Категорія: Найбагатші
Дата: 14 листопада 2021 10:18

Як найбагатші люди світу переводять мільярди у крихітний і необтяжливий на податки Люксембург. Розслідування Forbes

Джакомо Тоніні

Forbes

Forbes знадобилися місяці, щоб розкопати, як і чому найбагатші світу цього, включно із Бернаром Арно (LVMH) й Амансіо Ортега (Zara), вирішили оселити свої активи – від літаків і гелікоптерів до виноградників і розкішних готелів – на майже $30 млрд в холдингових компаніях у європейському фінансовому хабі Люксембург

У серпні французький магнат Барнар Арно – третя найбагатша людина у світі і голова конгломерату розкішних продуктів LVMH – продав свої 5,5% частки французького ритейлера Carrefour за приблизно $850 млн. Згідно з річними звітами, більшою частиною цієї частки він володів через Cervinia Europe, компанію, яка зареєстрована у маленькій європейській країні Люксембург.

Арно заснував Cervinia Europe у 2013-му, а потім перевів частину своєї частки у Carrefour у власність цієї нової фірми з іншого люксембурзького субʼєкта господарювання – Blue Capital S.a.r.l. Останню він створив спеціально під свою частку у Carrefour у 2007-му, коли вперше купив 9,1% французького ритейлера.

Це не єдиний актив, який Арно тримає у Люксембурзі, фінансовому хабі розміром з пів Делаверу. Окрім частки в Carrefour, він володіє понад двома десятками субʼєктів господарювання, які зареєстровані у Люксембурзі і станом на грудень 2020-го тримають $1,6 млрд приватних інвестицій. Варто сказати про переваги: якщо Арно ліквідує Cervinia Europe, то зможе забрати гроші від ліквідації (і готівку від продажу частки у Carrefour) без сплати податків.

Завдяки тому, що Люксембург не оподатковує дивіденди – за умови, що протягом року холдингова компанія вклала у капітал іншої компанії принаймні $1,4 млн або тримала принаймні 10% її акцій, – він міг забрати майже $900 млн дивідендів від акцій Carrefour з 2007-го без податкового тягаря. Представник Арно відмовився це коментувати.

Може, він і найбагатша людина, яка інвестує через люксембурзькі холдингові компанії, але він такий точно не один. Люксембург припав до душі мільярдерам і багатим інвесторам завдяки тому, що в країні існують поблажливі правила роботи холдингових компаній, сприятливі для багатіїв податки і є натовп податкових юристів, бухгалтерів і радників. А два роки тому можна було розраховувати ще і на відносну конфіденційність.

У березні 2019-го влада країни запустила відкритий реєстр бізнесу для того, щоб відслідковувати бенефіціарних власників усіх компаній у межах директиви ЄС 2016-го. Такий наказ Євросоюзу був спровокований розслідуванням Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів (ICIJ) «Панамських паперів» про приховані офшорні статки. І хоч маленька країна не повністю дотрималася директиви, реєстр вже розкрив власників понад 140 000 компаній, які зареєстровані у державі із населенням лише 626 000 осіб.

У 2021-му неприбуткова організація Organized Crime and Corruption Reporting Project (OCCRP) разом із французькою газетою Le Monde взяли дані з сайту реєстру і створили базу даних, в якій можна здійснювати пошук за імʼям. У співпраці із Le Monde і проєктом OpenLux, який створила OCCRP, Forbes дослідив базу даних і виявив, що десятки найбагатших людей світу, включно із двома з першої 20-ки, зберігають активів на мільярди доларів у холдингових компаніях із люксембурзькою реєстрацією.

Серед активів мільярдерів, які зареєстровані на ці субʼєкти господарювання і про які раніше не було відомо, є розкішні готелі в італійських Альпах і на карибському острові Сен-Бартелемі, французькі виноградники, пристані для яхт на Адріатичному узбережжі і акції, приватні компанії і нерухомість на різних континентах, загальну вартість яких оцінюють принаймні у $29 млрд.

«Люксембург – це така собі сіра зона, приватні особи використовують тутешні компанії для утримання свого багатства, – каже Ян Фіхтер, старший дослідник Університету Амстердаму, який вивчає офшорні фінансові центри. – У країні політична стабільність і дуже розвинена нормативно-правова база».

Історія Люксембургу як фінансового хабу почалася у липні 1929-го, коли уряд ухвалив закон, спрямований на приваблення міжнародних інвесторів. Цей закон дозволяв будь-кому засновувати фінансові холдинги, які звільняються від податків на дохід, дивіденди і на приріст капіталу, а імена власників можна було не розголошувати. За три місяці по тому обвал Волл-стріт у жовтні 1929-го призвів світову економіку до Великої депресії та зруйнував надії Люксембургу стати фінансовим центром.

У 1963-му Люксембург спробував ще раз. Країна стала піонером лістингу євробондів (єврооблігацій) – облігацій, які випускає компанія за межами свого внутрішнього ринку. Так вона привабила до себе великі корпорації та заможні родини, сприяла популярності холдингових компаній і спричинила бум у власній індустрії фінансових послуг.

Ліберальні закони для регулювання діяльності холдингових компаній, які тут називають Soparfi (скорочення від société de participations financières), залишалися переважно без змін до 2006-го, коли Європейська Комісія зобовʼязала Люксембург, державу-засновницю Європейського Союзу з 1951 року, скасувати оригінальний закон 1929-го.

Від 2011-го, після чотирьох років на адаптацію, Soparfi підпадають під місцеві корпоративні і бізнесові податки, але вони все ще залишаються поширеним видом нерегульованих інвестиційних компаній, яким віддають перевагу інвестори, а ще такі компанії мають важливі податкові переваги.

У Люксембургу є податкові угоди із деякими країнами, серед яких США, Китай, Росія і всі члени ЄС, які роблять герцогство чудовим місцем для інвесторів, де вони можуть послабити свій податковий тягар завдяки заснуванню там холдингових компаній.

«Люксембург приваблює інвесторів різного спрямування, пропонуючи їм широкий спектр інвестиційних інструментів, від звичайних нерегульованих корпорацій до трохи регульованих [інвестиційних компаній] і суворо регульованих інвестиційних фондів, – пояснює Хавʼєр Мартінес, податковий партнер у KPMG. – Хоча Люксембург дотримується останніх вимог ЄС щодо боротьби із ухилянням від податків і адміністративної співпраці, країна постійно вигадує нові способи для того, щоб зберегти за собою репутацію держави, що прихильна до бізнесу».

Forbes виявив два поширених способи використання люксембурзьких холдингових компаній мільярдерами для інвестування в активи в інших країнах.

Дехто, як Арно та іспанський модний магнат Амансіо Ортега, тримають акції публічних компаній, приватні компанії або нерухомість за посередництва люксембурзьких холдингових компаній, потенційно користуючись законом про звільнення від податків на дивіденди, що діє у Люксембурзі.

Інші ж, як російський «металевий» барон Михаїл Прохоров та італійський мільярдер Джон Елканн, володіють меншими активами, такими як готелі або приватні фірми, через люксембурзькі компанії; іноді вони ліквідовують останні (без оподаткування) після отримання своїх дивідендів на інвестиції.

Для мільярдерів із великими холдинговими компаніями у Люксембурзі головна перевага полягає у тому, що вони можуть повторно інвестувати свої дивіденди і приріст на капітал у інші активи. За словами податкового юриста у Люксембурзі, дивіденди, які заробляють люксембурзькі холдингові компанії, справді часто реінвестують без необхідності сплачувати податки. Це дає інвесторам можливість скористатися повним звільненням від сплати податків на дивіденди.

Відкрити бізнес в офшорі не так вже дорого. Потрібно від $5 млн до $10 млн, щоб зробити фінансово корисний субʼєкт господарювання і пересувати гроші із його допомогою у найбільш поширених юрисдикціях, розповідає Том Таунсенд, виконавчий директор OpenOwnership, компанії, що займається корпоративною відкритістю.

Forbes звернувся до мільярдерів із активами у Люксембурзі, про які йдеться у статті, щоб отримати їхній коментар; вони або відмовилися коментувати, або зовсім не відповіли. Ось європейські мільярдери і люксембурзькі холдингові компанії, які їм належать:

На додачу до активів на $1,6 млрд, якими він володіє через люксембурзькі субʼєкти господарювання, Бернар Арно володіє раніше не розголошеною часткою (28%) у L Catterton, фірмі приватного капіталу, яку він підтримує з 2016-го разом із LVMH. L Catterton управляє активами на $30 млрд, серед яких частки у фітнес-брендах Equinox та iFIT, німецькому виробнику босоніжок Birkenstock й інвестиції у нерухомість приблизно на $460 млн, через люксембурзьку L Catterton Real Estate. За оцінками Forbes, особиста частка Арно в L Catterton варта близько $380 млн. (LVMH має 12%, а співгендиректори фірми, Майкл Чу і Скотт Данке, тримають частки по 30%, кожну з яких оцінюють у близько $405 млн.) Арно, Данке і Чу, ймовірно, особисто інвестували у різні фонди L Catterton; компанія не коментує імена тих, хто інвестує у фонди під її управлінням;
Амансіо Ортега, співзасновник іспанської мережі Zara та її материнської компанії Inditex, володіє нерухомістю у Великій Британії на $3,7 млрд через люксембурзькі компанії Adelphi Property S.a.r.l. (99,99% належать Ортезі) і Hills Place S.a.r.l. (99,7% належать Ортезі);

Джованні Ферреро, найбагатша людина Італії, володіє 75% Ferrero International S.A., його родинної кондитерської компанії, що зареєстрована у Люксембурзі. Цю частку оцінюють у $32 млрд. Він володіє й іншими люксембурзькими субʼєктами господарювання, серед яких приватний інвестиційний фонд його родини Teseo Capital. Через ці субʼєкти він тримає понад $23 млрд у вигляді інвестицій у приватні компанії, нерухомість, акції, облігації та інші активи у різних країнах, серед яких Австралія, Чилі та Південна Африка. У родини Ферреро також є сімейний офіс Fedesa у Монако і дослідницький офіс у Сингапурі;
Леонардо дель Веккіо, друга найбагатша людина Італії, через люксембурзьку Delfin S.a.r.l. утримує значну кількість власних і родинних статків, а саме понад $37 млрд акцій таких організацій, як гігант товарів для очей EssilorLuxottica, італійський інвестиційний банк Mediobanca і французький інвестиційний фонд для нерухомості Covivio. Forbes виявив, що на Delfin записані й інші активи на принаймні $60 млн, серед яких пристань для розкішних яхт на Адріатичному узбережжі Італії і літак Gulfstream G650 за $48 млн, який він здає в оренду Global Jet, авіалінії приватних чартерних рейсів. (До списку власності Delfin також входить 13% частки у люксембурзькому авіаперевізнику Luxair, яку компанія купила у 2015-му за нерозголошену суму.) Крім того, Forbes підрахував, що за останні десять років дель Веккіо заробив принаймні $5 млрд дивідендів від акцій, якими він володіє через Delfin, і цілком можливо, що ця сума не оподатковувалася. В Італії мінімальний податок на дивіденди складає 26%, у Франції – 30%, а це означає, що дель Веккіо міг зекономити майже $1 млрд на податках завдяки тому, що отримує і реінвестує дивіденди через свою люксембурзьку компанію. (На відміну від США, більшість європейських країн не оподатковує заробітки, які їхні громадяни отримали за кордоном.)

Французька мільярдерка Керрі Перродо, яка успадкувала від свого покійного чоловіка Хуберта нафтову компанію Perenco після його смерті у 2006-му, зробила вражаючі інвестиції у виноградники через холдингові компанії у Люксембурзі. Через траст, що знаходиться у карибській країні Сент-Кітс і Невіс, вона і троє її дітей – Франсуа, Наталі і Бертран – володіють Margaux Vignobles Investments S.a.r.l., люксембурзькою компанією, у власності якої є виноробня Château Labégorce на 70 га в регіоні Бордо і часткою у 22,63% шампанської виноробні Taittinger (у грудні 2019-го виноробню оцінили у майже $250 млн). Через три трасти на Багамах її діти разом володіють двома люксембурзькими фірмами, на які записані 62% частки у французькій медіа-групі Konbini (у 2019-му частку оцінювали у $21 млн) і 9,5% французького стартапу ПЗ Wynd (у 2019-му частку оцінювали у $24 млн), а також менші інвестиції в Ізраїлі і Німеччині.

Інші мільярдери використовують Люксембург для менших оборудок, засновуючи холдингові компанії, щоб інвестувати у розкішні готелі або купувати невеликі частки у приватних компаніях. Люксембург не оподатковує гроші, які власник холдингової компанії отримує після ліквідації холдингової компанії, як і приріст капіталу, якщо тільки холдинговій компанії протягом 12 місяців належало принаймні 10% акцій або акцій на $7 млн іншої компанії.

Тобто будь-який мільярдер, який продає актив, а потім ліквідує компанію, через яку він ним володів, може не платити податок за приріст на капітал. Forbes знайшов розкішну нерухомість і приватні інвестиції, якими володіють мільярдери через люксембурзькі субʼєкти господарювання і про які раніше ті не звітували. Серед них:

Джон Елканн, нащадок заможної італійської родини Аньєллі та гендиректор Exor, конгломерату, через який родина володіє частками автовиробників Stellantis і Ferrari, інвестував у вертолітну авіакомпанію Monacair за посередництва люксембурзької компанії. У нього було 25% частки Eola Luxembourg S.a.r.l., яка своєю чергою володіла половиною Monacair, поки він і його бізнес-партнери – три члени королівської родини Монако – не продали свої частки в Eola у 2018-му приблизно за $1 млн, а за рік по тому ліквідували компанію.
Російський фармацевтичний мільярдер Віктор Харитонін через люксембурзьку Mountain Resorts S.A володіє 4-зірковим готелем Lajadira, що розташований у курортному містечку Кортіна-дʼАмпеццо в італійських Альпах і у 2020-му оцінювався у $27 млн.
Російський мільярдер Михаїл Прохоров, колишній частковий власник команди НБА «Бруклін Нетс», мав два люксембурзькі субʼєкти господарювання (через кіпрську фірму Flister Limited), на які було записано нерухомості на загальну суму приблизно $2,2 млн у Гаярі, містечку на французько-швейцарському кордоні біля Женеви; він ліквідував обидві компанії у грудні 2020-го.
Пʼятеро дітей американського мільярдера Девіда Бондермана, який заробив свої статки на компаніях приватного капіталу, володіють люксембурзькою компанією Irenne S.a.r.l через Partners L.P., обмежене партнерство у Техасі, що зареєстроване у Делавері. На Irenne записані 5-зірковий курорт Rosewood Le Guanahani на карибському острові й французькій території Сен-Бартелемі та активи на $122 млн станом на грудень 2019-го, останній раз, коли інформація оновлювалася.

До запровадження відкритого реєстру у 2019-му Люксембург також забезпечував цим інвесторам певний рівень конфіденційності. Тепер і цього немає, а невдовзі те саме може статися і з іншими офшорними раями: низка карибських фінансових хабів, які використовують для конфіденційності, серед яких Кайманові Острови і Британські Віргінські Острови, пообіцяли запровадити відкритий реєстр бенефіціарних власників до 2023-го.

Сполучені Штати стали альтернативою для тих, хто хоче зберегти конфіденційність. Надаючи прихисток для таємних трастів у таких штатах, як Південна Дакота, США не планує запроваджувати відкриті реєстри. Хоча у січні Конгрес проголосував за «Закон про корпоративну відкритість», який вимагає від Мережі з протидії фінансовим злочинам (FinCEN) при Міністерстві фінансів створення першого реєстру бенефіціарів у США до січня 2022-го.

Але доступний він буде лише для правоохоронних органів, федеральних агентств і певних фінансових установ, а не для публічних чи приватних сторін судових процесів, таких як кредитори або майбутні колишні чоловіки/дружини.

Реальність така, що найбагатші світу цього вже десятки років переводять свої активи у такі місця, як Люксембург – і Південна Дакота, – та ще й так, щоб слідів не знайти. Це певною мірою могло змінитися після введення у дію реєстру у Люксембурзі. Принаймні на це багато хто сподівається.

«У тебе може бути компанія у Нідерландах, якою володіє субʼєкт господарювання у Люксембурзі, яким володіє інший субʼєкт господарювання на Кайманах, яким своєю чергою володіє траст на Британських Віргінських Островах. Якщо збільшити довжину такого ланцюжка, то майже неможливо дізнатися, хто інвестує у цю компанію, – каже Хавʼєр Гарсія-Бернардо, помічник викладача в Університеті Утрехту і колишній спеціаліст з даних у неприбутковій організації Tax Justice Network. – Саме тому такі реєстри бенефіціарних власників дуже важливі».

Матеріали по темі