Україна має сильних інженерів, які створюють технології для війни й майбутнього країни, але досі майже не дає їм публічного голосу та впливу на політику, вважає Віталій Гончарук, засновник A19 Lab, компанії з розробки автономних дронів і роботів. Чому це важливо змінити?
15 років тому я прочитав книгу про ракетну команду Вернера фон Брауна – людини, яку у США вважають засновником ракетної програми, хоча спочатку він працював на Німеччину. Одна з ідей книги – доля його німецької команди, яку після 1945 року розділили: одна частина обрала переїзд до Штатів, інша – до СРСР.
У Штатах команді дали найкращі ресурси. А сам фон Браун, який очолював команду і десятиліттями розвивав ракетну індустрію, став зіркою Америки. Він був публічним, писав книги, консультував Конгрес щодо законів та Disney щодо фантастичних фільмів, часто виступав на телебаченні.
З інженера, який створював ракети, він перетворився на публічну особистість і політика – брав участь у формуванні політик, культури та здорових рольових моделей для американського суспільства.
Інша частина команди провела пʼять–шість років у Радянському Союзі в одній із «шарашок». З цих людей витягнули всі знання – і відправили назад до Німеччини, вже нікому не потрібних.
Доля цих людей і системне ставлення до інженерних талантів свого часу визначили мій власний вибір еміграції саме до США.
В США, якщо ти створюєш щось значуще, ти можеш бути полісімейкером, тебе запрошують до інтелектуальних дискусій, ти можеш стати зіркою – бо суспільство свідомо створює для цього структури й ліфти.
В Україні зараз багато пишуть про Корольова, який залишався невідомим до самої смерті. Про нього зручно писати – він уже «памʼятник». Замість інженера-конструктора радянська культура популяризувала, по суті, «водія ракети» – Гагаріна – та персонажів, які нічого не розуміли в інженерній справі. А людина, яка системно створювала ракети, до останньої хвилини життя залишалася в тіні й працювала під страхом смерті.
Це пряма протилежність долі фон Брауна: той впливав на культуру, долучився до перестворення коду нації і зробив так, що інженер в Америці міг бути популярним.
У сучасній Україні ще до 2022 року було чимало інженерних команд, які створювали дрони та інші технології і які дуже виручили країну, коли на самому початку вона не була готова до оборони.
У 2022-му до них приєдналося ще більше українців з топових інженерних компаній – людей, які чудово розуміють, що відбувається в технологіях і що через це відбуватиметься у світі. Але досі всі ці люди сидять на других ролях: широка публіка їх не знає, вони не передають публічно свої знання і бачення, не беруть участі в політиці та громадському житті.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Це системна проблема для України. Коли людей, які реально розуміють, як працюють системи і куди технології ведуть світ, відсувають, а їхнє місце займають говорящі голови, які просто переказують почуте від інженерів. Україна обрізає собі шанс стати нацією, в якій інженери відіграють суттєву роль: визначають політики, впливають на суспільство, формують успішні рольові моделі.
А саме таке системне вбудовування інженерних талантів дозволяє розвиненим країнам довгостроково залишатися конкурентними на світовій арені.
У західних країнах для цього існує безліч програм. У Франції – Corps des Mines і Corps des Ponts, які буквально вбудовують найкращі інженерні таланти на найвищі позиції в державі. В Британії таких програм понад десять; одна з найкращих – мережа Chief Scientific Adviser. У США – світовому лідері з найкращими інженерними школами – є прямі програми вбудовування інженерів і вчених у Конгрес через AAAS Science & Technology Policy Fellowships, а також прямі мости між Кремнієвою долиною, офісом президента та Конгресом: Presidential Innovation Fellows (з 2012 року) і U.S. Digital Service (з 2014-го).
Якщо ж Україна й далі даватиме публічні платформи лише «говорящим головам», які мімікрують під інженерів, або людям, які «фронтять» справжніх конструкторів, – це, на жаль, нагадуватиме совок.
І означатиме, що в довгостроковій перспективі суспільство саме виштовхує своїх лідуючих інженерів з України – до країн, які створили платформи, можливість паралельно з інженерною справою бути полісімейкерами, розповідати про свої рольові моделі та вчити суспільство новим, ефективнішим моделям, завдяки яким воно може залишитись конкурентоспроможним.
Моє глибоке переконання: в Україні потрібно популяризувати і створювати публічні платформи саме тим людям, які стоять біля витоків технологічних платформ – тих, що сьогодні дають змогу Україні чинити системний опір Росії. Інакше Україна знову піде по колу, коли суспільство вчиться у «говорящих голів», які мало розуміють у тому, що відбувається, і просто переказують інженерів.
Популяризувати успішних інженерів-лідерів треба за життя. Саме так працює західний підхід до інновацій і до того, як суспільство обирає собі майбутніх лідерів.
