«Північний потік-2»: як Україні отримати максимум із ситуації, що склалася /Фото Nord Stream 2 / Paul Langrock
Категорія
Компанії
Дата

«Північний потік-2»: як Україні отримати максимум із ситуації, що склалася

Зварювальники за роботою на борту судна Castoro Dieci (C10) у Грайфсвальдській затоці в Німеччині. Фото Nord Stream 2 / Paul Langrock

Спільне рішення президента Байдена й канцлера Меркель про зняття бар'єрів на шляху реалізації проєкту «Північний потік-2» часто сприймається як зрада України й катастрофа національного масштабу. Якщо відкинути словесне лушпиння й оцінити реальний стан справ, такі висновки явно перебільшені. До того ж, вони заважають адекватно осмислювати ситуацію і знаходити рішення проблем, які реально мають турбувати економічне й політичне керівництво країни.

Криза — це можливість

«Криза» китайською — 危机 (вейцзи). Це слово складається з двох ієрогліфів. Перший, 危 (вей), можна перекласти як «небезпека», «обрив» або навіть «бути при смерті». Одним словом, очевидна небезпечна ситуація, що загрожує важкими наслідками.

Другий ієрогліф, 机 (цзи), має більш широкий зміст й може перекладатися як «переломний момент», «початок, корінь», «добра нагода, відповідний момент», а також як «таємниця, секрет» або «спритність, гнучкість, виинахідливість, швидкість».

З першим ієрогліфом у перекладі на газову мову все ясно. Запуск «Північного потоку-2», безсумнівно, створює важку ситуацію для української економіки, хоча, справедливості заради, це можна й потрібно було передбачити. Будівництво Кремлем обхідних газопроводів упродовж останніх 15 років активно обговорювалося на різних форумах і ні для кого не було секретом. Не була секретом і мета цих проєктів — завдати економічної шкоди Україні, особливо після анексії Криму і вторгнення на Донбасі. Навіть якщо війна називається гібридною, наївно очікувати, що противник буде дарувати тобі пряники, а не запускати шипи під нігті.

Те, що українській владі вдалося зрушити запуск нового газопроводу на кілька років, можна вважати величезним успіхом: країна отримала перепочинок для адаптації до нових обставин. Укладена в грудні 2019 року угода про п'ятирічний транзит російського газу чітко позначила межі тимчасового затишшя. Тільки дуже довірливими людьми воно могло сприйматися як довгострокове рішення. Третина цього терміну вже пройшла, а Україна, на жаль, навіть не готова обговорювати, як і що потрібно змінювати в економічних реаліях.

Втрата часу — найсерйозніша помилка української влади, яка чітко висвітлює те, що другий ієрогліф не береться до уваги. Про яку гнучкість, спритність або швидкість можна говорити, коли всі розмови про те, як би спробувати повернути річку назад і зупинити підступний проєкт Кремля. Звичайно, українські дипломати не мають опустити руки й мовчки дивитися на те, що відбувається. В їхньому арсеналі є невеликий набір можливих кроків, який може, якщо говорити чесно, продовжити відстрочку, але не обіграти Кремль у цій партії. Цими заходами потрібно користуватися. Але переконувати себе та оточуючих у тому, що «Північний потік-2» ще можна зупинити, я б не радив. Імовірність такого сценарію катастрофічно мала, а ціна бездіяльності в разі його провалу з часом буде тільки зростати.

Давайте порахуємо

Наскільки важкі економічні наслідки запуску «Північного потоку-2» для України? На мою думку, прямі втрати не настільки страшні, щоб говорити про прийдешню катастрофу (краще обговорювати, як з нею боротися!). Україна перестане отримувати платежі за транзит, які не перевищують $1,3 млрд на рік або $325 млн у квартал. Саме на таку суму зменшиться сальдо поточних операцій платіжного балансу. Ця сума цілком укладається в коливання експорту та імпорту, пов'язані зі зміною світової ринкової кон'юнктури: за останні п'ять років квартальне сальдо поточних операцій змінювалося в діапазоні від мінус $3,7 млрд до плюс $2,0 млрд.

За останні п'ять років експорт українських товарів і послуг стійко зростав, і з початку 2019 року він перевищує $15 млрд у квартал. Йдеться про втрату трохи більше 2% експортних доходів. Називати це катастрофою в мене язик не повертається.

Крім прямих втрат, є, безумовно, втрати непрямі. Мова йде про можливість підтримки газотранспортної системи (ГТС) в робочому стані за браком постійного тиску газу, що йде зі сходу на захід, і про необхідність істотних вкладень у модернізацію ГТС у разі припинення транзиту.

Хоча високопоставлені урядовці стверджують, що українська ГТС буде працювати навіть при повному припиненні транзиту російського газу (мовляв, було проведено комп'ютерне моделювання такої ситуації), повної впевненості в цьому в мене немає. Немає, отже, і впевненості в тому, що в такій ситуації газопостачання всієї країни буде безперебійним навіть в найлютіші морози. Це означає, що мають бути ідентифіковані «слабкі місця», в яких повинні бути створені альтернативні джерела енерго- і теплопостачання і проведена велика робота з переведення побутових і промислових споживачів із газу на електрику. Скільки це може коштувати? Напевно, є експерти, які готові дати необхідні розрахунки.

Що робити?

Перша проблема, вирішення якої мають гарантувати, — стабільне забезпечення України газом. Вона розпадається на дві — внутрішній видобуток нафти й імпорт.

У тому, що стосується внутрішнього видобутку, головним гальмом є структура мотрійки газодобувних компаній, контрольованих державою (Нафтогаз — Укргазвидобування — Видобувна компанія) і, як наслідок цього, наявність конфлікту інтересів між видобувними і імпортуючими підрозділами «Нафтогазу» і відсутність зацікавленості менеджменту в нарощуванні видобутку. Я б запропонував виділити газовидобувні компанії зі складу «Нафтогазу» й або приватизувати, або передати їх в управління чотирьом видобувним компаніям.

Наступним кроком має стати запровадження вимоги обов'язкового продажу не менше 50% видобутого в Україні газу на біржових майданчиках і, на основі цього, повна лібералізація цін на газ, а також негайний продаж усіх наявних у власності держави ліцензій на газові родовища через інвестиційні торги (із зобов'язаннями забезпечення видобутку) за системою голландського аукціону (зниження ціни). Очевидним результатом стане розширення конкуренції.

Щодо імпорту я бачу тільки одну реальну можливість поліпшення ситуації — спробувати забезпечити прихід в Україну (і, можливо, транзит до Європи) газу з Середньої Азії, Казахстану й Азербайджану. Кремль і «Газпром» будуть щосили противитися реалізації цієї ідеї, але тут в України є непоганий шанс «взяти Кремль у кліщі» — союзниками в реалізації цього проєкту, з одного боку, може стати Казахстан, який є членом ЄврАзЕс, який може вимагати від «Газпрому» рівних умов із доступом до російської ГТС, з іншого боку, Україна може знайти підтримку з боку споживачів газу в Центральній і Східній Європі (Угорщина, Словаччина, Болгарія, Австрія). Якщо ціна цього газу з урахуванням транспортування виявиться нижче того, що може запропонувати «Газпром», просуваючи газ через «Північні» та «Турецький» потоки, то лідери цих країн можуть надати достатній тиск на Німеччину, використовуючи ту ж саму економічну аргументацію, щоб та тиснула на Путіна, домагаючись відкриття російської ГТС для транзиту газу через Росію й Україну з третіх країн. Є чим зайнятися українським дипломатам! Особливо, якщо політики погодяться на передачу управління українською ГТС міжнародному консорціуму.

Друга проблема стосується збереження української ГТС, як функціонуючої системи. Очевидно, що збереження працездатних потужностей ГТС в напрямку зі сходу на захід на нинішньому рівні (145 млрд.м3 на рік) навіть при нинішніх обсягах транзиту (40 млрд.м3 на рік) представляється безглуздим, якщо Україні не вдасться досягти угоди про транзит газу, видобутого в Середній Азії, Казахстані й Азербайджані через Росію. Переговори про «південний» транзит будуть йти паралельно з переговорами з «Газпромом» про продовження чинної угоди про транзит газу через Україну (що було обіцяно Байденом і Меркель), і позиція українських переговірників має бути дуже жорсткою: якщо у Магістральних газопроводів України (МГУ) в будь-який час не буде контракту з «Газпромом» на наступні п'ять років, то МГУ приступає до безповоротного скорочення своїх потужностей. Хоча Міжнародне енергетичне агентство прогнозує дуже слабке зростання споживання газу в Європі (в межах 5% на наступні 20 років), цей же прогноз передбачає, що внутрішній видобуток газу в Європі буде швидко знижуватися, звільняючи місце імпорту. Було б дивно, якби «Газпром» втратив таку можливість, а, отже, (пам'ятаючи про важку долю «Північного потоку-2») він може віддати перевагу зберегти український транзит, а не просувати будівництво ще одного обхідного газопроводу.

Неминуче скорочення потужностей української ГТС і її модернізація зажадають серйозних витрат, і тут відкривається ще один напрям для української дипломатії — в рамках розблокування «Північного потоку-2» Німеччина могла б вииступитии інвестором не в міфічні потужності альтернативної енергетики (якщо ці потужності будуть економічно привабливими, інвестори знайдуться), а в проєкти, пов'язані з підтримкою працездатності української ГТС.

Висновки

Незнання китайської мови може дорого обійтися Україні. Скарги на зраду і неувага Заходу до інтересів України, або акцент на першому ієрогліфі, призведуть до того, що безцінний час буде згаяно, і можливості, на які натякає другий ієрогліф, будуть безповоротно втрачені.

Будь-яка економічна криза, незалежно від її причин, веде до адаптації економіки до нових умов. Якщо адаптація проходить швидко, позитивний ефект дуже швидко переважує втрати, які економіка зазнала під час кризи. Якщо ж адаптація йде повільно і перечіплюється за небажання/нездатність влади вжити необхідних і адекватних кроків, то кумулятивні втрати економіки будуть і далі зростати, зберігаючи в головах багатьох відчуття кризи, що продовжується.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків