На вулицях іранських міст сотні людей щодня закликають до повалення ісламістського режиму. Демонстрантів б’ють і розстрілюють, але США та ЄС майже не реагують на жорстокість Тегерана. Виною тому – іранська ядерна програма, пише Spiegel. Forbes вибрав головне.
Непоказне містечко Асалуйє на березі Перської затоки займає скромне місце на промисловій карті Ірану. Але минулого понеділка сотні робітників влаштували там акцію протесту перед воротами великого нафтохімічного заводу. «Смерть диктатору! – скандували вони. – Це буде кривавий рік!».
На північному заході Ірану у місті Санандадж також хвилювання. У коротких роликах з твіттера видно танки, вибухи та озброєних людей, які стріляють у демонстрантів. Правозахисні групи повідомляють про загиблих та поранених.
На Гранд-Базарі, центральному ринку Тегерана, навпаки, незвично тихо. Продавці вирішили не відкривати магазини: «Навіть якби ми відкрилися, – каже один із них, – у людей однаково скрутно з грішми. Ми нічого не продали б».
Останній місяць люди по всьому Ірану, здебільшого – молодь, протестують проти ісламістського режиму. Хвилювання почалися після того, як тегеранська поліція моралі вбила 22-річну курдку Джину Махса Аміні.
Гнів іранців наростає
Спочатку на вулиці виходили переважно жінки та студенти. Тепер у демонстраціях беруть участь усі: від школярок до чорноробів та офісних службовців. Вбивство Махси Аміні – це лише привід. Люди хочуть висловити протест лідерові Ірану Алі Хаменеї та його політиці. Країна в міжнародній ізоляції, величезна частина населення страждає від злиднів, іранці живуть під владою фанатизму та жорстокості воєнізованих загонів Корпусу вартових ісламської революції (КВІР).
За повідомленнями кореспондентів Der Spiegel, десятки та сотні людей продовжують виходити на вуличні протести щодня. Їх жорстоко розганяють патрулі КВІР та прихильники режиму з-поміж релігійних фанатиків. Багато хто гине. Але Захід досі не зміг сформувати єдиного ставлення до подій. Вашингтон ввів санкції проти семи високопосадовців Тегерана. Європейський Союз має намір зробити те саме. Але обставини вимагають більш скоординованої та рішучої реакції.
Спочатку на вулиці виходили переважно жінки та студенти. Тепер у демонстраціях беруть участь усі: від школярок до чорноробів та офісних службовців. Вбивство Махси Аміні – це лише привід. Люди хочуть висловити протест лідерові Ірану Алі Хаменеї та його політиці. Фото Getty Images
Іран – найбільша шиїтська країна Близького Сходу, і в неї безліч союзників – від Сирії до Бахрейну, від «Хезболли» в Лівані до хуситів в Ємені. Тегеран дає притулок мільйонам мігрантів-шиїтів. А той факт, що країна розташована на перетині міжнародних маршрутів контрабанди, дає режиму потужні важелі для шантажу та можливість зміцнювати відносини з Китаєм і Росією.
Але передусім Іран має власну ядерну програму, військова спрямованість якої стала очевидною лише на початку 2000-х років. Після багаторічних переговорів із США та ЄС Тегеран у 2015-му погодився передати свої ядерні обʼєкти під нагляд Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Але 2018-го адміністрація Трампа вийшла з угоди. З того часу Іран працює над збагаченням урану для створення власної атомної бомби.
Що означають для країни нові протести? Чи можуть вони після невдалого студентського повстання 1999 року, «Зеленого руху» 2009-го та жорстоко придушених повстань 2017–2018 та 2019 років стати провісниками кінця ісламістського режиму?
Невигідні протести
Поки що незрозуміло, чи набере протестний рух осені 2022-го достатню силу, щоб дестабілізувати владу. Але вже очевидно, що заворушення в Ірані можуть серйозно вплинути на його сусідів.
Для біженців з Афганістану нестабільність в Ірані означає, що вони втратять безпечний притулок і одну з небагатьох можливостей заробити хоч якісь гроші та відправити їх на батьківщину. За оцінками ООН, в Ірані зараз проживає понад 3 млн вихідців з Афганістану.
Заворушення можуть стати проблемою і для Пакистану. Після багаторічної ворожнечі ця країна, яка нещодавно постраждала від руйнівної повені, прагне завʼязати тісніші економічні звʼязки з Тегераном.
Особливо драматичні наслідки протестів на півночі Ірану. Там КВІР вже кілька тижнів обстрілює табори біженців та бази іранських опозиційних груп. Наприкінці вересня внаслідок таких обстрілів загинули девʼятеро людей. Тегеран звинувачує Демократичну партію Іранського Курдистану в Іраку в підтримці протестів.
Поки що незрозуміло, чи набере протестний рух осені 2022-го достатню силу, щоб дестабілізувати владу. Але вже очевидно, що заворушення в Ірані можуть серйозно вплинути на його сусідів. Фото Getty Images
Сунітська Саудівська Аравія спостерігає за подіями в Ірані з цікавістю. Ер-Ріяд і Тегеран залишаються суперниками в декількох конфліктах – від громадянської війни в Іраку і Сирії до бойових дій, що тривають у Ємені. У США зростає стурбованість зовнішньополітичною самовпевненістю Саудівської Аравії. Але ще більше президента США Байдена турбує іранська ядерна програма.
Вашингтон хотів би відновити угоду з Іраном за участю МАГАТЕ, але Іран вимагає гарантій того, що наступний президент США не призупинить її знову. США також стривожені тим, що Іран скоро матиме достатньо високозбагаченого урану для створення ядерної бомби. Тому Байден не дозволяє собі різких висловлювань щодо іранських протестів, а радник США з національної безпеки Джейк Салліван повідомив, що Вашингтон має намір продовжувати переговори з Тегераном.
За місяць до створення ядерної бомби
Ірану вдалося зробити понад 55 кг урану, збагаченого до 60%, і ще 331 кг – збагаченого до 20%. До створення бомби лише один крок, кажуть експерти. Сумарної продуктивності іранських центрифуг вистачить, щоб за місяць створити три ядерні заряди.
В Ізраїлі, для якого такий розвиток подій несе найбільшу загрозу, повним ходом йде виборча кампанія. Беньямін Нетаньяху, один із найзавзятіших противників ядерної угоди з Іраном, може повернутися до влади. Він десятиліттями попереджав, що Іран прагне стати ядерною державою.
В Ізраїлі вважають, що повалення іранського режиму запобігатиме створення там ядерної зброї. Але є й інші думки. Протести, каже експерт із Ірану Рац Цімт з Інституту досліджень національної безпеки в Тель-Авіві, «найсерйозніша внутрішньополітична подія з 1979 року, але я вважаю, що крах режиму залишається малоймовірним». Крім того, не факт, що успіх протестів принесе покращення. «Що якщо в результаті встановиться військова диктатура?» – каже Цімт.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
