Категорія
Життя
Дата

Путін хотів зробити Росію великою, а зробить провінцією Китайської імперії. Юваль Ной Харарі про те, як війна в Україні змінить світ

Про те, чи є ризики ядерного удара Росії, якою буде продовольча криза і чи зможе Європа та світ після закінчення війни зробити вигляд, що нічого не було розповів ізраїльський історик, професор, автор світового бестселера «Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього» Юваль Ной Харарі

У четвер, 19 травня відбулася зустріч Юваля Ной Харарі зі студентами, випускниками та працівниками Української академії лідерства.

Модератор – Михайло Винницький, національний лектор Української академії лідерства.

Forbes наводить відредаговану версію лекції.

Україна перебуває на передньому краї боротьби за свободу в усьому світі. Глобальний порядок, який будувався поколіннями, і який створив найбільш мирну та процвітаючу еру в історії людства, у небезпеці.

Починаючи з 1945 року, жодного разу не було такого, що країна, яка має міжнародне визнання, стала об’єктом знищення через зовнішнє вторгнення. Саддам Хусейн намагався зробити це з Кувейтом. Але йому не вдалося.

Всі імперії – Монгольська, Османська, царська Росія – постійно вторгалися до країн, завойовували їх. Це припинилося. Людська ментальність змінилася. 

Протягом значної частини історії найбільшою статтею витрат кожного короля, царя або султана було військо — кошти витрачалися на фортеці, армії, флоти і так далі.

А от протягом останнього десятиліття, на початку ХХІ століття, середні витрати урядів на військо – йдеться не лише про Європу, а й про весь світ – у середньому 6% державного бюджету. Уряди витрачають набагато більше на освіту, охорону здоров’я, соціальні видатки. Все це стало можливим завдяки ері миру кількох останніх десятиліть. 

Звісно, не йдеться про абсолютний мир. Я живу на Близькому Сході і знаю, що насильство і конфлікти нікуди не поділися. Але тип конфліктів, який був до 1945 року, зовсім інший.

Тепер все опинилося під загрозою, адже Путін порушив найбільше табу міжнародного порядку глобальної системи. Він намагається знищити окрему країну, знищити цілу націю.

Диктатори і різні режими в усьому світі уважно спостерігають за тим, що відбувається. Якщо йому вдасться, то ми бачитимемо дедалі більше ʼПутінихʼ, які з’являтимуться у різних частинах світу. Епоха миру закінчиться, так само як і епоха процвітання. Бо країни у різних куточках світу, не лише в Європі, змушені будуть подвоювати, а то й потроювати свої витрати на оборону.

Німеччина і Японія вже заявили про подвоєння свого оборонного бюджету. Якщо країна збільшує свій оборонний бюджет, то її сусіди, відчуваючи тривогу, зроблять те саме. Замість фінансування вчителів, медсестер, соціальних працівників, дедалі більша частина світу ставатиме схожою на Росію, витрачаючи гроші на танки, ракети і кіберзброю.

Фіаско Путіна, на яке ми сподіваємося, не лише в інтересах України чи її безпосередніх сусідів. Це в інтересах кожної людини на Землі.

Яку цивілізаційну роль Україна матиме для майбутнього всього світу

Україна зараз – це щось на кшталт електростанції, яка постачає енергію великій частині світу. Люди в усьому світі дивляться на українців із захватом. Водночас, вони витягують власні уроки з того, що у вас відбувається.

Європа об’єдналася так, як це неможливо було уявити якісь три місяці тому. Фінляндія і Швеція вступають до НАТО, надсилають до України зброю. Швейцарія запроваджує санкції. Корпорації-гіганти виводять свої інвестиції з Росії. Чимало з цього відбувається, бо всі бачать: Україна воює голіруч проти російських танків. Вони думають: «Я теж щось можу зробити, щоб виправити ситуацію».

На глибшому рівні Україна демонструє важливі уроки для людей в усьому світі. Перший такий урок тісно пов’язаний із нацією, з націоналізмом. Між націоналізмом і лібералізмом немає протиріч. 

Захід останніми роками переживав культурну війну між лівими і правими, між лібералами і консерваторами. Посеред цього уявного протиріччя доводилося обирати: ви патріот чи ліберал. Тепер українці вчать увесь світ: це фальшива дихотомія. Українці борються водночас і за національну незалежність, і за можливість будувати вільне та ліберальне суспільство. Насправді націоналізм та лібералізм дуже часто йдуть пліч-о-пліч, адже їх поєднує ідея свободи.

Ще одне важливе питання цієї культурної війни на Заході – це уявний конфлікт між націоналізмом та глобалізмом. Існують лідери-популісти, які кажуть: «Якщо ти патріот, ти не повинен підтримувати співпрацю з іноземцями та глобальними інституціями, Європейським Союзом і тому подібне».

А Україна показує нам, що це не так. Націоналізм – це не про ненависть до іноземців, це про любов до співвітчизників. В багатьох ситуаціях найкраще можна подбати про співвітчизників, співпрацюючи з іноземцями. Ніхто не може сумніватися у справжньому патріотизмі українців. Водночас одна з цілей України – вступ до Європейського Союзу. Кожен, хто вважає, що існує протиріччя між бажанням вступити до ЄС і бути патріотом, має поглянути на Україну і зрозуміти, що це не так.

Сподіваюся, що люди у Британії, США, інших країнах подивляться на те, що відбувається в Україні, і вивчать ці уроки. По-перше, це може допомогти закінчити культурну війну, яка просто розриває західну цивілізацію на шматки. Якщо ми закінчимо культурну війну, то Заходу не буде кого боятися у світі. Адже Захід залишається найпотужнішим блоком із точки зору політики, економіки, культури.

Якщо взяти економіку, то економіка Росії менша за італійську. Перед війною обсяг російської економіки складав $1,5 трлн, а обсяг економіки Італії – $1,9 трлн. Обсяг економіки ЄС – без Британії та США – складав $15 трлн.

Тож якщо Захід закінчить внутрішню культурну війну і залишиться єдиним, йому не варто боятися Росії чи Китаю, чи будь-кого іншого у світі.

Путін хотів зробити Росію великою, а зробить провінцією Китайської імперії. Юваль Ной Харарі про те, як війна в Україні змінить світ /Фото 1

Ізраїльський історик і письменник Юваль Ноа Харарі читає лекцію про штучний інтелект під час X World Future Evolution 6 липня 2017 року в Пекіні, Китай.

Що домінує в світі: гроші чи культура

Гроші самі по собі – це культурна ідея. Ми зрозуміли це протягом останніх кількох місяців. Нагромаджувати сотні мільйонів доларів, готуватися до війни роками, і побачити, як фінансова система (Росії) може просто заморозитися. Економіка не є незалежною, окремою від культури, окремою від філософії, окремою від ідеї в свідомості.

Змінюючи думку людей, змінюється економічна система. Великі компанії, наприклад Макдональдз, подумували про інвестування в Росію. А тепер вони виходять з ринку. Тут не може бути розділення. Змінивши уявлення людей у Фінляндії – в кінцевому результаті змінюється військовий баланс на Землі, вирішуючи, скільки танків чи літаків належать до НАТО чи ні.

Підтримкуа Росії Китаєм

Росіяни продовжують говорити про те, що їм загрожує НАТО, що вони його бояться. Але немає причини боятися НАТО. Це лише російська пропаганда. Який член НАТО думає про те, щоб вторгнутися до Росії? Німеччина чи, може, Франція? Це смішно.

Реальна загроза для Росії у геополітичному плані іде зі Сходу, не із Заходу. На сході Уральських гір близько 30-40 млн людей та величезна кількість території й ресурсу у нафті, газі, золоті. Це важлива територія для інтересів Китаю, який стає домінуючою силою. 

Китай навряд вторгнеться до Росії, їм це і не потрібно. Росія стає слабкою, ізольованою, вона стає маріонетковою державою Китаю. Тож що Китай не говорив би про ситуацію в Сибіру, російському Далекому Сході, Центральній Азії, Таджикистані, Казахстані — Росія не зможе чинити опір. Із усіма мріями Путіна зробити Росію великою знову — він зробить її провінцією Китайської імперії.

Це має вплив на іншу азіатську країну — Індію. Десятиліттями Індія та Росія були близькими друзями. Саме тому Індія зараз не засуджує Росію та жодним чином не реагує на війну. Росія – найбільший постачальник зброї для Індії.

Якщо Росія зблизиться з Китаєм і справді стане його маріонетковою державою – це матиме далекосяжні наслідки для Індії. Тому що найбільший страх Індії – війна з Китаєм. 

Якщо твій найбільший постачальник зброї Росія може статити маріонеткою Китаю, а при цьому ти боїшся війни з ним — на таку конструкцію не можна буде більше покладатися. Якщо буде війна, то Китай може наказати Росії перестати постачати зброю до Індії, і вони не зможуть чинити опір.

Індія також має переглянути свої позиції і, можливо, зблизитись із Заходом. Таким чином, те, що робить Путін, дуже послаблює геополітичну позицію Росії стосовно Китаю та Індії.

Виклики для демократії в США та нові сили в Європі

Появи нових сил не уникнути, і це не обов’язково погано. Якщо Бразилія та Індія стануть новими важливими гравцями у світі, це позитивне явище. Ми потребуємо більш інклюзивного світу, в якому домінують не лише старі імперії. Питання в тому, чи нові країни, які вийдуть на лідерські позиції, відіграватимуть позитивну роль чи негативну. 

Що ж стосується самого Заходу, він залишається найпотужнішим блоком у світі. Найбільша небезпека, з якою він стикається, це внутрішній поділ, внутрішній конфлікт. І ось саме це хвилює найбільше, особливо у Сполучених Штатах. Політична температура там постійно підвищується. В центрі уваги – справа «Роу проти Вейда» і можливість того, що Верховний Суд перегляне своє попереднє рішення у цій справі. Демократи і республіканці у США зараз бояться, а іноді й ненавидять одне одного – більше ніж будь-кого іншого у світі.

Під час Холодної війни вони боялися, що росіяни прийдуть і знищать їхній спосіб життя. А тепер вони очікують того самого від сусідів через дорогу. Демократія так довго не виживе. Якщо ви думаєте, що інші люди – це не ваші політичні суперники, а ваші вороги, то це не про демократію. Суперництво – це нормально, так працює демократія. Але якщо я думаю, що ви – мій ворог, який намагається знищити мене, тоді приходить громадянська війна або диктатура. 

Сподіваюся, що США відійдуть від прірви, і те, що вони спостерігають за путінським вторгненням до України, допоможе припинити або бодай пригасити цю культурну війну всередині країни.

Ніхто не знає, що відбудеться у США, ніхто не знає, хто стане наступним американським президентом у 2024 році. Європа має бути готовою до ситуації, коли Америка буде поглинута власними конфліктами, займе ізоляціоністську позицію і, можливо, навіть стане менш демократичною. Тоді ЄС доведеться пройти цей шлях і стати більш незалежною світовою потужністю. Європ варто зробити якомога швидше кроки у цьому напрямку, бо часу обмаль.

Про ризик використання ядерної зброї 

Уявімо гіпотетичний, але можливий сценарій, за якого 2024 року Трамп знову стає президентом США. А можливо, наступного разу Ле Пен стане президенткою Франції. Тож на чию ядерну зброю ви покладаєтеся, щоб зупинити росіян? На ядерну зброю Франції під керівництвом Ле Пен? На ядерну зброю США із пальцем Трампа на червоній кнопці? Можливо, Європі слід подумати про інші варіанти.

Протягом десятиліть європейці приймали за дане те, що у справі стримування ядерної Росії вони завжди покладалися на США. Відтепер це не так.

Чи є ядерна зброя є засобом ядерного стримування

Це складна ситуація. З одного боку вона дає змогу ядерним державам розв’язати війну, як от Росія зробила проти України, не боячись прямої інтервенції з боку іншої країни..

Але якби ядерної зброї не існувало, то був би високий шанс того, що НАТО або, принаймні, окремі члени Альянсу уже надіслали б на допомогу Україні не лише зброю, а й війська. Але ця опція не на столі через обгрунтоване побоювання ядерної катастрофи, ядерного Армагеддону, який знищить усю людську цивілізацію.

Тож це медаль із двома боками. Інколи це дає позитивні результати, інколи – негативні. В історії таке часто трапляється – немає речей, які на 100% хороші або погані. Однак що сьогодні відбувається? Ми бачимо нові види нищівних озброєнь, які перебувають на підйомі і які навіть підвищують рівень небезпеки.

З ядерною зброєю, як у раціональній грі у шахи. Якщо я її використав, то ви знаєте, що я її використав. Вам завдають удар у відповідь – і всі померли. Тож не робімо цього. Та дедалі більше виникає загроза атак, за якими невідомо хто стоїть. А ще ви не певні, чи ваша зброя спрацює. І це створює спокусу для однієї сторони вдарити першою, бо, можливо, друга сторона не зможе відповісти. Ядерна зброя – це все або нічого. Тому ми й не переживали ядерних ударів від 1945 року.

Але кібернетичну зброю можна використовувати постійно. Прикладом цього є кібервійна між Ізраїлем та Іраном, яка триває роками, з атаками із обох боків. Та це все поза радарами, що дає змогу вести війну таємно, відкидаючи всі звинувачення в тому, що відбувається.

Світова продовольча криза та війна в Україні

Протягом останніх десятиліть світ був відносно мирним і процвітаючим. І ми могли контролювати – не зовсім позбутися, але контролювати – війни, епідемії, голод. Це не диво, а результат зусиль інституцій людства, які базувались на універсальних цінностях, на ідеї того, що всі люди мають схожий досвід, інтереси і цінності. Тому більше сенсу має співпрацювати, ніж воювати.

Це базова ідея глобального порядку. Але потім люди почали цим нехтувати. Це як побудувати дамбу на річці, щоб тримати воду під контролем. Але потім ти нехтуєш дамбою – річка наче вже не є небезпечною, ми ж її контролюємо. А ти і надалі нехтуєш дамбою, вона зношується, з’являються тріщини. І якщо нічого не робити, дамба руйнується і починається повінь.

Так, ми взяли під контроль війну та епідемії завдяки глобальним інституціям. А потім ми ці інституції занедбали. Вони розкришилися. Маємо війну, маємо пандемію COVID-19. І зараз ми говоримо про ймовірність голоду у світі через продовольчий націоналізм. І найкраще з того, що ми можемо зробити — це відбудувати інституції, які будуть базуватись на спільному розумінні того, що ніхто не хоче бути голодним, ніхто не хоче померти на війні, батьки всього світу дбають про майбутнє своїх дітей. Легше забезпечити продовольче постачання, коли країни співпрацюють. Якщо країни почнуть залишати все собі і кожній країні доведеться виробляти все самостійно – продовольство, медикаменти, інструменти, комп’ютери і тому подібне – це не працюватиме. Це призведе до бідності, до ще більшого насильства просто тому що це неможливо зробити. Так що найкращий шлях не просто повернутись до відправної точки, бо те, що було, було не ідеальним. Ми маємо побудувати кращий глобальний порядок, який базуватиметься на базових політичних та економічних уроках.

Знову ж таки, це не означає скасування націй або відкриття кордонів для необмеженої імміграції – жодним чином ні. Це означає лише те, що ми маємо національні держави як базові політичні та економічні одиниці. Але вони доходять згоди щодо спільних правил. Наприклад, таких, що не можна вторгатися в іншу країну і руйнувати її лише тому, що ти сильніший. І ці правила стануть основою для глобального порядку.

Я завжди наводжу як порівняльний приклад чемпіонат світу з футболу, який, до речі, розпочнеться за кілька місяців. Отже, як це працює? Чемпіонат світу — це змагання країн, під час якого люди підтримують національну збірну. І водночас це неперевершений приклад міжнародної співпраці і гармонії. Адже, щоб провести футбольний матч, скажімо, між Україною і Бразилією, ти перш за все узгоджуєш правила гри. Якщо одна сторона скаже «Ми триматимемо м’яч у руках», а інша скаже «Окей, а ми битимемо вас у живіт, щоб пройти далі», ви не зможете грати у футбол. Це також і модель для світу.

Чи готові Захід пожертвувати якістю життя, щоб допомогти Україні перемогти

Я не знаю. Побачимо це протягом наступних тижнів і місяців. Я сподіваюсь на це. Я думаю, вони також розуміють, що зробили величезну помилку, покладаючись на такі види пального, зокрема і на російське, і намагатимуться її виправити. Однак це займе час. Це не те, що можна зробити за одну ніч. 

Як історик я не недооцінював би людську дурість. Це найбільша сила в історії. Люди часто роблять дурнуваті речі, котрі не є в їхніх інтересах. Та водночас ми не маємо втрачати надію і людську мудрість. Адже інколи люди приймають дуже мудрі рішення і жертвують чимось великим. Не з наслідування, а з розуміння, що буде зі світом за 10, 20, 30 років.

Путін хотів зробити Росію великою, а зробить провінцією Китайської імперії. Юваль Ной Харарі про те, як війна в Україні змінить світ /Фото 2

Ізраїльський історик і письменник Юваль Ноа Харарі читає лекцію про штучний інтелект під час X World Future Evolution 6 липня 2017 року в Пекіні, Китай.

Чи може Європа та світ після закінчення війни зробити вигляд, що нічого не було і повернутися в минуле

Дуже малоймовірно, що Європа і весь світ просто повернуться до того, як все було раніше. Я думаю, очі європейців – якщо не всіх, то більшості – відкрилися після останніх трагічних подій цих трьох місяців. Особливо після трагедії в Маріуполі. Це просто перевернуло весь світ, коли він спостерігав за тим, як усе розгорталося.  

Європейці, як народи, так і їхні лідери, перебувають у великому шоці. І не забудуть цей шок так просто і не повернуться після війни до «звичного порядку» речей. Але я думаю, що вони і досі мають певні сподівання, з поважних причин, не повністю розірвати стосунки з Росією чи російським народом. Сподіваюся, вони розуміють, що жодних серйозних справ із путінським режимом мати не можна. І цей режим рано чи пізно опиниться на смітнику історії. А росіяни і Росія як країна залишаться.

Найкраще, що може статися, це зміна ними свого режиму, своїх прагнень, поведінки, і тоді вони стануть частиною європейської спільноти. І я думаю, що це буде найкраще рішення для України в майбутньому, бо вони нікуди звідси не подінуться.

Одна з найгірших речей, пов’язаних із цією війною, це те, що війна зародилась як фантазія в голові однієї особи. Вона почалась як війна путіна. Але з кожним наступним днем війни він засіював насінням ненависті і насильства мільйони умів. Тепер ця війна дедалі більше стає війною націй, війною людей. Небезпека полягає в тому, що із насіння ненависті, яке розкидається просто зараз, зійде жахливий урожай ще більшої ненависті, насильства, страху на роки і десятиліття у майбутньому, задовго після того, як Путін помре. 

Як війни змінюють суспільства

Війна – поганий спосіб творення змін. Але вона таки є способом творення цих змін. І не завжди на гріше. Люди вчаться на війнах і змінюють свою поведінку. Нації відкривають у собі, свої сильні сторони, здатності до того, чого раніше в собі не помічали. Вони виковують альянси, нові культури. Епоха миру і процвітання, про яку говорив раніше, була великою мірою реакцією на жахливі війни ХХ століття. І було усвідомлення того, що якщо так триватиме і надалі, людство самознищиться.

Одна з найдепресивніших речей у цій війні – це те, що, здавалося б, ми вже мали б вивчити цей урок. А виходить – не вивчили. Це подібно до того, як ми ходили до школи, вчили уроки, складали екзамен і отримували високу оцінку. А потім приходили б до школи наступного дня і проходили б той самий урок. 

Що сталося з людством? Що сталося з європейцями? Вони мали б вивчити цей урок, але, вочевидь, не вивчили. Тож доводиться вчити урок знову. 

Візьмемо приклад Ізраїлю і єврейського народу. У Голокосту є два дуже різних уроки, які люди з нього винесли. Одні люди зрозуміли, що не можна допустити, щоб таке знову сталося – ніде і ні з ким. І це був основний фундамент для толерантнішого і ліберальнішого порядку у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Йшлося про захист прав меншин, про недопущення перемоги брутальних тоталітарних режимів. 

Та для інших людей, в тому числі, в Ізраїлі, урок Голокосту полягав в іншому: до нас усім байдуже, ніхто не прийшов нам на допомогу тоді, коли нам було це конче необхідно. Тож і нам має бути байдуже до інших. Ми повинні дбати лише про себе. Все, чим ми повинні керуватися у будь-якій ситуації, це лише наші інтереси. У нас немає зобов’язань ні перед ким у світі.

Це можна побачити на прикладі війни в Україні. Ізраїль, будучи частиною західного блоку, союзником США, та країною, де мешкають чимало вихідців із України, зайняв позицію спостерігача. Турбуючись про те, щоб не засудити Росію занадто суворо, не надсилати зброю до України, щоб обмежити свою залученість до мінімуму. Тому що він хоче захистити свої інтереси у стосунках з Росією. Наприклад, ми думаємо, що якщо ми надамо зброю Україні, Росія надасть більше зброї Сирії та Ірану. А це для нас зле.

Я вважаю, дуже неправильний урок. Мені соромно через те, як моя країна поводиться у цій ситуації.

Часом через війни, як ця, через насіння ненависті, якими засіяна свідомість людей, може вирости ще більше ненависті. Люди виходять із війни сповнені ненависті. Ненависті до іноземців, до меншин. Вони мають власну інтерпретацію націоналізму – ненависті до будь-кого, хто не такий, як я.

Урок полягає в абсолютно протилежному. Справжній патріотизм – це про любов, і він не означає, що я маю конфліктувати з кимось. Звісно, якщо мене хтось атакує, я захищатимуся. Але саме в ім’я патріотизму і націоналізму я культивуватиму любов і співчуття, та аж ніяк не страх і ненависть.

***

Весь світ із захопленням дивиться на сміливість українського народу, який бореться не лише за свою свободу, а й за захист досягнень людства. Майбутнє всіх нас великою мірою залежить від України. Сподіваюся, що народи, лідери, інші країни зроблять все від них залежне, щоб допомогти. Я сподіваюся особисто завітати, коли це стане можливо, до вільної, процвітаючої і демократичної України.

Матеріали по темі