На початку лютого західні прогнози щодо перспектив України у війні проти Росії відрізнялися лише за кількістю днів, які Київ зможе встояти. Проте авіація Київщини захистила небо над столицею, а міста та села півночі закрили від прориву 20-кілометрових колон російської техніки.
Битви та герої перших днів, які змінили хід війни
Привиди Києва
Росія на початку війни мала абсолютну перевагу у всіх видах зброї. Найбільшу – в авіації. Критичною була не тільки чисельна перевага щонайменше в 10 разів, а й в можливостях літаків.
Український парк винищувачів і штурмовиків переважно складався з модернізованих, але старих радянських МіГ-29, Су-27, Су-25 та Су-24. На боці Росії були літаки цих же серій, але наступних поколінь. З кращими технічними характеристиками, дальністю враження й шансами на перемогу в прямому двобої.
Близько четвертої ранку українські протиповітряні сили помітили першу ворожу авіацію, яка направлялася в бік України.
«О 3:30 розшифрували дані, що за пів години буде напад РФ. Близько 4:00 із Бєлгорода вилетів перший Мі-8. За кілька хвилин у повітрі було 56 ворожих бортів», – згадує перші години вторгнення командир підрозділу радіотехнічних військ Повітряних сил Антон Янович.
Росія спрямувала на Україну десятки ракет з усіх напрямків: землі, води та неба. Ракетний удар мав паралізувати українське ППО й авіацію, встановлюючи абсолютний контроль у небі.
Однією з головних цілей була авіабаза 40-ї бригади тактичної авіації, яка знаходилася у Василькові, поблизу столиці. Саме цей підрозділ відповідає за оборону повітряного простору Києва.
Після удару російське командування було впевнене, що повністю відкрило українське небо для своїх повітряних операцій. Проте українські пілоти незадовго до атаки розосередили літаки, врятувавши бойову авіацію країни.
Наступний етап російського плану вторгнення – серія десантних операцій. Одна з них в аеропорту Гостомеля, який мав стати плацдармом для майбутнього захоплення Києва.
Домкратні пристрої підтримують пошкоджене крило вантажного літака Антонов АН-225 «Мрія» 23 грудня 2022 року. 27 лютого 2022 року російські війська знищили найбільший у світі український вантажний літак Антонов АН-225 «Мрія». Бій за Міжнародний аеропорт Антонова під час російського вторгнення в Україну.
Операція складалася з трьох кроків.
- Перший десант мав висадитися з вертольотів в Гостомелі та підготувати ситуацію на землі.
- Основний десант планував висадитися з 18 великих транспортних літаків Іл-76.
- За лічені години російські війська мали увірватися до Києва.
Позаду десанту йшла 60-кілометрова колона російської важкої техніки, що перетнула кордон із боку Білорусі. Вона мала оточити й заблокувати столицю.
На світанку 24 лютого 24 транспортних гелікоптери Мі-8 зі 700 солдатами на борту, у супроводі 10 бойових вертольотів Мі-24 та Ка-52 вилетіли до аеропорту Гостомель. Їх прикривали 12 російських винищувачів, які мали забезпечувати повітряний коридор та прикривати висадку з повітря.
Росія не очікувала зустріти спротив у небі.
Але їм назустріч із Василькова вилетіли п’ять українських бойових літаків. Вони вступили в бій з більшою і сучаснішою авіацією ворога.
Українським пілотам вдалося збити кілька вертольотів і щонайменше два літаки. Російські винищувачі були відкинуті.
Частина російських десантників, яка висадилася в Гостомелі, втратила підтримку з неба. На землі з ними в бій вступили українські нацгвардійці.
Українська авіація не просто виграла перший бій, але й продовжила прикривати небо над Київщиною та знищувати російський десант довкола столиці.
До наступного дня Гостомель зачистили від ворога.
За першу добу повітряних боїв льотчики 40-ї бригади тактичної авіації збили шість ворожих літаків. Загинуло щонайменше двоє українських пілотів: підполковник В’ячеслав Єрко, 37, та лейтенант Роман Пасулька, 22.
Єрко встиг катапультуватись із підбитого літака, але на землі його вбили російські десантники.
Льотчики-герої не дали росіянам увірватись до столиці. Вони виграли дорогоцінний час для побудови оборони Києва та виходу артилерії на бойові позиції. Завдяки їм ми побачили спалені колони російської техніки на підступах до Києва.
Столиця встояла.
Росія здійснила ще кілька спроб висадки десанту на околицях Києва, але всі вони зазнали невдачі. Тому що російська армія не отримала головного – тотального контролю в небі.
Бій, які українські льотчики дали в столичному небі, створив образ «Привида Києва». За ним стоять імена українських героїв неба.
Форпости півночі
24 лютого наступ на столицю почався і з іншого флангу – з північного сходу. Величезні сили Першої танкової армії РФ, 2-ї, 36-ї та 41-ї загальновійськових армій та 90-ї танкової дивізії рушили всіма основними дорогами Чернігівської й Сумської областей. Ці сили мали заблокувати лівобережний Київ від допомоги основних військ, які знаходилися на Донбасі.
Десятки тисяч солдатів і тисячі одиниць техніки мали за 2-3 дні опинитися поблизу Броварів і Борисполя. Але саме на цьому напрямку ворог вперше отримав наземну відсіч.
Першим бій прийняв Глухів. Близько шостої ранку бійці 58-ї бригади ім. Виговського заблокували просування російської колони. Щоб евакуювати поранених, на поле боя виїхав молодший сержант Михайло Несольоний, 33, на санітарному транспортері. Росіяни прицільним вогнем підбили медичне авто з червоним хрестом на борту.
Поранених солдатів вдалося евакуювати, але сам Несольоний загинув.
Саме тут стало відомо про перше застосування Javelin, якими в перший день боїв поблизу Глухова вдалося знищити 15 російських танків Т-72.
Після бою російські війська відступили від Глухова. Але колона обійшла місто й рушила трасою М-02 Москва–Київ у напрямку столиці.
Військові продовжили боротьбу за трасу М-02, яка мала стратегічне значення для забезпечення ударної групи російських військ. І на початку березня повернули контроль над її частиною.
Колони росіян, які проскочили Глухів, посунули трасою М-02 до Ніжина, де зустріли наступний жорсткий спротив. Через 100 років під Крутами знову відбувся бій між українськими й російськими військовими. Але цього разу в бою загинуло близько 200 росіян. Ворог відступив.
Південніше Ніжина на трасі Н-07 ще одну ворожу колону розбили під Прилуками. Російський наступ на Київ через Сумську й Чернігівську області було розпорошено, а більшість ударних підрозділів опинилися відрізаними від забезпечення.
В містах і селах розгорівся партизанський рух, організовувалися підрозділи Тероборони. Вони почали полювати на блокпости і колони забезпечення росіян. Ті втратили контроль над Сумами, де добровольчі загони вступили в бій із регулярними військами РФ і витіснили їх із міста.
Але основний удар прийняв на себе Чернігів, який атакували відразу з трьох напрямків. Якби оборону міста було прорвано, близько половини військового угрупування росіян могло пробитися до Броварів і увійти до Києва.
Дівчинка катається на героборді повз знищений танк російської армії в селі Лукашівка Чернігівської області 7 вересня 2022 року
Перша танкова бригада ЗСУ знищила перші дві колони РФ довкола Чернігова. Але сили ворога переважали в рази. Бої перемістилися до околиць міста.
У відповідь на спротив росіяни почнуть масовано обстрілювати Чернігів із РСЗВ, авіації та артилерії. Бої за місто триватимуть весь березень. Але Чернігів вистоїть і закриє собою столицю з лівого флангу.
Окремі підрозділи РФ таки прорвуться до околиць Броварів. Але там на них чекатиме фінальне фіаско.
Чернігів, Глухів, Прилуки, Ніжин, Суми та інші міста й села Північної України продовжать боротьбу проти кількох десятків тисяч російських солдатів. Північним форпостам вдасться розпорошити й розбити величезна армаду, яка йшла на Київ.
Російські підрозділи опинилися відрізаними від основних сил. Колони забезпечення постійно потрапляли в засідки. Ворожі позиції накривала українська артилерія й авіація. Сотні одиниць ворожої техніки лишилися назавжди на шляху до Києва.
Харківщина та її герої
Харків входив до переліку головних цілей вторгнення РФ наряду з Києвом і Одесою. На цьому напрямку росіяни зосередили близько 20 000–30 000 солдатів. Переважно механізовані та танкові підрозділи.
Ці сили мали взяти Харків у кільце й захопити місто за кілька днів. За розрахунками командування РФ, у ЗСУ не було сил, щоб одночасно побудувати оборону на кількох напрямках.
На захисті Харкова стояла лише одна 92-га механізована бригада, підрозділи нацгвардії й Тероборони. Проти них були елітні танкові й механізовані підрозділи РФ: 4-та Кантемирівська дивізія, 2-га Таманська дивізія, 200-та окрема мотострілецька бригада, підрозділи 2-ї та 6-ї загальновійськових армій. Співвідношення сил могло бути 1:5 або навіть більше.
Одним із перших колону бронетехніки росіян зупинив підрозділ нацгвардії на чолі зі старшим лейтенантом Євгенієм Громадським, 23, який обороняв міст на в’їзді до Харкова (район П’ятихаток). Частина взводу відмовилися вступати в бій – чисельність росіян переважала в багато разів. Але шість нацгвардійців залишилися захищати міст. Їм на допомогу долучився батько Євгенія Олег Громадський, 48, полковник у відставці.
Сім українських солдатів вступили в бій, знищивши кілька одиниць бронетехніки, РСЗВ і автомобіль із боєкомплектом та загальмували просування колони. Нацгвардійцям вдалося взяти в полон одного з росіян.
Під час бою батько Євгенія забезпечував прикриття солдатів. Він загинув.
Наступного дня під Харковом почалися бої. Українські підрозділи робили засідки та знищувати колони техніки. Ворог зазнав втрат, велику кількість техніки було захоплено. Швидкий прорив до Харкова зірвався.
Російські військові здійснять ще кілька спроб оточити Харків, зокрема через Чугуїв. Вони будуть обстрілювати місто реактивною артилерією та зруйнують цілі райони. Але Харків залишиться фортецею.
Херсон
На півдні росіяни спланували серію десантних операцій в тил ЗСУ, аби відрізати їх. Значні підрозділи мали швидко прорватися через Херсон і Нову Каховку на правий берег Дніпра та піти на Одесу. Там мала статися головна битва півдня.
На початок вторгнення підрозділи 59-ї мотопіхотної бригади знаходилися поблизу міста Олешки Херсонської області. Тобто на лівому березі.
Від лісів поблизу Олешок до Криму приблизно 100 км відкритої степової місцевості. Там складно приховати значну кількість техніки й військових.
Українські сили готували техніку до бойових дій, але остаточно не знали, чого очікувати та коли саме має розпочатися наступ. Відсутність чіткого плану стала причиною серії військових невдач у перші дні.
«Нам підвезли БК (боєкомплект). Ми почали в ці танки заправляти БК… Але я до останнього не вірив, що щось може бути», – згадує Герой України, Євген Пальченко, 23.
Прорив російських військ відбувся настільки стрімко, що українські підрозділи не встигли перегрупуватися й побудувати лінії оборони. Бійці 59-ї бригади не встигли перерізати дорогу з Криму на Нову Каховку. Відбувся прорив першої колони РФ на правий берег Дніпра.
Залишатися на лівому березі було ризиковано, адже українські сили опинилися в оточенні. Російський десант уже десантувався на Антонівський міст, росіяни почали глушити зв’язок, а на підступах до моста стояла колона завдовжки 22 км.
Російські військові атакували позиції не тільки з військової техніки та повітря, а й прикриваючись цивільними засобами.
Танк лейтенанта Дмитра Дозірчого, 25, атакували гранатометом РПГ-7 із цивільного авто. Зрозуміти, де перебувають росіяни, було неможливо. Це створило хаос.
Двоє чоловіків стоять на машині з плакатом «Херсон чекав на Збройні Сили України» під час святкування визволення міста 12 листопада 2022 року в Херсоні, Україна. Херсон, який із березня перебував під російською окупацією, був звільнений 11 листопада в результаті контрнаступу українських військ на півдні.
Аби відвести сили, українські солдати вступили в бій за Антонівський міст. Танки 59-ї бригади повинні були зачистити переправу й забезпечити прохід української техніки на правий берег.
Танк лейтенанта Євгена Пальченка зайшов на міст у голові групи та першим вступив у бій. На боці ворога була тотальна перевага в повітрі. Групи ДРГ атакували українські позиції з різних напрямків.
Бій тривав три дні, за які Пальченко знищив кілька ворожих одиниць бронетехніки та кілька десятків російських десантників.
Українським силам вдалося переправитися на правий берег та вийти з оточення. Проте росіяни вже наступали на Херсон із боку Нової Каховки.
Відсутність координації й планування дорого обійшлися українським силам. Через складність оборони Херсон було вирішено залишити – росіяни вже контролювали підступи й могли перерізати шлях забезпечення.
1 березня росіяни оточили Херсон, й останніми, хто прийняв бій за місто, стала нечисельна Тероборона. Бій завершився трагедією в Бузковому парку, де загинуло близько 30 українців.
Після захоплення Херсону тисячі мешканців міста знову й знову виходитимуть на проукраїнські мітинги.
Прорив українських військ через Антонівський міст хоч і не допоміг захистити Херсон, але дозволив побудувати оборону Миколаєва. ЗСУ вдалося зберегти достатньо сил, аби зупинити просування росіян вглиб області.
11 листопада, через дев’ять місяців окупації, ЗСУ звільнить Херсон. Ціною тривалих і виснажливих боїв український прапор знову замайорить на міській площі. Херсонці знову вийдуть на головну площу міста, але зараз – аби відсвяткувати своє визволення.
Острів Зміїний
Невеликий клаптик землі в Чорному морі став стратегічною поразкою Чорноморського флоту РФ.
24 лютого до острова Зміїного підійшли крейсер «Москва», фрегат «Адмірал Ессен» та патрульний корабель «Василь Биков».
Саме тут відбувся короткий, але тепер відомий на весь світ діалог. Із судна «Адмірал Ессен» пролунав заклик до українських прикордонників здатися:
«Я – російський військовий корабель. Пропоную скласти зброю і здатися задля уникнення кровопролиття та невиправданих жертв. В іншому випадку по вас буде завдано бомбово-штурмового удару».
Автором відповіді спочатку називали прикордонника Романа Грибова. Але пізніше офіційні особи спростували цю інформацію. Зараз ім’я не розголошують із міркувань безпеки.
Водночас фраза стала пророчою. Всі три кораблі, які атакували острів Зміїний, потім зазнали атаки з боку ЗСУ.
Фрегат «Адмірал Ессен» було підбито ракетою «Нептун» поблизу Одеси 4 квітня. «Василь Биков» загадково загорівся поблизу Севастополя в серпні. А крейсер «Москва» потопили двома ракетами «Нептун» 13 квітня.
На «Москві» загинув російський капітан Антон Купрін, який нібито й звернувся до українських прикордонників на Зміїному із закликом здатися.
Захоплення острова Зміїного не дало жодного результату для росіян. Вони так і не змогли встановити повний контроль у північній акваторії Чорного моря. Острів не зміг стати пунктом прикриття військового флоту й забезпечити подальший десант на Одесу, адже його постійно обстрілювали сили ЗСУ за допомогою протикорабельних ракет, далекобійної артилерії та авіації.
Загалом росіяни втратили на Зміїному чотири морські судна (крейсер, буксир та два катери), вісім систем ППО та один вертоліт із піхотою.
4 липня український прапор повернувся на острів. У боях за острів загинув льотчик, полковник Ігор Бедзай, 49, який у 2014 році зміг вивести із заблокованого аеродрому Саки в Криму українську бойову авіацію та зберегти її для ЗСУ.
Це неповний список героїчних битв. Forbes зробив акцент на перших днях великої війни. В переліку немає однієі з найважливіших битв – битви за Маріуполь, оскільки вона настільки масштабна і тривала, що її неможливо описати лише в контексті початку війни.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
