Леонід Яковишин за життя звів собі мавзолей, сумував за СРСР і побудував аграрний бізнес із річним оборотом $60 млн. Цього липня бізнесмен помер у віці 86 років. Як він поєднав американський підхід до бізнесу з радянською спадщиною?
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
«Що за колгосп без скульптора?» – кидає літній бізнесмен, уперше показуючи на камери власний мавзолей за $3 млн. У центрі – гробниця за $150 000, довкола – чотири позолочені статуї самого себе у різні періоди життя. Архітектурно – копія усипальниці Наполеона.
Це інтервʼю з Леонідом Яковишиним, засновником агрокомпанії «Земля і Воля», записали взимку 2021 року в Бобровиці на Чернігівщині, де він жив і працював. Через чотири роки підприємець помер – його поховали у тому самому мавзолеї за його заповітом.
Публіці він запамʼятався саме мавзолеєм та суперечливими заявами: голосував проти незалежності України, згодом отримав звання Героя України. В агросекторі Яковишина знали як «короля кукурудзи» – сіяв її на 90% земель і називав «новою нафтою». А на Чернігівщині – відремонтованими школами, дорогами та палацами культури.
Яковишин любив хвалитися ефективністю. «Отримав $848 чистого прибутку на гектар – у «Кернелу» лише $300. Моя мета – $1000», – казав він у 2019 році
Але бізнес‐історія Яковишина цікавіша за громадську. Він поєднав американський підхід до агробізнесу із ностальгією за радянськими звʼязками. Їздив оглядати кукурудзяні поля на розкішному Maybach, критикував латифундистів з офшорами, хоча сам побудував вертикально інтегрований холдинг. Зерно називав «хлібом» і тримав його на елеваторах до цінового піку.
Його стиль – типовий для покоління перших агробізнесменів України, котре майже зійшло зі сцени.
Які бізнес‐підходи допомогли Яковишину побудувати багатомільйонний бізнес та кому дістануться його активи?
Розмір не головне
«Земля і Воля» обробляє 32 500 га на Чернігівщині – 47‐ма у рейтингу найбільших латифундистів Latifundist.com. Яковишин свідомо не зростав далі: вважав, що ця площа ідеальна для його бізнес‐моделі.
Ядро бізнесу – потужний переробний комплекс: елеватор на 500 000 т зерна (другий за розміром в Україні). Ще є насіннєвий та крупʼяний заводи, комбікормове виробництво, навіть власні асфальтні заводи.
Крупʼяний завод працював з 2005 року, виробляючи кукурудзяну крупу для експорту в Росію та Білорусь, приносив майже $3 млн щорічно. Після 2014‐го почалися перебої у виробництві, з початком війни підприємство зупинилося зовсім. Яковишин визнавав: бізнес був надто залежним від російського ринку.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
У 2024 році компанія заробила $64 млн виторгу – приблизно $2000/га. Для порівняння: ІМК, що працює в тій самій місцевості із земельним банком 116 000 га, отримала $211 млн ($1800/га). За EBITDA на гектар показники майже однакові: $700 у «Землі і Волі» проти $740 в ІМК.
Яковишин любив хвалитися ефективністю. «Отримав $848 чистого прибутку на гектар – у Kernel лише $300. Моя мета – $1000», – казав він у 2019 році. Банкір, з яким автор спілкувався для цієї статті на умовах анонімності, припускає, що йдеться про валовий прибуток. У 2019‐му виторг «Кернелу» на гектар становив $790.
Кукурудзяне царство
Компанію «Земля і Воля» Яковишин заснував у 1995 році, об’єднавши радгосп‐технікум у Бобровиці, яким керував у 1970‐х, і 13 реформованих колгоспів. Уже мав політичний досвід – був депутатом першого скликання від групи «Аграрники» й голосував проти незалежності України.
У 2000‐му Яковишин створив «Землю і Волю» на базі КСП «Піонер». Назва не випадкова – ще наприкінці 80‐х Яковишин почав співпрацю з американською Pioneer Hi‐Bred (нині Corteva): вирощував для них насіннєву кукурудзу, сам купував насіння зі знижкою.
Ідею сіяти кукурудзу Яковишин привіз із США, де з кінця 80‐х вивчав технології «кукурудзяного поясу». Але замість американської сівозміни кукурудза–соя обрав монокультуру – щороку сіяв кукурудзу на тих самих полях. «Нафта закінчується, вистачить на 100 років. Кукурудза – це нова нафта», – пояснював, маючи на увазі біопаливо.
Цей підхід був зручним: одна культура – уніфікована техніка та відпрацьовані до деталей операції. Але й високозатратним, особливо у посушливі роки – у 2020‐му спека знищила врожай, довелося вкласти $4 млн у зрошення.
Зосередженість на кукурудзі зробила бізнес вразливим. У 2021‐му ціни сягали $300/т, після вторгнення РФ і блокади портів впали удвічі. Лише тоді «Земля і Воля» почала додавати соняшник, сою та пшеницю.
«Сидіти на зерні»
«Недавно продав «Кернелу» 200 000 т кукурудзи, ще 151 000 т залишив на елеваторі», – розповідав Яковишин «Суспільному» наприкінці 2024 року.
Кукурудза – одна з найліквідніших культур, пояснює комерційний директор «ТАС Агро» Антон Жемердєєв: вона довго зберігається без втрати якості, що робить її легкою для транспортування та продажу. Трейдери підтверджують, що «Земля і Воля» нерідко продавала кукурудзу, що пролежала на елеваторі до трьох років.
Стратегія була проста: тримати зерно до березня, коли ціни сягають піку. Більшість агрохолдингів дотримувалася правила 30‐30‐30: продавати частинами протягом року. Для закредитованого ринку це типова ситуація – аграрії поспішали продавати після збору, щоб розрахуватися з банками. Але Яковишин міг дозволити собі чекати.
Ідею сіяти кукурудзу Яковишин привіз із США, де з кінця 80‐х вивчав технології «кукурудзяного поясу»
«10 років не користуємося банківськими кредитами», – писав Яковишин у власній газеті «Чернігівщина» у 2018‐му. «Ми йому не були потрібні, фінансовий стан мав кращий за будь‐який український банк», – згадує топменеджер банку з іноземним капіталом, який не захотів, щоб його імʼя згадувалось у статті.
«Із часом більше фермерів стали фінансово спроможними й переймали цю стратегію. Але Яковишин зробив її філософією», – каже співвласник Barva Invest Богдан Костецький.
«Стратегія «сидіти на зерні», коли тримають, поки ціна не зросте, вже не працює», – каже топменеджер агрохолдингу, просячи не згадувати його імені у статті. За його словами, це прямі втрати: ціни занадто волатильні, зберігання дороге, власний капітал коштує дорожче за кредитний.
Спадкоємець
Хто керуватиме компанією після Яковишина? У 2019 році він заявив, що його заміною буде онук Максим. Так і сталося: управління компанією перейшло до Максима Яковишина, 36, який працює у «Землі і Волі» з 2011 року, а останні п’ять років керував продажами. За його словами, дід системно готував його до ролі спадкоємця – пояснював логіку рішень і нюанси господарства.
«Зрозуміло, що не зможу керувати з першого дня, як він. Дід мав особливі підходи – комусь вони здавалися дивними, але виправдовували себе. Він умів розраховувати наперед», – каже Максим.
Яковишин збудував для себе мавзолей, «як у Наполеона», вартістю $3 млн, де його, згідно із заповітом, і поховали
Новий власник визнає: стратегія тривалого зберігання підходить не всім. «Завдяки фінансовому запасу ми могли дозволити собі заморозити кошти, і різниця в цінах із часом дозволяє відіграти», – пояснює Максим Яковишин. Каже, що робить ставку на переробку і диверсифікацію – розглядає запуск потужностей для олійних.
Навіть минулого року, за високих цін на кукурудзу, Яковишин відходив від монокультури, розширив частку соняшнику та зернових, говорить комерційний директор «Агро Солар» Олексій Ткаченко. «Придбав 10 зернових жаток – це свідчить про збалансовану структуру: диверсифікацію для додаткових заробітків і зменшення ризиків», – пояснює він.
Тимчасово обов’язки гендиректора виконуватиме Валентина Чернякова, а Максим Яковишин зосереджений на стратегії, нових інвестиціях та збільшенні обсягів продукції.
Спадщина
«Земля і Воля» – як держава у державі, з усім необхідним для виживання у кризах, каже фінансовий аналітик Іван Угляниця. Компанія будувала дороги та житло для працівників. Якщо працівник відпрацював 15 років, він міг приватизувати квартиру. «Колектив старіє, треба омолоджувати. Без житла не розв’яжу проблему кадрів», – пояснював Яковишин. У 2019‐му він витрачав 370–380 млн грн щороку на ці проєкти.
«Не скорочував персонал навіть після появи точного землеробства й автопілотування. Прагнув більше робочих місць у селі», – розповідає Олексій Ткаченко.
«Підхід Яковишина із надлишковими інвестиціями називали «куркулізмом», але такий підхід захищав від долі гігантів, що лопаються після вичерпання ресурсу для розширення», – впевнений Угляниця.
«Можу будь‐кого поглинути. Не заздрю тому, хто зі мною звʼяжеться», – відповідав Яковишин на запитання про конкуренцію з холдингами у 2019‐му. Останніми роками кілька разів заявляв про підготовку рейдерських атак. Знайомі бізнесмени застерігають: без засновника компанія стане вразливою. Максим Яковишин наголошує: питання продажу не стоїть.
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №4 [37] за серпень – вересень 2025 року.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
