СЕО агрохолдингу ІМК Алекс Ліссітса – герой нового ютуб-проєкту Forbes «Business Breakfast з Володимиром Федоріним». Ліссітса розповів про експортну потужність країн-сусідів, відновлення роботи ІМК після окупації та як компанія закінчить 2023 рік
Алекс Ліссітса – генеральний директор «Індустріальної молочної компанії» (ІМК). У 2022 році компанія входила до десятки найбільших агрохолдингів України. 120 000 га земельного банку ІМК знаходяться у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях. Останні дві у 2022 році були під російською окупацією й досі зазнають масованих обстрілів з боку РФ.
Після 24 лютого 2022-го з шести офісів ІМК працював один – у Полтаві, решту компанія евакуювала. «Ми забрали сервери, а все пальне для сільгосптехніки або віддали армії, або знищили, щоб не дісталося ворогові», – розповів гендиректор ІМК. На початку війни пʼять із шести елеваторів компанії та 100 000 га землі були окуповані. Ще 35 000 га землі на Чернігівщині – частково заміновано. Під окупацію на кілька годин потрапила молочно-товарна ферма на кордоні з Білоруссю, вона також постраждала від ворожих обстрілів, розповів Ліссітса.
Як компанія реанімується після окупації та на які обсяги українського зерна очікувати в 2023 році, розповів Forbes герой дев’ятого випуску «Business Breakfast з Володимиром Федоріним» Алекс Ліссітса.
Позиції України на глобальних ринках зернових культур
Минулого року Україна посіяла на 45% менше озимих зернових. Це повʼязано частково з тим, що в нас території окуповані, що пізно й довго збирали врожай. Але факт є фактом, у нас – 45% озимих зернових. Де-факто якщо ми візьмемо середню врожайність по Україні по озимій пшениці, вона в середньому не більша, ніж 4,5 т. Мультиплікуємо це на кількість гектарів, виходить максимум 15 млн т.
Якщо ми скажемо, що 50% буде продовольче, а 50% – фуражне, то в середньому ми вийдемо на 7-8 млн т продовольчого зерна. Цього повністю вистачає, щоб ми забезпечили внутрішні потреби. Для внутрішньої продовольчої безпеки немає жодних проблем. Але питання будуть йти щодо експорту.
Україна, яка щороку стабільно давала 10% до світового ринку пшениці, цьогоріч не зможе дати ці 10%. По пшениці Україна вже почне втрачати глобальні ринки. Це досить погано. Чи зможемо ми компенсувати ярими культурами, посів яких зараз відбувається, також багато питань. Це залежатиме від того, скільки дали добрив, яка була погода, скільки буде дощу.
По пізніх зернових, кукурудзі, за прогнозами експертів, Українського клубу аграрного бізнесу, ми очікуємо до 3 млн га. Зазвичай Україна сіяла 5 млн га. Якщо ми по кукурудзі отримаємо 15 млн т – вал, то це означає, що ми зійдемо з глобального ринку кукурудзи. Тому на цей рік для України по валу, особливо в зернових культурах, якихось оптимістичних прогнозів не очікується.
Майбутнє агросектору
Ми очікуємо в 2023 році не більше 50 млн т збору врожаю зернових. До війни в нас на внутрішньому ринку залишалося 25 млн т, решту ми експортували. Цього року буде менше, адже населення в нас не збільшилося і худоби в нас також не побільшало. Тому я думаю, що 25 млн т ми вивеземо на експорт, а решта, скоріше за все, буде залишатися в Україні.
Те, що ми можемо цього року, і те, що роблять українські аграрії, – це переходити на олійні культури. Тому цього року точно буде рекорд по соняшнику, мабуть, буде рекорд по сої. Найімовірніше, рекорд буде і по ріпаку: його посіяли того року багато, і він в непоганому стані зараз.
Єдиний факт, який очікується цього року, що Україна суттєво погіршить свої позиції на глобальних ринках зернових культур, і це є суттєвою проблемою. Тому якщо ми говоримо про майбутнє, у 2024 році вийти на довоєнні обсяги, а це 100 млн т зернових та олійних, буде дуже важко. І це враховуючи те, що в нас 2 млн га землі заміновані або знаходяться в зоні бойових дій.
Це з розрахунку того, що два роки підряд ніхто не інвестував в CAPEX, у техніку. Тобто нам треба буде покращувати матеріально-технічний стан підприємств. Для цього треба будуть величезні ресурси, а цих ресурсів на сьогоднішній день немає. На 2024 рік ситуація не покращується.
Аграрний монстр
До початку військових дій у нас були квоти на експорт зерна до Європи. У нас була підписана зона вільної торгівлі, але на особливо чутливі товари, тваринницьку продукцію, в тому числі на зернові, були квоти. По кукурудзі це був 1 млн т, по пшениці – 700 000 т. Це все квотувалося. Основна маса продукції йшла на південь Європи. Тобто наші основні контрагенти, імпортери – Італія, Іспанія, частково Нідерланди. Ми ніколи свою зернову продукцію на Польщу та на прикордонні області не возили.
З початком війни ЄС відкрив нам кордони. Зараз працює безмитне ввезення для усіх товарів та послуг, які не потребують додаткового ліцензування. У нас були величезні перехідні залишки з 2021 року. 2021-й був рекордним на території України по врожаю та по валовому збору. Ми зібрали понад 106 млн т, і це кудись потрібно було вивозити.
Вивозити треба було через західні кордони. Ми завалили усі залізничні дороги, усі прохідні пункти. І помітили просту річ: у наших сусідів інфраструктура взагалі не була готова до цієї навали зерна.
Візьмемо, приміром, Польщу. Їхні три найбільші порти, у тому числі Гданський, можуть експортувати 2 млн т зерна на рік. У більшості випадків у них немає ні нормальної залізничної колії, ні нормальних перевалок. 2 млн т зерна на рік на три порти – дрібниця порівняно з тим, що ми експортуємо. Ми експортуємо 6 млн т на місяць. Польська інфраструктура не була готова до цього.
Коли я спілкуюся з польськими колегами, або французами, або кимось іншим, то бачу, що вони дуже бояться України. Вони взагалі не розуміють, як зможуть впоратися з таким аграрним монстром, як Україна.
Євроінтеграція агросектору
Європейське сільське господарство дуже зарегульоване, і це проблема. Про це всі говорять. Якщо для України політично і стратегічно євроінтеграція є метою, то сільське господарство має зробити свій внесок також. Якщо наш ринок збуту – 450–500 млн населення Євросоюзу, то ми маємо перелаштуватися, перебудуватися, щоб бути на цьому ринку успішними.
Я переконаний, що для нас це вигідно, але шлях буде надзвичайно складним. Наша українська душа не дозволяє нам думати в законних рамках. Ми не звикли, але нам доведеться, тому буде важко перелаштовуватися. Особливо якщо подивитися на green deal, який в Євросоюзі має бути імплементований до 2030 року, де органічного сільського господарства 25%.
Нам буде дуже важко, але якщо ми хочемо бути в Європі, жити в Європі, думати, як в Європі, тоді ми вимушені будемо пройти цей тернистий шлях.
2023 рік в Індустріальної молочної компанії
По бюджету ми закінчимо в нуль. Я вважаю, що це буде ідеальний сценарій. Перший сигнал у нас буде, коли ми закінчимо посів. На сьогоднішній день ми ще не почали посівну, почнемо через пару тижнів. Зазвичай ІМК закінчувала посівну 10-12 травня. Цього року я думаю, що посівна закінчиться дещо пізніше. Два роки ми не інвестували в нашу техніку, є проблеми з запчастинами, восени не встигли підготувати ґрунт.
Минулого року ми збільшили посіви пшениці у два рази, пішли проти ринку. Весь ринок зменшився удвічі. Я впевнений, що ціна на пшеницю буде в непоганих висотах знаходитися. Якщо ми в середині липня зрозуміємо, що в нас іде хоча б 6,5 т пшениці на круг і буде нормальна якість, тоді це другий сигнал. І третій сигнал – будемо дивитися на осінь по пізніх культурах. Якщо все складеться, то ми вийдемо за результатами року на великий плюс із прибутковості.
Але в плані прибутковості ми розуміємо, що цього року логістика буде зʼїдати багато чого, великі трансакційні витрати, збільшення ціни добрив на 30%. Усі інші, привʼязані до газу компоненти, також виросли в ціні. Тому я думаю, що ми закриємо рік з великим нулем, і це буде в плані прибутку непоганий варіант.
З точки зору виторгу по відношенню до 2022 року буде плюс, адже ми додаємо більше 30 000 га землі, які минулого року не обробляли. Тому очевидно, що буде плюс 35%. По обороту буде точно плюс.
Алекс Ліссітса на щотижневому проєкті «Business Breakfast з Володимиром Федоріним»
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
