Ухвалення рішення про «референдуми» в чотирьох українських областях /Getty Images
Категорія
Війна
Дата

Передостанні козирі Путіна – газовий шантаж, мобілізація та «референдуми» – биті вщент. Остання карта – ядерна зброя. Чи зʼявиться вона на столі?

Ухвалення рішення про «референдуми» в чотирьох українських областях Фото Getty Images

Мобілізація, «референдуми», підрив «Потоків» та ядерні погрози – ланки одного ланцюга. Російська мета – змусити Україну прийняти «мир» на умовах Росії. Але все пішло не так, як планували в Кремлі. Розбір ситуації та аналіз подальших подій від Володимира Даценка.

Forbes запустив YouTube-проєкт «Країна героїв». Дивіться новий епізод про ХЕРСОН після окупації

6 жовтня. Онлайн-конференція Forbes «Без рожевих окулярів»

6 жовтня. Онлайн-конференція Forbes «Без рожевих окулярів»

Що ви дізнаєтесь: Правила розвитку бізнесу в умовах абсолютної невизначеності; Як отримати в клієнти й співпрацювати з Міноборони – найбільшим замовником у країні; Як «воєнні» інновації можуть допомогти вашому бізнесу; 2023-й у цифрах від Мінфіну й НБУ.

Квитки на конференцію за посиланням

20 спікерів: Олексій Резніков, Сергій Марченко, Михайло Федоров, Олександр Конотопський, Алекс Ліссітса, Сергій Ніколайчук, Юлія Бадрітдінова, Тарас Чмут та інші.

Коли: 6 жовтня, з 10:00 до 16:00

Після провалу російської армії на харківському напрямку Кремль істотно активізувався. В екстреному порядку було ухвалено рішення про «референдуми» в чотирьох українських областях. Путін оголосив мобілізацію. А обидва «Північних потоки» раптово вибухнули. 

30 вересня в Кремлі відбулася урочиста півгодинна промова Путіна про анексію українських областей. Попри всі зусилля і тисячі завезених учасників святкового концерту, вона не вийшла переможною. Розгублені, часто байдужі погляди кремлівських еліт викривали настрої, які вже дійшли і до найвищих кабінетів.

Мобілізація відверто пішла не так, як того хотів Путін. Газовий шантаж фактично не спрацював. На тлі виступу російського «вождя» відбувалося оточення російських солдатів у Лимані. Всі розуміли, що Росії не вдасться втримати фронт по лінії Оскіл – Сіверський Донець. Відповідно, вже зовсім скоро бойові дії повноцінно повернуться на Луганщину. 

Ця церемонія дивним чином збіглася з річницею «Мюнхенської угоди» 1938 року. Але тоді, 84 роки тому, для Гітлера шлях військової експансії лише починався, ніщо не свідчило про його неминучу поразку, і Німеччина виглядала переможницею. Зараз Путін уже відчув гіркоту важких провалів і власне політичне безсилля. Він все ще лідер у своїй країні. Але навіть на зустрічі країн Середньої Азії уже виглядав як фігура другорядна. Його піддані все ще вірять у свого «царя», але починають відверто ненавидіти оточення Путіна. Шойгу й Герасимов у тотальній опалі. 

Незадоволеними промовою лишилися «яструби» Кремля, для яких анексія всього чотирьох областей і заклик про повернення до переговорів звучать як перспектива обмежити свої претензії та територіальні амбіції. Ще не так давно Лавров заявляв, що Росія не зупиниться на цих областях і піде далі, аби забезпечити «безпеку» РФ. Більш радикальна аудиторія взагалі продовжувала мріяти про Київ і Одесу.

У той же час ті, хто виступав за політичне вирішення війни, розуміли, що оголошення нових територій України частиною Росії – дипломатичний глухий кут. Підстав для перемовин і «торгу» стає ще менше. Росія навіть не контролює повністю ті території, які вже оголошує своїми.

На що розраховував Путін

Низка світових політиків й експертів назвали останні кроки очільника Кремля проявами відчаю. Після того, як стало очевидно, що строката армія Путіна, зібрана з регулярних підрозділів, контрактників, різнорідних груп найманців і мобілізованих в ОРДЛО, не може виконувати політичні й військові задачі, анонсовані раніше, Путін вирішив підняти ставки одразу на кілька кроків.

Президент Туреччини Ердоган нещодавно заявив після розмови з президентом РФ, що той хоче якнайшвидше закінчити війну в Україні. І, найімовірніше, ці слова близькі до істини. Путін дійсно хоче закінчити історію, яка відверто пішла не так, як він очікував. Але закінчити на своїх умовах.

Якщо до вересня ще можна було сподіватись, що армія РФ якимсь чином зможе окупувати решту Донецької області, а Кремль дотиснути Європу газовим шантажем взимку, то після контрнаступу ЗСУ на Харківщині цей варіант став майже неможливим.  

Путін вирішив завдати потрійного удару: перейти від слів до дій у газовому шантажі, продемонструвати, що Росія здатна мобілізувати достатньо солдат для тривалої війни й підвищити рівень ескалації через анексію українських територій та ядерні погрози. 

Мабуть, цей план мав змусити світ інакше поглянути на Росію, а Україну – сісти за стіл перемовин. Але його реалізація виявилася далекою від початкової ідеї.

Оголошена мобілізація мала зламати інформаційну повістку на Заході. Заклики про те, що Україна здатна перемогти на полі бою, повинні були відійти. Росія мала продемонструвати, що в неї ще є великі ресурси, значно більші, ніж в України, і вона може переломити хід війни будь-якої миті. 

Західні ЗМІ заполонили повідомлення про 300 000, а можливо, й мільйон солдатів нової армії Путіна. Але ці повідомлення швидко розбилися об чисельні відеоролики в соцмережах, де ті, хто ще вчора палко підтримував війну, сьогодні тікали до Фінляндії, Грузії, Казахстану і навіть Монголії. Доля ж тих, хто погодився піти воювати, почала виглядати майже безперспективно: відсутність екіпірування, погана організація й жахливі умови, тотальне розпиття алкоголю й чисельні бійки. Все це не та армія, якою можна налякати світ.

Передостанні козирі Путіна – газовий шантаж, мобілізація та «референдуми» – биті вщент. Остання карта – ядерна зброя. Чи зʼявиться вона на столі? /Фото 1

Протести проти мобілізації в Росії. Перший тиждень

Так, Росія здатна мобілізувати велику кількість солдат. Але організація цієї мобілізації свідчить про те, що тотальні втрати в такої армії неминучі. Росія втрачатиме ще більше людей, ніж до цього. Буде ще більше полонених і зданих позицій. 

У той же час фейкові референдуми й оголошена анексія мали формалізувати претензії Путіна на «перемогу». 

За даними The New York Times, російське військове командування намагалося відмовити Путіна від планів утримувати правий берег Херсонщини і пропонувало відступити з Херсону. Але президент РФ категорично відмовився приймати такий варіант. Адже тоді Путін навряд чи зміг би оголосити ці території «своїми». А лише Донецької й Луганської областей йому видавалося замало для визначення «перемоги». 

Відстоювати свої претензії Путін збирався не тільки шляхом кардинального збільшення чисельності свого війська, а й погрозами застосування зброї масового ураження.

Заклик до України негайно припинити військові дії та сісти за стіл перемовин скоріше звучить як голос відчаю, аніж ультиматуму. 

Для України важливо було не пропустити цей момент «підвищення ставок» і відповісти. 

Того ж дня Зеленський оголосив, що Україна повернеться за стіл перемовин із Росією лише після Путіна. Паралельно Україна подала заявку на вступ до НАТО. Як сигнал того, що це питання також тепер не є питанням можливого «торгу». Україна готова на мир, але без будь-яких поступок і лише на умовах повного звільнення всіх окупованих територій. 

Що лишається в Путіна

Коли повномасштабна війна починалася, здавалося, що в Путіна безліч козирів на руках. Потужне лобі в більшості західних країн. Важлива роль на енергетичному й сировинному ринках. Тотальна перевага в кількості зброї й можливостях засобів ураження. Абсолютна перевага в Чорному морі. 

Здавалося, що навіть важкі поразки російської армії в перші тижні не здатні були вплинути на можливості Путіна, адже в нього ще лишалося безліч варіантів виграти війну або, принаймні, не програти. 

На сьомому місяці війни виявилося, що Путін уже використав більшість своїх «козирів», але все одно програє. 

Він перевів війну на новий рівень ескалації, коли зрозумів, що не зможе просто завоювати українські міста, дотримуючись законів війни. Російська армія вдалася до стратегії найбільших і найжорстокіших військових злочинів, але це допомогло лише на певний час. 

Росія вдалася до ракетного терору, знищуючи цивільні об’єкти за сотні кілометрів від лінії фронту. Це мало змусити українців жити в постійному страху, але це все одно не врятувало його війну. 

Він вдався до зернового й газового шантажу, але це також не дало бажаного ефекту. 

На кожну отруту Путіна знаходилася ефективна протиотрута у вигляді героїчної мужності воїнів Збройних Сил України. Світ не міг піти на змову з вбивцею, тому що ЗСУ не дали такого вибору. 

Якби російським військам вдавалося б і далі повільно просуватися вглиб території України або принаймні стабілізувати фронт, очевидно, що Захід поступово почав би тиснути на Україну. Досить легко піддатися спокусі піти на поступки в ім’я миру, якщо ти нічого не втрачаєш. Якщо в цій війні не гинули твої близькі, рідні, знайомі. 

Після того як Путін задіяв усі свої військові й політичні резерви, у нього лишаються лише інструменти військових злочинів нового рівня. Але де гарантія, що вони подіють краще, ніж усі попередні спроби?

Зараз Кремль може шантажувати Україну лише масованим ударом по критичній інфраструктурі (перші спроби вже відбулися шляхом ударів по українськім ТЕС на початку вересня) або застосуванням зброї масового ураження. 

Залишити українські міста без світла, води або газу – це бажана ціль для росіян, але вона навряд чи вплине на лінію фронту. І, найімовірніше, Україні вдасться відновлювати працездатність системи, навіть в умовах масованих обстрілів. Тому удари по критичній інфраструктурі зараз не настільки ефективні, як у цьому намагається переконувати російська пропаганда.

Тож у своїй «анексійній» промові Путін усе більше апелює до ядерної зброї. Мовляв, програш Росії на полі бою означатиме, що він застосує і цей засіб також. 

Getty Images

На сьомому місяці війни виявилося, що Путін уже використав більшість своїх «козирів», але все одно програє. Фото Getty Images

Чи може Путін піти на ядерний удар

Ядерні погрози з боку російської пропаганди й рупорів Кремля лунали й раніше. Але тоді мало хто вірив у реальність таких подій. Зараз же, коли в керівництва РФ фактично не лишається інших аргументів, на Заході все активніше говорять, що «це не блеф». 

Більшість провідних світових ЗМІ присвятили роздумам про можливий ядерний удар цілі дослідження на перших шпальтах. Але в більшості випадків західні ЗМІ в своїх аналізах спираються на те, що Путін – інфантильний безумець, здатний на будь-який нераціональний крок. 

Насправді ж ті, хто був знайомий з очільником Кремля, характеризують його як дуже прагматичного й послідовного. Путін роками готувався до війни з Україною. Він довго приймав рішення, зважуючи всі ризики й наслідки. Намагався попередити їх. Усі його кроки логічно ведуть до однієї мети – становлення його величі й історичної унікальності (принаймні в очах росіян). 

За словами відомого американського військового експерта Майкла Кофмана, «у важливих моментах Путін довго не ухвалював рішення. Зволікав, відмовляючись визнавати реальність, поки варіанти не перетворилися з поганих на гірші».

Тобто Путін глибоко раціональна людина, часто надміру. Тому він часто надто довго вагається і приймає рішення. І це ніяк не схоже на портрет безумця. 

Якщо ж відкинути претензії на безумство кривавого диктатора, то лишається раціональна складова. Що вдасться досягти ядерним ударом? І які будуть наслідки?

Загалом у Росії є три «опції» тактичного ядерного удару, який вважають найбільш імовірним.

  1. Удар по нейтральній території (наприклад, у нейтральних водах Чорного моря) або проведення демонстраційних бойових випробувань. Це автоматично порушує міжнародні угоди про заборону використання та проведення випробувань ядерної зброї. Тобто Захід повинен буде відповісти на цей крок, і політичні наслідки будуть неминучі. Можливо, наслідки будуть не настільки суворими, але чи вплине це якось на Україну? Навряд. 
  2. Демонстраційний удар по території України без завдання істотної шкоди (наприклад, удар по малолюдній частині території України ядерним зарядом малої потужності).

Застосування ядерної зброї проти неядерної держави – це той крок, який однозначно передбачає глобальну ізоляцію. Невідомо, як на це відреагують нечисельні союзники РФ, такі як Китай, Індія, Іран. А це наразі головні ринки торгівлі для Росії, відмова з боку яких вдарить по економіці агресора в рази сильніше, ніж усі санкції. Росії просто нікуди буде продавати свої енергоносії й ресурси. 

Звісно, можна уявити, що Кремль зможе домовитися з цими країнами або принаймні з Китаєм. Цим можна було б пояснити нещодавній візит очільника ФСБ РФ Патрушева до Китаю. При тому що ФСБ – це не зовнішній орган, і він зазвичай не веде перемовини на міжнародному рівні. Для цього є МЗС і Міноборони. Які, очевидно, про щось із китайською стороною домовитися не змогли.

Але в цьому випадку Росія впадає в глобальну економічну залежність від Китаю і стає другою «Північною Кореєю». 

Та головне, що це знову ж таки навряд чи істотно вплине на позицію України. 

Натомість Україна отримає право вимагати від Заходу надання відповідної зброї для захисту з можливістю застосування по території РФ. Наприклад, ракети AТACMS або інші ракетні системи більшої дальності для знищення російських військових аеродромів і баз, які безпосередньо несуть загрозу ядерних ударів. 

А це вже переводить війну на інший рівень. Коли за кожним ударом буде відповідь. Росія ж звикла використовувати «Калібри» і «Кинджали» без будь-яких прямих наслідків. 

3. Росія може завдати не демонстраційного удару, а удару на ураження. 

Різні військові й політичні експерти також розмірковують над можливістю ядерного удару по об’єкту критичної інфраструктури або безпосередньо по якомусь місту. 

І тут постає питання: а яких наслідків дозволить досягти використання ядерної зброї, яких неможливо досягти звичайними ракетами? 

З точки зору масштабів руйнувань один ядерний заряд малої потужності можна замінити кількома десятками звичайних ракет і отримати схожий результат, але без радіоактивного сліду й звинувачень у порушенні «ядерного вето».

Пропагандистські ілюзії федеральних каналів про те, що можливо «знищити» Україну, можна відкинути. Адже для цього треба така кількість ядерних бомб, що зараженою буде територія всієї Центральної і Східної Європи. 

Тактична ядерна зброя ефективна для знищення дуже великих об’єктів. Якби Україна мала великі військові бази, авіаносці та склади боєприпасів, які неможливо ефективно знищити традиційною зброєю через великий розмір, тоді доцільність ядерної зброї мала б місце. 

У випадку бойового застосування ядерної зброї існує високий ризик того, що США і НАТО змушені будуть відповісти. Це навряд чи буде ядерний удар у відповідь, але НАТО має достатньо неядерних засобів ураження, аби нанести глобальний рівень руйнувань військовій інфраструктурі Росії.

Генерал-лейтенант у відставці, колишній командувач армії США в Європі, Бен Годжес заявив, що у випадку застосування ядерної зброї США повинні будуть у відповідь знищити Чорноморський флот РФ.

Всі промови й поведінка Путіна свідчать про те, що йому треба перемовини. Йому потрібно зупинити війну, поки він остаточно не програв. Доки поразки на фронті не перетворилися на ерозію й руйнування внутрішньої системи Росії. Ядерна зброя ніяк не сприяє перемовинам. Ймовірніше, навпаки. 

Застосування ядерної зброї означатиме часткову або повну ізоляцію від світу. І хоч фізично такий режим може існувати достатньо довго, але він ніяк не претендуватиме на роль глобального політичного гегемона. 

Але найголовніше те, що зараз Путін уже не може повністю довіряти своїм військовим силам. Російські танкові армії і новітні розробки військової техніки виявилися неспроможними та неефективними на полі бою. «Непереможна» російська авіація, яка мала перемагати повітряні сили НАТО, зазнала тотальних втрат проти найпростіших засобів ПЗРК в руках українців. Високоточні ракети вартістю в мільйони доларів виявилися дешевою підробкою сумнівної якості. Тож хто може гарантувати, що російська ядерна зброя знаходиться в кращому стані? А що буде, якщо ракета з ядерним зарядом не долетить або не розірветься? Чим відповідатиме Путін на ядерний провал? Що буде, якщо навіть останній аргумент не спрацює?

Матеріали по темі
Новий випуск Forbes Ukraine

Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні