Увечері 27 травня з'явилася несподівана новина – Синод УПЦ МП оголосив про повну самостійність та незалежність (від московської церкви. – Ред.). Forbes попросив ексредактора нашого видання Влада Головіна пояснити, що сталося і що це означає (Головін багато років вивчає церковний устрій України)
Головні матеріали Forbes Ukraine у email-розсилці. Раз на тиждень на вашій пошті.
Найбільша релігійна конфесія країни – Українська православна церква Московського патріархату – 27 травня в Києві ухвалила рішення внести зміни до власного статуту, прибравши згадки про Московський патріархат, що «свідчить про повну самостійність та незалежність». У Православній церкві України вже висловили розчарування щодо цих заяв, заявивши про їхню недостатність та слабкість. Що ж насправді відбулося?
1. Чи це означає, що УПЦ тепер є незалежною від Москви церквою?
Ні. Це лише перший крок у напрямі незалежності. Рішення відредагувати Статут та прибрати з нього всі згадки про Москву спрощує існування парафій УПЦ МП та може уповільнити процес їх переходів до Православної церкви України. З початку війни вже близько 500 парафій перейшло до ПЦУ – це багато за такий короткий термін, але мало порівняно із загальною кількістю парафій УПЦ МП – понад 12 000.
Справа в тому, що ще в грудні 2018 року парламент ухвалив закон, згідно з яким будь-яка релігійна організація, керуючий центр якої знаходиться в країні-агресорі, зобовʼязана згадувати про це в своїй назві. За цим законом УПЦ МП мала провести «ребрендинг» і називатися РПЦвУ, тобто Російська православна церква в Україні. На практиці закон не застосовується і досі, згідно з офіційною реєстрацією Міністерства юстиції, в Україні є лише УПЦ і немає жодної УПЦ МП.
Зміни в Статуті тепер дають можливість єпископам та священикам УПЦ МП не змінювати конфесії під тиском місцевої влади та аргументувати своє небажання формальною незалежністю церкви. Проте сама ця «формальна незалежність» в УПЦ є ще з 1990 року, коли патріарх Московський Алексій подарував УПЦ грамоту про незалежне управління.
2. Як має виглядати рішення про повноцінну незалежність?
Якщо перекладати формулювання собору УПЦ від 27 травня мовою шлюборозлучних процесів, то це не розлучення з Москвою, а, ймовірніше, заява про розлучення. Замість того, щоб засудити політику патріарха Кирила, який всіляко підтримує війну проти України, собор лише «висловив незгоду» з його позицією.
Рішення про повноцінну автокефалію має включати значно жорсткіші оцінки патріарха Кирила. А також засудження вчення «руського міра», яке використовується для виправдання війни. Або навіть – розрив «євхаристійного спілкування». До цього духовенство УПЦ МП ще не готове.
І це при тому, що сам предстоятель церкви митрополит Онуфрій у своїй доповіді на соборі визнав, що за час війни вже вбито багато священнослужителів УПЦ та зруйновано 80 храмів цієї конфесії. Однак для значної кількості духовенства УПЦ МП вірність патріархату фактично означає вірність Христу та остаточний розрив у такому світлі сприймається як зрада.
Напередодні у деяких регіонах провели збори духовенства. У Сумській єпархії, яка місяць була під окупацією, 65% за розрив із Москвою. У Запорізькій єпархії, де зараз проходить південний фронт, духовенство має протилежні настрої – 75% за те, щоб залишитися з Москвою. І це при тому, що в самого місцевого архієрея Луки Коваленка зовсім недавно, 17 квітня, в боях проти російської армії загинув його брат, військовослужбовець ЗСУ Олександр Коваленко. Зайве підтвердження того, що вірність юрисдикції для духовенства УПЦ МП набула містичного та сакрального значення.
Промосковські настрої в УПЦ МП все ще сильні. Саме для того, щоб унеможливити будь-який вплив Москви, митрополит Онуфрій готував усі рішення таємно. Для цього він спочатку знизив статус події, анонсованої на 27 травня. Попри очікування, це мав бути не Помісний собор, вищий орган управління церквою, а «збори духовенства та мирян», тобто просто круглий стіл для обговорення питань, рішення якого не мають жодної сили. У сам день події, 27 травня, Онуфрій вирішив провести Архієрейський собор і відразу слідом за ним і Помісний (за участю мирян). Така поспішність унеможливила оперативне втручання Москви. Більше того, перед входом до Спасо-Преображенського монастиря «Феофанія», де проходив собор, охорона відбирала в делегатів мобільні телефони. Це теж унеможливило те, щоб промосковські делегати оперативно доносили до Москви про перебіг події.
І крім того, своя автокефальна православна церква в Україні вже є – ПЦУ, яку визнав не лише Константинопольський патріархат, а й більшість інших православних церков світу. Тому оголошення про автокефалію УПЦ МП одразу поставило б інше питання.
3. Чи буде обʼєднання православних церков в Україні?
Навряд. У своїх рішеннях Помісний собор УПЦ МП виставив ПЦУ кілька жорстких умов. На них у ПЦУ вже відреагували як на зовсім неприйнятні. Процес обʼєднання продовжуватиметься «знизу» – частина парафій, незгодних із половинчастими рішеннями собору, переходитимуть до ПЦУ. Проте саме обʼєднання двох гілок українського православʼя є малоймовірним. У облаштуванні обох конфесій багато влади належить єпископам, які фактично дублюють один одного в усіх областях. Для обʼєднання комусь із них треба буде поступитися своєю владою.
4. Що означає рішення про «самостійне мироваріння»?
Приготування ароматичної олії – «миро», яке використовується в різних церковних обрядах – від хрещення до освячення храмів – з давніх часів вважалося однією з ознак самостійності й незалежності церкви. Ці заяви собору – ще один крок у бік повної церковної незалежності від Москви.
5. Що буде далі?
Найімовірніше, синод РПЦ найближчим часом засудить рішення в Києві, і, якщо Онуфрій не схаменеться, його скинуть із сану. Але з канонічного погляду такі рішення вже не матимуть значення. Для справжньої незалежності УПЦ МП потрібно зробити значно більше. Наприклад, митрополит Онуфрій міг би сказати, що він виходить зі складу Синоду РПЦ, до якого він формально належить. Головна проблема справжньої автокефалії для УПЦ у тому, що церковну незалежність мають визнати інші православні церкви світу. Навіть якщо зараз митрополит Онуфрій скаже: ми тепер автокефальна, багато інших православних ієрархів скажуть йому: ми вже визнали митрополита Єпіфанія, предстоятеля ПЦУ. Фактичний шлях для справжньої церковної незалежності для УПЦ МП – це діалог із ПЦУ, до якого оточення митрополита Онуфрія поки що не готове.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
