30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 2014 рік
Харківське шосе, ранок. Поліцейський патруль зупиняє Porsche c донецькими номерами. За кермом – військовий у потертому камуфляжі.
– Можна документи на машину? – обережно запитує патрульний.
Розвідник Олександр Сантик спокійно простягає техпаспорт. Він розуміє: поліцейські запідозрили, що дорогу машину «віджато» у когось на Донбасі.
Документи підтвердили: власник саме Сантик. До війни він непогано заробляв. Його підприємства в Донецьку виробляли броньовані двері, обробляли метал, імпортували фурнітуру. Щомісяця його фірма випускала близько 900 дверей. Сантик не хоче говорити про обороти своїх минулих бізнесів, але якщо припустити, що його двері коштували в середньому $500, то тільки цей напрям приносив йому $5,4 млн на рік.
З початком окупації цех Сантика розграбували. Він добре знав місцевість і добровольцем пішов у розвідку. Спочатку був у Нацгвардії, потім перейшов в армію. Воював два роки, до кінця 2015-го.
Через хвилі мобілізації, що почалися в 2014–2015 роках, в Україні пройшло 210 000 осіб. Один з них – киянин Ігор Мельник, 44. До війни він поєднував роботу адвоката з керуванням фермою «Лоретта Агро», яка вирощувала зернові на 800 га. «Про бізнес думати не хотілося, була важлива безпека країни та сімʼї», – згадує він. Військового досвіду у нього не було, вчився під час служби в 95-й десантно-штурмовій бригаді.
«Я зрозумів: якщо ми не впремося, то все, – каже інший бізнесмен Сергій Позняк, 47, – один сховається, інший подумає – нехай професійний військовий іде, то ця хвиля дійде до Києва. Потрібно стати пліч-о-пліч». Позняку належать автоломбард Cronvest та фінансова компанія FinStream, яка спеціалізується на P2P-кредитуванні – залучає кошти заможних клієнтів і видає їх власникам невеликих бізнесів під заставу.
Позняк, який пішов на війну добровольцем, керував БТР у батальйоні Кульчицького. За рік, що його не було, бізнес «скоротився» майже вполовину. Менеджери не справлялися без власника. Але він ні про що не шкодує. Наробивши помилок, його топи самі їх виправили і навчилися обходитися без сильного плеча власника. «Сформувалася команда, за якою не потрібно стежити на кожному кроці, – розповідає бізнесмен. – Таким чином я вийшов з операційки».
У бліндажах Позняк допрацював свою стару ідею – венчурний фонд з фінансування малого та середнього бізнесу. «Вдень або вночі виїзди, а між ними я сидів і робив цю програму, опитував людей, листувався зі співробітниками», – розповідає він. Першим проєктом, який у 2017-му профінансував FinStream, став «Ветерано» – київська піцерія атошника Леоніда Остальцева. «Можливостей для фінансування було мало, а його компанія виручала завжди, – розповідає Остальцев. – Якщо в банку потрібно довго чекати, то у Сергія – здав документи і за день-два отримав гроші».
Остальцев брав кредити у FinStream шість разів. Загалом у ветеранські бізнеси Позняк вклав близько $1 млн. Працювати з ветеранами йому подобається. «Вони послужливі: розуміють, що таке взаємодія, і не розуміють, що таке робочий час – ковбасять, допоки не виконають бойове завдання», – каже він. У підтримці колишніх військових Позняк бачить і соціальну місію – підтримувати хлопців, які повернулися з війни.
Олександр Мартиненко, 44, повернувся з фронту в 2015-му. Служив у батальйоні «Донбас». У його компанії «Ветерани плюс», яка будує десяток котеджів на рік, працюють переважно атошники. «Перші рік-півтора після війни – найважчі, – пояснює він. – Дуже складно, коли немає реалізації, тому ветерану важливо багато працювати». У тому, що займається будівництвом, Мартиненко бачить особливий сенс. «Там ми руйнували, тут – створюємо», – говорить він. До війни він займався деревообробкою в Чернігівській області, але покинув цю справу ще за Януковича. Каже, хабарі вимагали такі, що продовжувати бізнес було безглуздо.
Після фронту Мельник з головою поринув у фермерство. «Я занурив руки в землю і відчув приплив енергії», – каже він. Його господарство виросло втричі, до 2400 га.
Сантик, 42, почав з нуля. Його «Лабораторія дверей 4.5.0» виробляє броньовані двері в Калинівці під Києвом. У нього один співробітник, випуск – 10–15 виробів на місяць.
Час героїв – народження «Аякса»
До 2014 року ми не думали про те, що можемо працювати на Заході або в усьому світі. Ми бажали розвивати бізнес в Україні, а потім попрямувати, приміром, до Росії чи Казахстану. Навіть Польща була суперекзотикою.
Коли захопили Крим, пронизала думка, що ми абсолютно не захищені, якщо географічно недиверсифіковані. Потрібно ставати глобальним, якщо я хочу адекватної долі для себе, своєї сімʼї, своєї команди та їхніх сімей.
Якби стресу 2014-го не було, то «Аякса» в нинішньому вигляді просто б не існувало. Це була реакція на кризу, на стрес, на те, що можна втратити все.
Олександр Конотопський, засновник компанії Ajax
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
