Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України. /з особистого архіву
Категорія
Війна
Дата

«Росіяни гнали своїх солдатів на забій». Як Валерій Залужний готував українську армію до оборони, а потім до наступу – головне з матеріалу Time

Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України. Фото з особистого архіву

Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний визнає, що навчався не лише у союзників зі США та країн НАТО, а й у свого ворога – начальника російського Генштабу. Як ці уроки допомогли ЗСУ перейти у наступ, який увійде до підручників військового мистецтва. Головне з матеріалу Time.

Forbes запустив YouTube-проєкт «Країна героїв». Дивіться новий епізод про ХЕРСОН після окупації

Валерія Залужного легко недооцінити. Коли генерал не в уніформі, він носить футболки й шорти відповідно до свого почуття гумору. Наприкінці липня 2021-го Залужний почув від помічників Володимира Зеленського, що його запрошують очолити ЗСУ, і приголомшено запитав: «Що ви маєте на увазі?» Коли він зрозумів, що стане головнокомандувачем, відчув себе так, ніби його «відправили в нокаут».

Залужний – не Паттон і не Макартур. Але коли напишуть історію війни в Україні, він займе у ній чільне місце. Залужний та інші українські воєначальники витратили роки на перетворення ЗСУ з незграбної армії радянського зразка на сучасну бойову силу. Загартований роками битв із Росією на сході, він навчився бути гнучким та делегувати рішення командирам на місцях. Його наполеглива підготовка напередодні вторгнення та продумана тактика бойових дій на ранніх етапах війни допомогли Україні відбити натиск Росії.

Блискавичний контрнаступ у Харківській області країни на початку вересня приголомшив російські війська. У поєднанні з наступальною операцією на півдні українці менш ніж за два тижні відвоювали у Росії понад 6000 кв. км. Звільнено десятки населених пунктів, перерізано ворожі лінії постачання.

Вправний відволікаючий удар української армії на півдні і основний наступ на північному сході застали Росію зненацька. Ці бої підтвердили докази українців про те, що співпраця із західною розвідкою та мільярди доларів на зброю та боєприпаси, які постачають союзники, дадуть результати на полі бою.

Залужний став лицем української армії та зіркою українських соцмереж. На одному з найпоширеніших зображень «залізний генерал» стоїть на колінах перед убитою горем матірʼю одного зі своїх солдатів, схиливши голову в скорботі перед труною. На іншому – всміхається, спостерігаючи за весіллям одного зі своїх військовослужбовців під час затишшя. Фан-канали в Telegram налічують сотні тисяч підписників, і багато хто змінює свій профіль на фотографію генерала з руками, складеними у формі серця. «Коли Залужний входить у темну кімнату, він не вмикає світло, він вимикає темряву», – жартує автор одного з вірусних роликів у TikTok. Мабуть, уперше з початку війни здається, що армія, якою він командує, здобуде перемогу.

«Росіяни гнали своїх солдатів на забій». Як Валерій Залужний готував українську армію до оборони, а потім до наступу – головне з матеріалу Time /Фото 1

Залужний став лицем української армії та зіркою українських соцмереж. Ілюстрація Neil Jamieson for TIME

Залужний пив пиво на дні народження дружини, коли дізнався про свою нову роботу. Його звання генерала і статус у той час були набагато нижчими за ту посаду, яку пропонував йому Зеленський. «Я часто оглядався назад і запитував себе: «Як я у це вплутався?» – згадував Залужний в інтервʼю Time.

Комусь вибір Зеленського видався необачним. Хоча Залужний заслужив репутацію агресивного та амбітного воєначальника, його вважали трохи легковажним – любителем пожартувати із солдатами, а не карати їх. Народжений у радянському військовому гарнізоні на півночі України 1973-го, він каже, що мріяв стати коміком, як і сам Зеленський. Натомість він пішов стопами батьків і в 1990-х вступив до академії в Одесі.

Службовою драбиною Залужний піднімався разом із новим поколінням офіцерів, що були виховані у радянській Україні, але прагнули позбутися військових догм СРСР. У кандидатській дисертації Залужний проаналізував військову структуру США. Радянська модель спиралася на жорстку вертикаль прийняття рішень, і він пропонував зміни, що відображають структуру командування Збройних сил США та партнерів НАТО.

Залужний пройшов шлях від командира взводу до командувача військ країни на Донбасі після анексії Росією Криму 2014-го. У цій ролі він займався вихованням молодших офіцерів і заохочував їх до самостійності. На відміну від російської армії, українські сержанти стають не «цапами-відбувайлами», а справжніми помічниками та кадровим резервом, сказав він в інтервʼю 2020 року.

Але Залужний поважав російських колег. У своєму кабінеті він зберігає зібрання творів начальника російського Генштабу Валерія Герасимова, який старший за нього на 17 років. «Я був вихований на російській Воєнній доктрині, і я досі вважаю, що вся воєнна наука – в Росії, – каже Залужний. – Я навчався у Герасимова. Я прочитав усе, що він будь-коли писав… Він надзвичайно розумна людина, і я чекав від нього дуже багато».

Getty Images

Блискавичний контрнаступ у Харківській області країни на початку вересня приголомшив російські війська. Фото Getty Images

Військові приготування

Коли Зеленський став президентом, війна на сході України тривала вже пʼятий рік. Залужний був заступником командувача у зоні ООС. Саме він мав поінформувати нового президента про бойові операції та командні структури. Він знав, що Зеленський ніколи не служив в армії, і не збирався навчати його тактичних тонкощів. На превеликий його подив, Зеленський погодився. Він дозволив своїм генералам командувати без прямого втручання у військові справи з боку президента.

У липні 2021 року, коли росіяни стягували танки до кордону, а американці попереджали, що Україна може зазнати повномасштабного нападу, президент вирішив призначити Залужного головнокомандувачем ЗСУ. «Я висловив свою думку, що Залужний здається мені досить професійною, розумною людиною, – каже Андрій Єрмак, керівник Офісу президента. – Але рішення прийняв Зеленський».

На відміну від Зеленського, Залужний належав до українських офіцерів, які вважали повномасштабне вторгнення питанням часу. Вже за кілька тижнів після вступу на посаду він почав запроваджувати ключові зміни. Офіцери могли відкривати вогонь у відповідь «з будь-якої зброї», якщо їхні позиції зазнавали нападу, без необхідності радитися зі старшими командирами.

На початку лютого тиск його нової ролі почав даватися взнаки. Військові навчання за участю тисяч українських військовослужбовців виявилися розчаруванням. Маневри, покликані імітувати напад Росії, виявили проломи в обороні України. На думку Залужного, командири поставилися до навчань недостатньо серйозно. «Я цілу годину кричав, – згадує він. – Я пояснив: якщо вони не впораються, ціною стануть не лише життя, а й уся країна».

Після цього спалаху гніву генерали активізували приготування. Вони перемістили та замаскували військову техніку, вивезли війська та озброєння з пунктів дислокації. «Запах війни неможливо ні з чим сплутати, – каже Залужний, – і він уже витав у повітрі». Але деталі своєї стратегії Залужний тримав у суворій таємниці. «Я боявся, що ми втратимо елемент несподіванки, – згадує він. – Нам потрібно було, аби противник думав, що ми всі сидимо на базах, куримо траву, дивимося телевізор і пишемо пости у Facebook».

Коли вранці 24 лютого почалося вторгнення, генерал мав дві стратегічні цілі для оборони України. «Ми не могли допустити падіння Києва, – каже він. – І за всіма іншими напрямками ми мали пролити їхню кров, навіть якщо в деяких місцях це коштуватиме нам території». Іншими словами, мета полягала в тому, щоб дозволити росіянам наступати, а потім знищити їхні колони на передовій та лінії постачання у тилу. До шостого дня вторгнення він дійшов висновку, що це спрацювало. Росіяни не змогли взяти аеропорти навколо Києва і просунулися досить глибоко, щоб лінії постачання були незахищеними.

Ворог зіткнувся із сильним опором або втратив можливість поповнювати запаси, проте не відступив і не змінив тактику. «Росіяни просто гнали своїх солдатів на забій, – згадує Залужний. – Вони обрали сценарій, який влаштовував мене найбільше».

Getty Images

Ексгумація на Піщанському цвинтарі біля Ізюму, вересень 2022 року. Фото Getty Images

Відволікаючий наступ під Херсоном

За кілька тижнів після падіння Маріуполя Україна почала робити те, що видалося військовим аналітикам дивним. Зеленський та міністр оборони Олексій Резніков почали публічно заявляти про підготовку до повномасштабної операції зі звільнення території на півдні країни. Росія почала перекидати туди війська, зокрема найелітніші підрозділи. 29 серпня українські військові оголосили початок довгоочікуваного наступу на Херсон.

Через пʼять днів українські війська завдали раптового удару на північному сході країни. Росіяни безладно тікали, кидаючи зброю і техніку. Місцеві жителі описували принизливу картину відступу: окупанти відбирали цивільний одяг, велосипеди та автомобілі для втечі.

Допомогли також розвіддані та сучасна зброя, надані Заходом. Високомобільні РСЗВ HIMARS, надані Пентагоном, знищували командні пункти, склади з боєприпасами та пальним. Американські легкі броньовані машини на кшталт «Хаммерів», британські, австралійські та голландські вантажівки, танки з Польщі та Чехії допомогли наступати у високому темпі.

На півдні наступ України просувається повільно. Залужний готується до тривалої й кривавої боротьби. «Знаючи про росіян те, що я знаю з перших рук, наша перемога стане можливістю перевести дух і підготуватися до наступної війни», – каже Залужний.

Матеріали по темі
Новий випуск Forbes Ukraine

Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні