Емма Антонюк знімає YouTube-проєкт про сучасних літераторів, яких вбила Росія. Як про них говорити?
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
«Привіт, з Новим роком! То що, спробуємо подарувати книгу Еммі і попросити, якщо вона їй сподобається, десь про неї розповісти. Бо от напоки купили 300 книг, і це 90% мої друзі. Більше її ніхто не купуватиме».
Я Емма. А це повідомлення від кулеметника та поета Максима «Далі» Кривцова ветеранці Катерині Приймак. Книга дійде до мене, вже коли Максима не буде серед живих. Я шукаю правильних слів, щоб про неї розказати.
Два роки, як я створила YouTube‐проєкт «Під шкірою» про авторів і тексти, без яких ми не уявляємо життя. Після випуску про Василя Стуса я отримала тисячі повідомлень приблизно такого змісту: «не можу стримати сліз».
На березень 2025‐го за 11 років війни загинуло 239 літераторів. Новий випуск «Під шкірою» я зніматиму про сучасних авторів, яких убила Росія. «Знову говоримо про українську літературу з позиції болю?» – запитує мене друг.
Його можна зрозуміти. Якщо я хочу достукатися до сотень тисяч українців з контентом про українську книжку, маю запропонувати їм щось більше, ніж сум. Що саме? Я звернулася до історії письменниці Вікторії Амеліної.
Якось у книгарні я побачила книгу «Дім для Дома» Амеліної. Історія трьох поколінь родини радянського полковника, що опинилась у Львові під час розпаду СРСР, яку розповіли від імені пуделя Дома – опис роману обіцяв цікаву інтонацію для складної постколоніальної теми. Собаки ще не розповідали мені про девʼяності. Я поставила книгу на стелаж, щоб повернутись згодом. «Дім для Дома» я почала читати у день, коли побачила новину про загибель Вікторії.
2014 року айтівиця з досвідом роботи у Кремнієвій долині Амеліна вирішує здійснити мрію і стати письменницею. Разом із чоловіком Вікторія досліджує книжковий ринок і зʼясовує, що для літературного успіху їй потрібно щонайменше 10 років. Вона занурюється у літературний процес.
Fast forward. Амеліна загинула відомою українською авторкою та правозахисницею від російського ракетного удару по краматорській піцерії під час відрядження. Вона написала два романи, дві дитячі книги, один нонфікшн і збірку поезій. Її книги видають топові українські видавництва, тексти переклали пʼятнадцятьма мовами.
«Вона прожила красиве життя, – каже подруга Вікторії, журналістка Софія Челяк. – Подорожувала, любила вінтажне вино, мала багато подруг… Не треба говорити про неї крізь сум».
Я прочитала «Дім для Дома» з розумінням, що Вікторія – людина грандіозного таланту. І вона більше ніколи нічого не напише.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Домовляюсь про перші інтервʼю із людьми, які знали наших втрачених авторів та авторок. У студії приглушене світло, книжкова шафа на всю стіну.
Вікторія Амеліна, українська письменниця, що загинула від російського ракетного удару по піцерії в Краматорську Фото Getty Images
Це студія для зйомок, яких у столиці сотні. Помічаю деталь, яка обʼєднує ці простори з книжками. Видання розташовані корінцями всередину. Чому? Я всміхаюсь і перевіряю свою гіпотезу, дістаючи книжку за книжкою. Достоєвский, Булгаков, Бунін… Це все російські видання. Схожу картину ви можете спостерігати у численних українських ресторанах, де книжки використовують як декорацію. Найчастіше це саме російські книжки.
Перед загибеллю Вікторія Амеліна виграла участь у престижній резиденції в Парижі, де мала працювати над книгою про документацію злочинів Росії в Україні.
Окрім Вікторії, стипендію виграла російська авторка Марія Степанова. На відміну від Амеліної, вона дожила до дедлайну. І навіть видала написану в Парижі філософську працю. Якщо ми програємо, її книга поповнить ряди російських видань на полицях модних київських студій та ресторанів.
«Я не можу популяризувати українські книжки через сум», – кажу подрузі, з якою ми обговорюємо випуск про друге розстріляне відродження.
«Можливо, варто перестати опиратися і присвоїти собі власне горе?» – запитує вона. Ми як нація не оплакали своїх загиблих у Голодоморі, у Другій світовій, репресованих, замордованих, дисидентів? Прийшов час оплакати свої імена?
«Коли мене запитають, що таке війна, я без роздуму відповім – імена», – писав Максим «Далі» Кривцов. Казав, що коли сум тягнеться як повітряна кулька за тобою, то сум не сумний.
Час мені проштрикнути свою кульку, Максиме, і розповісти про книжку, яку ти надсилав живим поетом, а я отримала уже від загиблого. Ти казав, що все дуже погано, але ми це змінимо, Максиме. Читатимемо і шануватимемо своїх мертвих і живих. Обіцяю.
Цей матеріал – частина спецтеми журналу «Спалах незалежності», у якому редакція Forbes Ukraine досліджувала, як креативні галузі перевигадують Україну під час великої війни.
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №4 [37] за серпень – вересень 2025 року.