Як довго триватиме війна? Що потрібно Україні, щоб деокупувати Крим? Яка допомога від партнерів здатна змінити хід війни? На ці питання відповідає головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний та перший заступник голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони і розвідки генерал-лейтенант Михайло Забродський у спільному тексті для «Укрінформ».
Forbes наводить скорочену та відредаговану версію.
Тривалість війни в Україні
Війна, розв’язана РФ проти України 24 лютого, вже давно не вкладається в поняття локального конфлікту середньої інтенсивності. Це стосується і просторових показників, і кількості залучених військових сил, і переліку засобів ураження.
Тривалість війни в Україні вже вимірюється місяцями. І існують всі підстави вважати, що цей часовий проміжок перетне календарні межі 2022 року. Тому варто вже зараз розглядати перспективи на наступний рік не лише в форматі передбачень та припущень, а через конкретні кроки.
Плани Росії
Оперативні перспективи для противника проглядаються на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Імовірною кінцевою метою таких дій може бути вихід на адміністративний кордон Донецької області. Ще більш приваблива для противника перспектива просування на Запорізькому напрямку. Вона забезпечує подальші дії на північ та створення прямої загрози оволодіння Запоріжжям та Дніпром, що призведе до втрати українською стороною контролю над значною частиною Лівобережної України.
Не виключені повернення до задуму захопити Київ та загроза повторного розгортання бойових дій з території Республіки Білорусь.
Але найбільше можливостей відкриває подальше просування на Південнобузькому напрямку з оперативного плацдарму на правому березі Дніпра. Успіх на Півдні, за умови його швидкого та вірного використання, може мати подвійний ефект. З одного боку, цілком реальні перспективи оволодіння Миколаєвом та Одесою. З іншого – створення загрозливого напрямку в бік Кривого Рогу, а в подальшому – і загрози центральним та західним регіонам України.
Для ЗСУ обстановка представлятиме складну комбінацію з фактичного положення лінії зіткнення, ресурсів і комплекту боєздатних військ та знаходження ініціативи в руках противника.
Лінія зіткнення з точки зору української сторони має вкрай невигідну конфігурацію на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Суттєві вклинення противника сковують будь-який оперативний маневр для українських військ і вимагають подвійного комплекту сил для його стримування. Особливо гостро це відчувається через нестачу засобів вогневого ураження та ППО.
Складна ситуація на Півдні та Сході. Вже зазначалося про загрозу просування противника в напрямку Запоріжжя. Існує небезпека розвитку противником часткового успіху з напрямку Гуляйполе, що може створити загрозу охоплення всього угруповання українських військ на Сході.
Що потрібно для контрударів ЗСУ
Єдиним шляхом кардинальної зміни ситуації є нанесення ЗСУ протягом 2023 року декількох послідовних, а в ідеальному випадку – одночасних контрударів.
За умови, що центром тяжіння російських військ є контроль над Кримом, логічно планувати на 2023 рік операції або серії операцій з оволодіння півостровом. Таке планування має передбачати, перш за все, наявність необхідного комплекту військ. І йдеться точно не про військові частини та з’єднання ЗСУ, які вже зараз діють на 2500 км фронту від Херсона до Ковеля.
Підготовка наступальної кампанії вимагає створення одного або декількох оперативно-стратегічних угруповань у складі від 10 до 20 загальновійськових бригад – залежно від замислу й амбіцій українського командування.
Це може бути зроблено виключно шляхом заміни основних зразків озброєння на сучасні, які надаються партнерами України, та отримання від них додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо.
Стратегія України прямо залежить від наявних ресурсів та лише від них. І якщо з чисельністю персоналу ситуація, ймовірно, буде виглядати достатньо непогано для ЗСУ, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна.
Але за наявності політичної волі, планування, з використанням виробничої бази і запасів провідних країн світу створення й оснащення такого угруповання в складі ЗСУ є абсолютно реальним.
Про втрату Криму агресором
Припустімо, ЗСУ досягли повного успіху в кампанії 2023 року та оволоділи Кримом.
РФ втрачає базу для Чорноморського флоту, аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів і, найімовірніше, значну кількість особового складу й техніки.
Водночас ніщо не може завадити болісному, але цілком реальному перебазуванню Чорноморського флоту до військово-морської бази Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря. Військова присутність агресора в регіоні буде збережена разом із загрозою ракетних ударів.
Подібне можна припустити і для використання російською авіацією, наприклад, аеродромів Приморсько-Ахтарськ та Єйськ. Втрата значної кількості запасів матеріальних засобів для ЗС РФ матиме тимчасовий ефект. Втрати в особовому складі й техніці в плані чисельності росіяни з часом можуть поповнити.
Тобто після 2023 року можна говорити лише про новий етап протистояння – триваючий конфлікт, втрати життів, витрати ресурсів і до кінця невизначений кінцевий результат.
Пропонується інший підхід до визначення центру тяжіння російських сил і самої суті війни.
Як нівелювати диспропорцію у можливостях України та Росії
Найбільш показовою є різниця в граничній досяжності засобів ураження. Якщо для ЗС РФ вона становить до 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування, то для ЗС України вона обмежена 100 км дальністю польоту ракет і глибини розташування стартових позицій застарілих ОТРК.
Тобто засоби ураження Збройних Сил України мають досяжність майже в 20 разів меншу, ніж має противник. Це означає, що ЗСУ можуть завдавати удари застарілими засобами ураження лише на глибину оперативного тилу противника. В той час як противник здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території країни.
Доки таке положення буде зберігатися, ця війна може тривати роками.
Як цьому зарадити?
Протиставити противнику свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність. Йдеться не тільки про певні найменування, такі як ракета MGM-140B ATACMS Block 1A для РСЗВ Himars. Має бути застосовано комплексний підхід до переоснащення артилерії, ракетних військ, тактичної авіації і Військово-Морських сил ЗСУ.
Обговорення повинно вестись стосовно створення або нарощування спроможностей, а не виключно про кількість озброєння і обладнання для бригад, що плануються до переоснащення.
Тільки в цьому випадку можна обговорювати вплив на реальний центр тяжіння РФ у цій війні.
Оперативні й стратегічні перспективи на 2023 рік для України в разі отримання відповідних засобів виглядатимуть зовсім інакше, ніж сьогодні. Наявність самої загрози використання ЗС України засобів ураження відповідної досяжності буде примушувати РФ по-іншому розглядати і природу, і перебіг, і результат нашого протистояння.
Військово-технічна допомога партнерів
Існують два суттєвих фактори, які з початку агресії мають вплив на прийняття рішень, строки і обсяги надходжень.
Перший із них – хибне уявлення про масштаби російсько-української війни. Незважаючи на достатню кількість інформації, сучасному поколінню, світу і європейцям важко уявити собі в реальності бойові дії в стилі Другої світової війни.
Відбиття Україною агресії з боку супердержави потребує і ще довго потребуватиме значних матеріальних ресурсів і грошових витрат.
Другим фактором є пряма загроза застосування РФ тактичної ядерної зброї. Бойові дії на території України вже продемонстрували, наскільки РФ нехтує питаннями світової ядерної безпеки.
Не можна повністю виключати ймовірність прямого втягування провідних країн світу в «обмежений» ядерний конфлікт, за яким проглядається перспектива Третьої світової війни.
Саме з урахуванням такої складної й неоднозначної комбінації факторів повинні розглядатися перспективи військової кампанії 2023 року.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
