Категорія
Головне
Дата

Чому збирати ще більше податків в Україні — погана ідея для економіки. Пояснюємо на «антиолігархічному» законопроєкті

Getty Images

Getty Images

Заявлена мета так званого «антиолігархічного» законопроєкту – збільшити податкові надходження, тобто відібрати у громадян і бізнесу ще більшу частину заробленого. Це мотивується добрими намірами «спрямувати гроші в економіку». Чому спроби прискорити економічне зростання через державні інвестиції нагадують Мюнхгаузена, який витягав себе з болота за волосся

Очікується, що в середині жовтня відкладений «антиолігархічний» законопроєкт №5600 буде винесено в зал Верховної Ради і, швидше за все, проголосовано. Початкову редакцію законопроєкту було нібито спеціально зроблено так, аби налаштувати проти нього всіх або майже всіх – від олігархів до ФОПів та фізичних осіб. А до другого читання Данило Гетманцев спробував ще більше посилити цей ефект, ввівши в текст (всупереч регламенту) нові норми, які обмежують застосування спрощеної системи. За останніми відомостями, їх не підтримав очолюваний ним комітет ВР і вони не увійшли до остаточної редакції.

Також було значно помʼякшено норми щодо мінімального податкового зобовʼязання власників земельних ділянок, сплати податків із перепродажу нерухомості та багато інших. Є надія, що заперечення експертів та бізнесу було почуто і жодних подальших сюрпризів не буде – що, на жаль, ще не факт.

З норм, які особливо лякали «звичайний» бізнес і громадян, залишилося тільки мінімальне податкове зобовʼязання, але починаючи не з пів гектара, як пропонувалося спочатку, а з двох і більше, причому без урахування землі в населених пунктах. Помʼякшено й деякі інші умови. Ця частина зʼявилася в законопроєкті не випадково: близько третини всіх сільськогосподарських земель офіційно «не обробляється», хоча в реальності важко повірити, що вони пустують – і супутникова картинка це підтверджує. Ця земля або неофіційно здається в оренду, або власники на ній щось вирощують і продають, не сплачуючи податків. Схемники «економлять» на цьому кілька десятків мільярдів гривень на рік, отримуючи переваги перед «білими».

На частину доходів від вирощування власної сільгосппродукції поширюється пільга, проте й вона, по правді, не повинна бути безрозмірною (пропонується обмежити її розміром у 12 мінімальних зарплат). У теорії все виглядає логічно, але поки що незрозуміло, які підводні камені може приховувати такий податок – а вони можуть виявитися чималими, особливо на тлі легального ринку сільськогосподарської землі, котрий лишень починає працювати. Важливо, аби податкові новації не підірвали і не дискредитували набагато важливішу земельну реформу.

Також Мінфін узявся за схему мінімізації податків забудовниками, які викуповують у своїй власній фірми квартири за собівартістю, а потім продають їх кінцевим покупцям за ринковою ціною. Однак до другого читання законодавці погодилися, що брати ПДФО з усього «виторгу» від продажу особистого майна, навіть якщо це третій і більше продаж за рік, несправедливо і економічно неправильно. Тому обʼєктом у цьому разі став чистий дохід.

Зростання акцизів, на відміну від цих пунктів, не можна назвати новиною. Його закладено в законах, ухвалених кілька років тому, зокрема в порядку гармонізації акцизної політики з ЄС. Хоч би як наша держава хотіла боротися зі шкідливими звичками, та поки що половина ринку міцного алкоголю сидить у тіні, а частка нелегальних цигарок за два роки дійшла з 4% до 16% – з підвищенням акцизів варто було б почекати й натомість поліпшити збирання. Причому необхідні нестандартні рішення, оскільки акцизні марки і фіскалізація продажів з драконівським урахуванням впроваджені вже давно, але спрацювали досить умовно. Це урок, який не бажають вчити ті, хто лобіює тотальну фіскалізацію і облік для всього мікробізнесу або «ризикових груп товарів».

Що стосується головних, за заявами авторів законопроєкту, положень – «антиолігархічних», то про них краще судити експертам у рудному та екологічно брудному бізнесі. З точки зору економічної стратегії немає нічого поганого в тому, щоб більше податків платили з видобутку корисних копалин і забруднення довкілля: ці податки належать до найменш шкідливих для економіки. Однак слово «більше» тут треба розуміти не в абсолютному сенсі, а у відносному.

Спроби прискорити економічне зростання через державні інвестиції найбільше нагадують Мюнхгаузена, який витягав себе з болота за волосся.

Збирати ще більше податків в Україні, де уряд і без того перерозподіляє близько 46% ВВП (більше, ніж у Німеччині), – дуже погана ідея. Збільшення податкового тиску в якихось сферах може бути виправданим лише як компенсатор. Наприклад, для зниження більш шкідливих податків, перш за все податку на працю (ЄСВ), а також компенсації тимчасових втрат бюджету і можливих ризиків від реформи корпоративного податку – переходу до податку на виведений капітал (ПнВК).

Заявлена мета законопроєкту №5600 – просто збільшити податкові надходження, тобто відібрати у громадян і бізнесу ще більшу частину заробленого. Це, звісно, мотивується добрими намірами «спрямувати гроші в економіку» через «Велике будівництво» й пільги для привілейованих інвесторів. Але спроби прискорити економічне зростання через державні інвестиції найбільше нагадують Мюнхгаузена, який витягав себе з болота за волосся.

Збільшення державних витрат може суто механічно збільшувати ВВП, якщо воно робиться за рахунок запозичень, як у випадку недоброї памʼяті Євро-2012. Недоброї, бо тоді штучно роздутий ВВП допоміг приховати економічну катастрофу, викликану руйнуванням базових інституцій (перш за все – права власності) і самогубною економічною політикою. Але борги-то доводиться виплачувати нам тепер. Власне, цим самим шляхом ішла Україна, як і багато розвинених країн, у 2020–2021 роках, і нині настав час скорочувати бюджетний дефіцит.

От тільки робити це потрібно, зменшуючи витрати, хай би як непопулярно це звучало. Коли держава витрачає на щось гроші платників податків, відібрані у вигляді податків, то результат легко побачити й розпіарити. Ось вони – дорога, лікарня, створені в процесі будівництва робочі місця – все наочно і красиво для телевізійної картинки. За кадром залишаються робочі місця і додана цінність, не створені через збільшені податки (а вони практично завжди більше, ніж результат державних витрат).

Дороги, певна річ, будувати треба, однак ще дужче збільшувати і без того непомірний податковий тягар заради цього не варто. Економічний розвиток у результаті лише сповільниться: немає у світі прикладів швидко зростаючих країн із таким рівнем перерозподілу і з такою низькою якістю державного управління. Щоб домогтися прориву в добробуті, потрібно серед іншого скоротити перерозподіл хоча б на 10 відсоткових пунктів, до 35% (а в подальшому й більше). На жаль, законопроєкт №5600 (навіть якщо з нього вдасться прибрати всі особливо шкідливі норми) залишається кроком у протилежному напрямку.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Топ-100 приватних компаній | Кращі міста для бізнесу