поліпшення якості портфеля та залучення коштів фізосіб на фінкомпанії. У березні 2016‑го регулятор мало не визнав банк неплатоспроможним, але, щоб уникнути юридичних ризиків, питання відклали до затвердження програми фінансового оздоровлення. У квітні 2016‑го узгодили остаточний варіант програми, і НБУ зняв із банку обмеження на залучення вкладів за умови, що гроші підуть на кредитування населення.
Потрібно було дати банку можливість виконати програму фіноздоровлення, пояснює перший заступник голови НБУ Катерина Рожкова, яка відповідала за нагляд. До 16 травня банк мав визнати пов’язаними фінкомпанії, на користь яких залучав вклади, але він цього не зробив. 19 травня Поліщука і Дорошенка викликали на килим до НБУ, але Дорошенко прийшов сам. Запевняв, що програму буде виконано, згадує Рожкова, а наступного дня у ЗМІ з’явилася інформація про його перехід до керівної компанії Платинум Банку. Приїхав Поліщук та пообіцяв, що звільнення Дорошенка на банк не вплине. Того ж дня куратор НБУ Олександр Александров повідомив, що програмний комплекс «Михайлівського» не працює.
НБУ заблокував банку коррахунок. Увечері у щоденному балансі куратор побачив, чим займалися співробітники «Михайлівського» під прикриттям збою. Зобов’язання банку перед фізособами зросли на 1,6 млрд грн завдяки викупу банком вкладів у фінкомпаній ІРЦ та КІЦ, а робочі кредити фізосіб на 682 млн грн перекочували до пов’язаної фінкомпанії «Плеяда», яка перепоступилася цим портфелем фінкомпанії «Фагор». Фонд гарантування називає ці розрахунки «намальованими» – на той момент необхідної суми на коррахунку банку не було. На думку слідчих, до цих операцій ретельно готувалися: здійснити за день такий масив проводок у системі можна лише за допомогою заздалегідь підготованого скрипту.
Зникли й ліквідні застави. Як випливає з реєстру судових рішень, банк перекредитував через фіктивні компанії два десятки структур, включно з безпосередньо пов’язаними з Поліщуком. Ці компанії погасили банку кредити на 1,1 млрд грн, і боржниками стали «пустишки», а банк втратив застави на 2,6 млрд грн включно із нерухомістю та земельними ділянками. В організації цієї схеми підозрюють, згідно з реєстром судових рішень, в. о. голови правління банку Дениса Панфілова, керівників юридичного департаменту (Олександра Безродного), ризик‑менеджменту (Євгена Матроса) та безпеки (Миколи Горобцова).
У період збою кол‑центр «Михайлівського» розповідав клієнтам про оновлення програмного забезпечення, а співробітники відділень натякали на ймовірне приєднання до іншого банку. 21 травня, у суботу, клієнти зіштовхнулися із проблемами під час розрахунку картками банку у торгових мережах. У понеділок, 23 травня, правління НБУ визнало «Михайлівський» неплатоспроможним.
Поліщук перестав відповідати на дзвінки, згадує Рожкова, і надіслав листа про продаж банку. Зміни у структурі власності, за даними «СПАРК‑Інтерфакс» та YouControl, зафіксовано у держреєстрі юросіб у серпні 2016‑го. Поліщук стверджує, що до махінацій останніх днів у банку не причетний. «До мене через Дорошенка звернувся Борис Кауфман (співвласник Платинум Банку. – Forbes) із пропозицією придбати банк»,– ідеться у письмовій відповіді бізнесмена, переданій через його прессекретарку Тетяну Атаджанову.
Проблеми з НБУ він пояснює тиском з метою змусити його продати банк, а зняття обмежень НБУ у квітні – своєю згодою на угоду та передачу банку в операційне управління Дорошенку і голові наглядової ради Платинум Банку Дмитру Зінкову. Вони й мали завершити угоду, каже Поліщук.
В операційні питання Поліщук, за його словами, не вникав, тому не може пояснити, чому банк залучав депозити на користь фінкомпаній. Він не бачить у цих операціях нічого протизаконного, а про продаж кредитного портфеля «Плеяді» нібито дізнався зі ЗМІ. Виведення застав Поліщук назвав дезінформацією, адже він свідомо погасив кредити своїх компаній за рахунок отриманих у Кауфмана 200 млн грн. Передачу частки не структурам Кауфмана, а 11 фізособам Поліщук пояснює стислими термінами продажу банку. Угоду мали закрити до кінця травня, але покупці, стверджує Поліщук, почали виводити з банку активи.
Кауфман заперечує, що намагався купити «Михайлівський». Навіть переговорів не було, йдеться у коментарі, який він передав через свою пресслужбу. «Михайлівський» мав діру в капіталі, і злиття з ним занапастило б будь‑який банк», – вторує Кауфману Зінков. Рожкова заперечує, що НБУ тиснув на Поліщука, а гіпотетичне злиття банків називає безглуздим, оскільки «Михайлівський» потребував докапіталізації.
У кримінальних справах фігурують лише колишні топи «Михайлівського». У серпні 2016‑го Дорошенка заарештували, але в грудні він вийшов на волю. Панфілов та його перший заступник Віталій Шастун у розшуку. Поліщук фігурує у низці господарських спорів за позовами Фонду гарантування. «Ці вимоги не завжди ґрунтуються на законі, а найчастіше базуються на особистій думці окремих посадовців», – каже Поліщук.
Відділення банку «Михайлівський».
Не вдалося мирно домовитися з компаніями з орбіти Поліщука й колекторам DG Finance. Вони купили у Фонду гарантування борги 12 юросіб перед «Михайлівським» на 1,5 млрд грн. Оцінювач «Вітал‑Профі» зменшив ці активи в 25 разів – до 59,5 млн грн, а вартість пулу з цими кредитами за результатами аукціону впала ще вдвічі – до 25,9 млн грн. Ці кредити було видано у 2015–2016 роках, але платежів за ними після введення тимчасової адміністрації не було. У заставі 257 га землі на Київщині (Баришівка, Бородянка, Іванків, Макарів, Небелиця).
«Спроби позасудового врегулювання не мали успіху», – каже директор DG Finance Олексій Лукаш. Подальша тактика, за його словами, – звернення стягнення на об’єкти застави у судовому та позасудовому порядку.
Компанії бізнесмена реструктуризували кредити, отримані у держбанках за Януковича. «Дієса» та «Технополіс‑1» (входять до орбіти мережі «Ельдорадо») – у 2018‑му на $120 млн в Ощадбанку. Компанія «Три О», що управляє 35‑поверховим бізнес‑центром «Гулівер» у центрі столиці, – у 2020‑му на $650 млн за кредитом перед Ощадбанком та Укрексімбанком. У 2018‑му банкіри виставили права вимоги щодо цього кредиту на торги, але покупці не схотіли купувати їх за номіналом.
Гіпотетичне злиття банків Рожкова називає безглуздим, оскільки «Михайлівський» потребував капіталу
«Я зустрічався з Андрієм Пишним (головою Ощадбанку. – Forbes) з приводу цього об’єкта», – розповідає на умовах анонімності топменеджер одного з найбільших інвесторів у офісну нерухомість. За його словами, Пишний зондував ґрунт. Купувати проблемний об’єкт за такою ціною інвестори не схотіли, а держбанк побоявся продавати дешевше, щоб уникнути розгляду правоохоронців.
Боржник отримав відстрочку погашення кредиту, відсоткову ставку було знижено в кілька разів. Списання боргу, судячи зі звітності компанії, не було. «Цінність цього об’єкта у грошовому потоці, який він генерує,– пояснив Пишний. – Було необхідно привести договірну базу у відповідність до інтересів банку».
Перед реструктуризацією, повідомили в пресслужбі «Ощаду», банк дійшов висновку, що стягнення боргу через суд та дефолт позичальника вимагатиме докапіталізації коштом платників податків. Колишній заступник Пишного Андрій Стецевич говорить про суму 5–6 млрд грн. Компанії Поліщука, за інформацією банку, не припиняли обслуговування кредитів, а після реструктуризації перерахували значні суми. Власником «Три О» у держреєстрі є не Поліщук, а В’ячеслав Ігнатенко. Але Поліщук легалізувався як власник, надавши особисту поруку за кредитом, повідомили два джерела з Ощадбанку та НБУ.
«Гулівер» не був у заставі як цілісний майновий комплекс, – пояснив один зі співрозмовників. – Новий власник не зміг би, наприклад, користуватися ліфтами чи зіткнувся б з іншими перешкодами для роботи».
Реального капіталу у «Михайлівському» не було, каже Рожкова. У період банківського «бебі‑буму», пояснює вона, капітал малювався на папері і банки зі зростанням заміняли порожнечу своїм прибутком. Завдяки високомаржинальному споживкредитуванню це могло статися досить швидко, та вдарила криза, а борги Поліщука в інших банках зросли. Рожкова не виключає, що «Михайлівський» став джерелом ресурсу для обслуговування кредитів акціонера в інших банках.
Чому у правоохоронців немає питань до Поліщука – питання до правоохоронців. Національна поліція, Офіс Генпрокурора та ДБР не визнали за можливе відповісти на запитання Forbes.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
