Україна шостий рік поспіль – найбільш економічно невільна країна Європи, а минулий рік продемонстрував антирекорд залучення прямих іноземних інвестицій. Хоча після проголошення Незалежності економіка України була паритетна економіці Польщі. Як потрібно змінювати податкову політику
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
«Нинішній час є тим особливим часом, який буває у житті нації лише одного разу, – це час становлення її як держави. Більшість націй втратили цю можливість і внаслідок змушені були приймати закони від своїх переможців замість того, щоб створювати їх для себе самим»,
Томас Пейн, «Здоровий глузд», 1776 рік
У 1991 році ми прокинулися у незалежній державі, економічний потенціал якої був паритетним з Португалією, Ізраїлем і Польщею.
За три десятиліття ці країни пішли далеко вперед (розмір їхніх економік перевищує нашу в 1,5–4 рази), а «затоптаним» рефреном в українських політиків і економістів стало: «Україна наздожене Польщу через скількісь-то років» (за бажання підставляємо цифри 40, 50 або навіть 75). Порівняння з нашим найближчим сусідом є ще більш контрастним на тлі наступних цифр:
- Польща у 2019–2020 роках – найбільш швидкозростаюча економіка серед 36 країн – членів ОЕСР;
- Україна шостий рік поспіль – найбільш економічно невільна країна Європи, а минулий рік продемонстрував антирекорд залучення прямих іноземних інвестицій до країни (за даними НБУ, мінус $0,87 млн, до цього найгіршим був 2015 рік – мінус $0,37 млн);
- у 2020 році економіка Польщі впала лише на 2,7% ВВП, водночас в Україні – мінус 4% ВВП (і це за вливання до 1,5% ВВП у «Велике будівництво» президента Зеленського).
На питання «Чому так вийшло?» простої відповіді не існує. Одначе часткове розуміння процесів, що відбуваються, дає банальне порівняння податкових порядків денних двох країн за останні пʼять років.
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА: УКРАЇНА vs ПОЛЬЩА
Навіть поверхневий огляд говорить про те, що українська і польська податкові політики демонструють протилежні тренди. З одного боку – системні зміни, спрямовані на поступове зниження податкового і регуляторного навантаження на бізнес. З іншого – держава, що послідовно сповідує політику агресивного збору податків на тлі точкових позитивних змін.
Для України така конфігурація закріплює на найближчі роки еру високих податків, викликану експансією зростання збору податків для фінансування високих і нерідко неефективних витрат бюджету. Країна буде продовжувати йти назад як з точки зору конкурентоспроможності у питаннях оподаткування, так і ступеня державного контролю і втручання в економіку.
Висновок однозначний – економічне зростання і економічна свобода не є пріоритетом для української влади. Держава виявилася голою з точки зору перспектив розвитку. Ще двійко-трійко років, і вже не мільйон-півтора українців будуть працювати у польській економіці, а переважна більшість працездатного населення. Тому що зрозуміліше, зручніше, вигідніше і безпечніше.
Україна поки має можливість провести роботу над помилками і відмовитися від тупікового шляху розвитку, почавши проведення радикальних реформ, однією з яких стане і податкова реформа, заснована на домінанті економічної свободи.
Характеристиками податкової системи стануть:
- проста податкова система, яка забирає мінімум часу платника податків. Потрібно завершити процес, розпочатий у 2010 році, коли діяло 42 податки та збори, і скоротити кількість податків до мінімальних семи-восьми;
- справедлива податкова система – реалізація принципу гарного збору за помірних ставок податків унаслідок скасування більшості існуючих податкових пільг, преференцій і знижених ставок, досягнення нейтрального податкового ландшафту без спотворень конкуренції та дискримінації;
- стабільна податкова система – дворічний мораторій (з 2022 року) на зміну податкового законодавства підвищить стабільність і передбачуваність для інвесторів та платників податків податкової системи.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
