Імперія Ріната Ахметова стоїть на двох крихких стовпах. Чому вона досі не впала /Фото Getty Images
Категорія
Найбагатші
Дата

Імперія Ріната Ахметова стоїть на двох крихких стовпах. Чому вона досі не впала

Рінат Ахметов Фото Getty Images

Рінат Ахметов, 53, хотів перетворити радянські заводи на корпорацію західного типу. За сім років його статки зменшилися у шість разів. Що пішло не так?

Влітку 1995 року в гості до донецького бізнесмена Євгена Щербаня зайшов металотрейдер середніх років. За столом сиділи двоє: молодший – у нейлоновій водолазці, з копицею рудуватого волосся, старший – сутулуватий і похмурий. «Це Алік Грек і Рінат», – представив їх Щербань. На Сергія Таруту, а це був він, Ахметов у свої 29 років справив неабияке враження. «Він уже тоді широко дивився на промисловість, енергетику, вугілля і металургію – бачив стратегічно можливості промисловості Донбасу», – згадує Тарута, який наприкінці 1995-го заснував металургійну корпорацію ІСД.

П’ять років потому для управління зростаючими активами Ахметов створив компанію «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ). До 2003-го під контроль СКМ перейшли Авдіївський коксохім, «Азовсталь», Харцизький трубний, Єнакіївський металургійний та інші промислові активи. В історії групи цей час називають «періодом придбання».

Тоді ж остаточно оформилася ставка на гірничо-металургійний комплекс та енергетику, пише Forbes гендиректор СКМ Олег Попов, 50, котрий стояв біля витоків компанії. Саме він разом із консультантами з McKinsey розробляв структуру і стратегію групи. Він же переконав Ахметова, якого підлеглі шанобливо називають Акціонером, перетворити СКМ на професійно вибудувану керуючу компанію за прикладом транснаціональних компаній.

У СКМ перейшло багато консультантів МсКіnѕеу, PwC та Ernst & Young, які допомагали Ахметову впорядковувати активи. «Скупивши найкращих менеджерів і ключові підприємства Східної України, Ахметов вирішив будувати системний, зрозумілий і прозорий бізнес», – констатує колишній топ-менеджер енергетичного холдингу ДТЕК, який просив не згадувати його імені у пресі.

Матеріали по темі

«Якщо він прийняв рішення, сперечатися марно, а мети буде досягнуто», – додає найближчий соратник олігарха Борис Колесніков, який знайомий з Ахметовим майже 40 років.

До 2012 року все йшло за планом. Ахметов – найбагатший українець зі статком $16 млрд, СКМ – найбільша керуюча компанія з консолідованою виручкою $23,5 млрд, бізнеси олігарха формують 4% ВВП країни… Швидка перемотка. 2020-й – другий за вартістю діамант у короні СКМ, ДТЕК, пережив два дефолти. Статки Ахметова зменшилася в шість разів, виручка бізнесів, що входять до СКМ, – на $5,5 млрд.

Річ не лише в російській агресії, обвальній девальвації гривні, втраті активів у Криму й на Донбасі. Ахметов став заручником реалій, які сам і створював. Заробивши капітал на вилученні ренти, він так і не зумів перелаштуватися. Фундамент його імперії, як і 20 років тому, – важка індустрія, яка генерує 90% виручки. Один зі стовпів СКМ, металургія, повністю залежить від світової кон’юнктури, а інший, енергетика, ризикує обвалитися, варто владі обрізати пуповину політичних зв’язків Ахметова.

ВСЯ ВЛАДА – ТОПАМ

Генеральний директор «Метінвесту» Юрій Риженков, 43, познайомився з Ахметовим у 2005 році на футболі. Після матчу на стадіоні «Олімпійський» Риженков-старший підвів сина до господаря футбольного клубу. «Все було дуже поверхово: вітаю, це мій син, потиснули руки– ось, власне, й усе», – згадує Риженков. Його батько з середини 1990-х очолював легендарний Донецький металургійний завод.

Через вісім років, у грудні 2013-го, Риженков-молодший очолив «Метінвест». У крісло керівника компанії, що забезпечує СКМ 60% виручки, його привіз соціальний ліфт, побудований у холдингу Ахметова. У 2007-му ДТЕК шукав фіндиректора. Риженков, який до того часу закінчив Лондонську бізнес-школу і хотів працювати в Донецьку, став фінансовим директором ДТЕК. «Прийшов на інтерв’ю з генеральним, потім – із членами наглядової ради, після чого вони прийняли рішення», – говорить Риженков. Ахметов, за його словами, не мав стосунку до того призначенням. Все решта – історія.

У підборі керівних кадрів СКМ орієнтувався на менеджерів із західною освітою, досвідом роботи в міжнародних компаніях і розумінням пострадянських реалій. До одного з них, який працював у структурі ДТЕК наприкінці 2000-х, СКМівські рекрутери стукали кілька разів, доки не переконали остаточно: «Шукали довго, не квапилися. Вони дуже системні – така собі машина-конвеєр».

Вони йдуть, він лишається. За 20 років в Україні змінилось чотири президенти. Ахметов залишається найбагатшим жителем країни /Фото УНІАН

Вони йдуть, він лишається. За 20 років в Україні змінилось чотири президенти. Ахметов залишається найбагатшим жителем країни Фото УНІАН

Ахметов першим з великих українських бізнесменів почав залучати до управління молодих менеджерів з хорошою освітою, зазначає Риженков. Гендиректор ДТЕК Максим Тимченко, 44, прийшов до СКМ з PricewaterhouseCoopers у 2002 році. А в 2005-му очолив щойно створений енергетичний холдинг. Свою першу зустріч з Ахметовим, що відбулася за три місяці після початку роботи компанії, Тимченко пам’ятає досі.

«Я презентував ідею нового проєкту. Мені 27 років, чотири роки після університету, і – Рінат Ахметов, уже в той час легенда, – розповідає Тимченко. – Вразило, наскільки шанобливо й уважно він слухав молодого хлопця».

У кінці нульових СКМ – це 15 різних бізнесів, понад 100 компаній з семи країн та 198 000 співробітників. Група остаточно визначилася з формою контролю над своїми бізнес-напрямами – через наглядові ради.

«Абсолютно робочі і недекоративні», – відгукується про них гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський. У 2010-му і 2014-му він організовував для СКМ купівлю Донгорбанку і банку «Ренесанс Капітал». Останню операцію вів старший син Ахметова Дамір – член рад у ключових бізнесах СКМ.

Рівень Ахметова – стратегія і операції з активами дорожче €50 млн

Ахметов повністю передав кермо правління менеджменту. Його рівень – стратегія і операції з активами дорожче €50 млн, каже Тимченко. Андрій Фаворов, котрий чотири роки очолював у ДТЕК напрям експорту електроенергії, згадує, як до нього приїхав купувати електроенергію православний священник з Угорщини. «Попросив дисконт у 40% – мовляв, акціонер дав дозвіл. Поїхав ні з чим, погрожуючи, що Рінат Леонідович незабаром зателефонує, – сміється Фаворов. – Ми ще довго з Риженковим згадували цю історію: на моїй пам’яті Ахметов ніколи не втручався в управління.

Смілянський мав справу з чотирма українськими олігархами: Фірташ і Коломойський не змогли відійти від прямого управління своїми бізнесами, Пінчук делегує більше, але найбільшу свободу дій мають менеджери Ахметова, який дотримується принципу «слухати людей, яким він платить багато грошей». Компанії СКМ можуть перекупити будь-якого менеджера, що їх цікавить, додає 37-річний депутат фракції «Слуга народу» Дмитро Кисилевський. До обрання в парламент він працював директором з корпоративних відносин групи «Інтерпайп» і не з чуток знайомий із методами роботи конкурентів. 

РИНКОВИЙ «МЕТІНВЕСТ»

На «Метінвест» і ДТЕК припадає близько 90% портфеля СКМ, решта 10% – інші бізнес-напрями. «Цифри залишаються стабільними протягом останніх 10 років», – письмово відповів Forbes гендиректор СКМ Олег Попов.

На відміну від замкненого на внутрішньому ринку ДТЕК, «Метінвест» орієнтований на експорт: 71% з $10,7 млрд торішньої виручки компанія отримала на зовнішніх ринках. «Метінвест» завжди сприймався як старший брат і більше ринкова компанія», – розповідає екс-менеджер СКМ, зараз він працює на одного з конкурентів в Україні. Ключові регіони збуту – ЄС, Африка, Близький Схід. «Основні конкуренти – російські металургійні холдинги: «Евраз», НЛМК і «Северсталь», котрі, як і «Метінвест», мають залізорудну базу», – пояснює Олександр Мартиненко, який відповідає за корпоративний аналіз у фінансовій групі ICU.

Інфографіка Леонід Лукашенко

Інфографіка Леонід Лукашенко

Показники компанії безпосередньо залежать від світових котирувань і курсових коливань. «У 2019 році ціни на сталь з Чорноморського регіону знизилися на 16%», – зазначає Мартиненко. Гривня при цьому зміцнилася на 19%, збільшивши доларову собівартість експортерів. У результаті операційний прибуток EBITDA «Метінвесту» знизився наполовину, до $1,2 млрд у 2019-му.

Ще один серйозний конкурент «Метінвесту» – дешева і якісна китайська сталь. Українським компаніям складно конкурувати з китайськими, оскільки наше виробництво базується хоч і на модернізованих, але радянських потужностях, а у Китаю нове виробництво з низькою собівартістю, додає ексменеджер СКМ.

Доводиться використовувати лобістські важелі. СКМ генерує майже 30% усіх вантажів, що перевозяться залізницею. Колишній очільник «Укрзалізниці» Євген Кравцов підрахував: підвищення тарифу на 1% обходиться групі СКМ у 120 млн грн. У 2017–2019 роках вантажний тариф щорічно підвищувався на 14–15%, що означало зростання витрат СКМ на 1,8 млрд грн. «Відстрочка підвищення тарифу на місяць-два, відсоток підвищення – питання на мільйони доларів, – розповідає Кравцов. – Звісно, йшли запеклі баталії».

Та навіть після індексації тарифу СКМ платить за перевезення менше, ніж інші великі експортери. Наприклад, зерновики. Тариф на перевезення вугілля та руди, за даними Кравцова, відсотків на 60 нижчий, ніж на зерно. «Держава, по суті, субсидує металургів і вугільну галузь за рахунок зернотрейдерів», – констатує радник міністра інфраструктури Віктор Довгань.

Держава субсидує металургів і вугільну галузь за рахунок зернотрейдерів

За його словами, СКМ ніколи не приходили з проханням не підвищувати. Це робила Федерація металургів, яка говорила: «Збільшите тарифи – припинимо возити, закриємо шахти і металургійні підприємства». Очолює федерацію виходець з «Метінвесту» Сергій Біленький.

Кравцов запевняє, що для «Метінвесту» тариф на вантажоперевезення – це не питання життя і смерті. «Залізничний тариф у собівартості руди займає близько 5–7%, – пояснює він. – Підвищення навіть на 20% збільшує їхні витрати на кілька відсоткових пунктів. Враховуючи непогані ціни на руду протягом останніх кількох років, це не критично». 

TOO BIG TO FAIL

Хоч завтра виводь на IPO: нічого робити не треба, акції розмістив – і вперед. Так описує стан ДТЕК на початку 2010-х його колишній топ-менеджер, який просив не згадувати його імені. Але з 2013 року компанія втратила 60% виручки, пережила два дефолти і зараз домовляється з кредиторами про реструктуризацію боргу.

Що пішло не так? Якщо коротко – все.

Я зустрічаюсь із гендиректором ДТЕК Максимом Тімченком у бізнес-центрі 101 Tower. З його кабінету на 21-му поверсі приголомшливий вид на Київ. «Дуже добре, що Forbes повертається, – починає розмову Тімченко. – Українська журналістика вимагає професійних стандартів ззовні. Ми завжди говоримо: що більше буде західних компаній в енергетиці, то краще буде для всієї галузі». Але те, що відбувається із ДТЕК і навколо ДТЕК останні сім років, – хороший аргумент для західних компаній триматися від української енергетики подалі.

ДТЕК видобуває 90% енергетичного вугілля України та контролює близько 70% теплової генерації. Частка холдингу на ринку електроенергії наближається до 35%. «Група домінує по всьому енергетичному ланцюжку, крім транспортування електрики, де адміністративна монополія належить державному «Укренерго», – говорить ексуповноважена Антимонопольного комітету Агія Загребельська.

Великі розміри – великі проблеми, особливо коли економіка падає у прірву. Наприкінці 2014 року чистий борг ДТЕК наблизився до $3 млрд. У 2015-му, після девальвації, виручка впала майже вдвічі – до $4,3 млрд, а збитки зросли до $1,7 млрд. Холдинг опинився на межі банкрутства, а під урядовими стінами, як у 90-ті, знову загупали каски шахтарів, які вимагали підвищення тарифу на електроенергію.

За рівних умов ДТЕК був би в плюсі. Але червоні змінюють білих і так далі

Левову частку виручки приносить ДТЕК продаж електроенергії, ціну на яку до липня минулого року встановлювала держава. У 2015-му вона танком наїхала на ДТЕК. «Спочатку їм «зрубали» тарифи для ТЕС, заблокували близько мільярда кубів газу «Нафтогазвидобування» (входить у ДТЕК. – Forbes), паралізували компанію…» – констатує власник консалтингового агентства, що спеціалізується на енергоринку. Все це відбувалося на тлі війни і втрати активів на окупованих територіях, збитки від якої ДТЕК оцінив у 400 із гаком мільйонів доларів.

А потім з’явився «Роттердам+».

Словосполучення, знайоме всім, хто цікавиться економікою, стало рятувальним кругом для ДТЕК. Ідея закласти в ціну електроенергії вартість вугілля на міжнародній біржі в порту Роттердам разом із вартістю його доставки звучала шляхетно: необхідно, мовляв, забезпечити енергетичну незалежність від агресора. ДТЕК гаряче підтримав титульного автора формули, вихідця з Roshen Дмитра Вовка, який очолював комісію, що відповідає за регулювання тарифів.

Споживачі були іншої думки. «Після запровадження формули тариф зріс на 40%», – констатує старший аналітик Dragon Capital Денис Саква. Як за помахом чарівної палички у 2016-му виручка ДТЕК збільшилася з $4,3 до $5 млрд, а збитки скоротилися з $1,7 млрд до $260 млн. За оцінкою інвесткомпанії Concorde Capital, за чотири роки ДТЕК заробив на «Роттердам+» $1 млрд.

Невдоволення формулою, а заразом і президентом Порошенком зростало. Ігор Коломойський зберіг для нащадків цінне свідоцтво. За його словами, першим, від кого він почув пророцтво про президентство Зеленського, був Рінат Ахметов.

Потрібна була exit strategy. Для ДТЕК, менеджмент якого ще за часів Януковича пробував оцінити ризики націоналізації, «виходом» мав стати запуск оптового ринку електроенергії. 1 червня 2019 року «Роттердам+» наказав довго жити. Першу скрипку на ринку за визначенням повинен був грати ДТЕК. «Сильний трейдинговий підрозділ, своє вугілля, газ, базові споживачі, розподільні компанії», – пояснює керуючий партнер консалтингової фірми IMEPOWER Юрій Кубрушко.

Нова влада, як і Порошенко, почала з приборкання Ахметова. Щоб обмежити апетити ДТЕК, уряд Гончарука дозволив імпорт електроенергії з Росії та Білорусі. Дію «стелі» на ціну електрики (прайс-кепи), що підриває зазіхання ДТЕК на прибутковість, продовжили на чотири роки. До цього додалося падіння попиту через зниження промислового мислового виробництва і теплу зиму. Порівняно з літом 2019 року електрика з ахметовських теплоелектростанцій подешевшала до весни 2020-го на 20%.

Інфографіка Леонід Лукашенко

Інфографіка Леонід Лукашенко

Немає попиту на електрику – не потрібно стільки вугілля. До квітня 2020 року на складах ТЕС і шахт накопичилося 2,9 млн тонн нікому не потрібного палива. Не потрібне вугілля – навіщо платити шахтарям? «У країні призупинено роботу близько 30 вугільних шахт, у простої перебуває понад 40 000 людей», – заявив у березні ДТЕК. Зупинили навіть роботу «Павлоградвугілля», приватизація якого в 2004 році стала, за словами Тимченка, «драйвером появи на світ» ахметовського енергохолдингу.

Гра «наїзд-відкат» продовжилася за Зеленського. Після призначення прем’єр-міністром колишнього співробітника ДТЕК Дениса Шмигаля регулятор заборонив імпорт електрики, а Міністерство енергетики вирішило знизити виробництво найдешевшої електроенергії – з атомних станцій – на користь теплової та «зеленої» генерації, де сильні позиції ДТЕК.

Усе повторюється, як при Порошенку. «Останні рішення свідчать про системні дії уряду, спрямовані на свідоме підвищення вартості електроенергії в інтересах приватного монополіста», – заявив директор з економіки пінчуківської корпорації «Інтерпайп» Денис Морозов. 

«За нормальних, рівних умов ДТЕК був би у плюсі, – підсумовує історію компанії після Революції гідності Юрій Кубрушко. – Але в Україні треба грати в гру, де червоні змінюють білих і так далі». І всі починають з того, що приходять за Ахметовим.

Дотепер ДТЕК вдавалося відбитися. Але з кожного нового витка політичного протистояння 2010-х компанія виходила ослабленою – і репутаційно, і економічно.

Це стало уроком: із владою, хоч би якою вона була, треба домовлятися

ФЕНОМЕН АХМЕТОВА

У 2005 році донецький офіс Ахметова за вказівкою міністра внутрішніх справ Юрія Луценка штурмували на БТРах. Олігарх відсиджувався за кордоном. Для Ахметова це стало уроком: із вищою владою, хоч би якою вона була, треба домовлятися, говорить політолог Сергій Фесенко. «Ні Ющенко, ні Порошенко, ні Зеленський не були його вибором, – констатує він. – Але Ахметов ішов до них і домовлявся».

Табу на критику президента у ЗМІ, що належать олігарху, і голосування підконтрольних депутатів за важливі для влади закони – стандартний пакет послуг Ахметова для чергового всенародного обранця. У портфелі СКМ – найрейтинговіший телеканал країни «Україна». Натомість Банкова чуйно відгукується на потреби сталеварів, шахтарів, енергетиків, котрі за збігом обставин працюють на Ахметова.

У чому ще феномен Ахметова? «Феномену немає, – каже співвласник Крюківського вагонзаводу Володимир Приходько, 77, який купує у «Метінвесту» металопрокат для своїх вагонів. – Є зрощення політики, бізнесу та управління країною». 

Опубліковано у першому номері журналу Forbes (червень 2020)

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків