Категорія: Світ
Дата: 23 березня 08:01

100 днів правління анархокапіталіста. Чи допомогла президенту Аргентини Хавʼєру Мілею «бензопила» навести лад в економіці країни? Аналіз The Economist та FT

Forbes

Президент Аргентини Хав’єр Мілей на Всесвітньому економічному форумі у Давосі, 17 січня 2024 року. Фото Getty Images

Пройшло вже понад 100 днів з того часу, як аргентинці обрали своїм президентом ексцентричного політика Хавʼєра Мілея. Що вдалося лібертаріанцю і прихильнику максимальної дерегуляції ринку з боку держави за цей час? Чи все йде за його планом? Чи не втратив Мілей підтримку народу? На ці та інші питання шукали відповіді The Economist та Financial Times. Forbes переказує головне з матеріалу.

Британський журнал The Economist проаналізував діяльність Хавʼєра Мілея на посаді президента Аргентини, на яку він прийшов не в останню чергу завдяки своїй ексцентричній кампанії з використанням «бензопили». Він зміг завоювати прихильність виборців не лише ексцентричністю, а й гучними заявами про переведення країни з песо на долар США, жорстке скорочення державних видатків і максимально вільний ринок. Що з цілей йому вже вдалося втілити та де він зіткнувся із перешкодами.

Інфляція

Коли Мілей вступив на посаду президента країни 10 грудня 2023-го, інфляція в країні була майже неконтрольована, а аргентинський песо був на дні. Минулого року інфляція в Аргентині сягнула 276%, що є найвищим показником у світі. Тому не дивно, що Мілей із гордістю повідомив, що інфляція у лютому опустилася до 13%, в той час як 8% річної інфляції в багатших країнах викликає обурення.

Державні витрати і борги

У спадок від попередників Мілею дісталися $263 млрд боргу іноземним кредиторам, з яких $43 млрд — МВФ, жодного долара в скарбниці, і станки для друкування песо, які працювали мало не день і ніч.

Прийшовши до влади, Мілей вимкнув друкарські машинки для грошей і зосередився на досягненні надлишку бюджету, тобто коли уряд збирає більше податків, ніж витрачає. У січні і лютому цього року надлишку бюджету було досягнуто переважно завдяки славнозвісній бензопилі Мілея: субсидії на енергоресурси і транспорт сильно урізали, як і відрахування у місцеві бюджети і капітальні витрати.

Крім того, The Economist пише про таке явище, як la licuadora. Це коли витрати збільшується на відсоток, що є меншим за поточну інфляцію, і таким чином вдається досягти реального зменшення витрат. Таким чином вийшло зменшення витрат на державну пенсію, яка є найбільшим пунктом видатків для країни, на майже 40% у порівнянні із двома місцями попереднього року.

Національна валюта

У грудні уряд зробив девальвацію песо на понад 50%, щоб частково скоротити прірву між офіційним курсом і тим, що пропонує чорний ринок. Це, а також зниження облікової ставки того ж місяця, сприяло зростанню інфляції.

Хоч по всьому світу нацбанки підвищували облікові ставки, головний банк Аргентини зробив протилежне, бо так йому вдалося знизити виплати за власними облігаціями, скоротивши кількість грошей в обігу.

Окрім того, що інфляція пішла на спад і зʼявився надлишок бюджету, розрив між офіційним і чорноринковим курсом становить тепер близько 20%, валютні резерви перевищили $7 млрд, а індекс ризику дефолту Аргентини знизився.

Уряд щомісяця робить девальвацію песо на 2%, але, хоч щомісячна інфляція і підказує, що цього ймовірно недостатньо, радикальніша девальвація може ще більше нашкодити.

Рівень життя аргентинців

Аргентинці поки не надто відчули позитивні наслідки реформ Мілея, хоч його рівень схвалення все ще стабільно високий — близько 50%:

у бідності живе 50% аргентинців, хоча лише у вересні таких було 38%;
рівень зарплат опустився до рівня 20-річної давності;
рівень закупівлі ліків за рецептом впав на 7%, а загальні продажі фарміндустрії — на 46%;
обсяги продажів малих і середніх фірм у січні знизилися на майже 30% у порівнянні із минулим роком;
Barclays прогнозує цього року скорочення економіки Аргентини на 4%.

Навмисно чи ні, а рівень життя одного аргентинця мало не піднявся досить непогано. Цього місяця опозиція вказала на те, що Мілей підписав указ, який, серед іншого, давав добро на підвищення йому зарплати на 48%. Президент заявив, що підвищення зарплати стало результатом указу його попередника, швидко скасував його і звільнив свого міністра праці.

Перехід на долар США

У передвиборчій кампанії Мілей не раз обіцяв перевести країну на долар, але з часу початку його каденції він про це майже не говорить. Уряд натомість каже про «валютну конкуренцію», тобто дозволити оплату в доларах і песо.

Чинний міністр фінансів Пабло Кірно вважає доларизацію способом вимкнути друкарський станок для грошей. Відсутність чіткого монетарного режиму, пише The Economist, може стати перешкодою на шляху отримання чергового кредиту від МВФ на $15 млрд.

Приватизація державних компанії

Financial Times у своєму матеріалі розписує зусилля нового президента Аргентини передати державні підприємства в приватні руки. Окрім того, що це відповідає його ідеології вільного ринку, це ще має зекономити держбюджету чималі гроші.

Згідно із неприбутковою організацією ASAP, Мілей скоротив видатки на держкомпанії лише у лютому до $535 млн, що на 61% менше, ніж в лютому минулого року. Близько 40 компаній у державній власності надають різноманітні послуги, серед яких залізничні перевезення та обслуговування каналізацій. Більшість із них збиткові.

Як показують офіційні дані, за перші девʼять місяців 2023-го у державних компаній (за виключенням енергетичної групи YPF і кількох фінустанов) було зафіксовано загальні збитки на суму 1,13 трлн песо або $1,3 млрд. Мілей призначив у багато з цих компаній нових керівників із наказом скоротити кількість працівників і сформулювати нову стратегію роботи.

Наприклад, реформування зазнала державна авіакомпанія Aerolíneas. Нове керівництво Мілея оголосило про добровільний вихід на пенсію для 8 000 з 12 000 працівників підприємства. Однією із найцікавіших реформ, яка має зекономити Aerolíneas $2,8 млн на рік, стала заборона чиновникам заробляти особисті льотні милі на оплачених державою польотах.

Втім наразі Мілей може обмежитися лише реформуванням компаній, бо на приватизацію держпідприємств треба схвалення Конгресу, де у нового президента менше 15% місць. У січні вже провалилася його ініціатива з приватизації, а минулого тижня він представив Конгресу менш амбітну пропозицію щодо часткової чи повної приватизації дюжини компаній.

Перешкоди і проблеми Мілея

Утримувати надлишок бюджету щомісяця буде непросто, адже рецесія сильно бʼє по доходах від податків. Крім того, субсидії на енергоресурси було відкладено, а не скасовано, а губернатори провінцій оскаржують у судах зменшення відрахувань з державного бюджету у місцевий. Та й поточна формула розрахунку пенсій допомагатиме знижувати видатки країни лише за умови відсутності зниження інфляції.

Як і випадку із приватизацією державних компаній, майже усі реформи вимагають «зеленого» світла Конгресу, а там у нього мало однодумців. Так, величезний законопроєкт на 664 статті, який Мілей подав у грудні, законотворці розгромили настільки, що він його відкликав.

The Economist вважає, що однією із ключових проблем цього законопроєкту, як і ще одного непідтриманого Конгресом президентського указу, полягає у тому, що в одному документі він намагається поєднати забагато ініціатив.

Політичний компроміс

Схоже, що Мілей усвідомлює необхідність політичної підтримки опонентів і пошуку компромісу. Так, у перший день березня він відкрив перемовини щодо «Травневого пакту». Цей документ традиційно підписується 25-го травня і закріплює майбутні принципи функціонування держави — у Мілея вони, звісно, засновані на принципах вільного ринку.

Міністр внутрішніх справ за вказівкою свого президента зустрівся із найавторитетнішими губернаторами провінцій, які мають вплив у Конгресі. Розмова дещо заспокоїла місцевих керівників, тому ймовірно документ відновить деякі відрахування у місцеві бюджети і податок на доходи в обмін на передачу деяких екстрених економічних рішень президенту, пенсійну реформу і дерегуляцію видобутку та енергоресурсів.

На завершення The Economist зазначає, що подальша доля Мілея залежить від двох невідомих:

Скільки ще економічних труднощів витримають аргентинці, перш ніж обернуться проти поки популярного президента?
Чи зможе він заручитися достатнім рівнем політичної підтримки для забезпечення швидкого та ефективного економічного прогресу?

Прогнози з цього приводу поки що скромно позитивні.

Матеріали по темі