Бізнес зможе зробити неоціненний внесок у стійкість нації, провівши грамотну та ефективну реінтеграцію ветеранів, переконана CEO консалтингової компанії Wellbeing Company Альона Бондар. Спираючись на співпрацю із більш як 70 компаніями за час вторгнення, Бондар виокремлює п'ять найпоширеніших міфів щодо ветеранів, які можуть завадити розбудові структурної програми повернення, і дає поради, як їх обійти
В Україні близько 1,2 млн учасників бойових дій. Після закінчення війни кількість ветеранів та сімей, які втратили близьких через бойові дії, може збільшитися з 1,2 млн до 5 млн осіб, каже міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна.
Більшість майбутніх ветеранів – люди працездатного віку, які повертатимуться до своїх роботодавців або знаходитимуть нових. Процес реінтеграції у колективи людей, попереднім місцем роботи для яких була війна, стає надважливим і абсолютно незнайомим завданням для бізнесів та ейчарів.
Wellbeing Company більше року збирає, аналізує та моніторить найкращі практики у сфері реінтеграції ветеранів у режимі реального часу в Україні, а також міжнародний досвід і рекомендації провідних військових експертів. На основі даних, які ми збираємо, спробую запропонувати реалістичний погляд на питання реінтеграції ветеранів, апелюючи до успіхів і прорахунків найпрогресивніших українських компаній.
Бізнес боїться невизначеності, що виникає у зв’язку з інтеграцією ветеранів у колектив. Публічно виголошуються інклюзивні і толерантні меседжі. У кулуарах і пошепки компанії діляться один з одним найгіршими страхами. Перший ризик, який лякає компанії, – потенційна емоційна нестабільність ветерана, що може призвести до жертв, якщо ветеран працює, скажімо, на виробництвах із підвищеним рівнем небезпеки.
Друге побоювання пов’язане з тим, що величезна повага і вдячність громадян до ветеранів створить передумови для формування нового центру впливу у колективах, який за своєю потужністю обійде профспілкові організації. Система взаємодії між роботодавцем і колективами потребуватиме докорінних і на сьогодні незрозумілих змін.
Водночас бізнес переважно не усвідомлює, які цінні компетенції ветерани можуть принести у компанії. Це спроможність до ситуативного лідерства, навички надшвидкого прийняття рішень та готовність нести відповідальність за них, високий рівень самостійності, неймовірний рівень самоорганізації та дисципліни. Знайшовши адекватні формати інтеграції та масштабування досвіду ветеранів у компаніях, лідери таких бізнесів створять трамплін для прискорення і вдосконалення робочих процесів і корпоративної культури.
Зараз більшість звернень бізнесу пов’язана з тим, як провести об’єктивну оцінку психоемоційного стану ветерана, демонструючи при цьому абсолютно щиру повагу до його чи її досвіду служби у силах оборони. Роботодавці однаково бояться не провести таку оцінку та образити чи показати недовіру до ветеранів лише фактом її наявності.
І тут я хочу перейти до найпоширенішого серед українського бізнесу міфу про ветеранів.
Міф №1: «Усі ветерани травмовані»
Працюючи більш як із 70 брендами під час війни, ми робили багато психологічних скринінгів співробітників. Їхні узагальнені результати та спостереження міжнародних спеціалістів з реінтеграції ветеранів свідчать: далеко не всі вони травмовані психологічно. На практиці виявляється, що співробітники компаній, які не брали участь у війні, виявляються більш травмованими, ніж ветерани.
Тож варто починати не з тестів для ветеранів, а з підготовки до їхнього повернення колег, які не брали безпосередньої участі у бойових діях. Корисною і необхідною є підготовча робота для зміцнення психологічного стану й підвищення рівня усвідомленості для родин та близького оточення ветеранів.
Рекомендація. Навчайте лідерів компанії діагностувати і усвідомлювати власний психоемоційний стан і стан команд, правильно комунікувати, відчувати і виражати емпатію.
Системна робота з ветеранами має включати три цільові аудиторії: рідні та близькі ветеранів, колектив, насамперед лінійні керівники, і в останню чергу – самі ветерани. Роботу з кожною аудиторією треба проводити на трьох рівнях – індивідуальному, груповому та соціальному: психоедукація і внутрішні комунікації, включаючи інформацію щодо цінностей і цілей бізнесу.
Міф №2: «Ветеранам одразу потрібні тривала відпустка та відстрочка виходу на роботу»
Залучення та соціальна відповідальність можуть виявитися ефективнішим шляхом до стабілізації та адаптації. Відчути себе потрібним не тільки на війні, а й у мирному житті.
Нещодавно до мене звернулася компанія державного сектора з проханням оцінити її підхід до роботи з ветеранами. Цей підхід був сповнений популярних, однак не доведених припущень. Наприклад, розглядалася можливість надання двомісячної відпустки ветеранові після повернення. Ба більше, у ВРУ наразі зареєстровано законопроєкт №8313, який передбачає забезпечення демобілізованих громадян двомісячною оплачуваною відпусткою. Здавалося б, логічно, наші воїни заслуговують на відпустку. Але, як завжди, диявол ховається в деталях. Дуже невелика частина ветеранів зможе з користю для себе організувати час відпустки після колосальних змін та пережитого нового досвіду. Завелика спокуса використати ці два місяці не на відпочинок та переосмислення, а на руйнівні для людини практики.
Юлія Лапутіна, міністерка у справах ветеранів на відкритому тренуванні з баскетболу у візках Invictus Games 2023. Фото Getty Images
Рекомендація. Під час адаптації ветеранові потрібна залученість у соціум. Кожна людина індивідуальна. Комусь справді потрібен час із рідними та друзями, а комусь – максимальна залученість у роботу, нові функції та переглянута відповідальність. Більшість відчуватиме потребу перепрофілювання, а також фізичної та психологічної реабілітації. Остання не завжди пов’язана із відпусткою.
Міф №3: «Після повернення ветерана треба направити до психолога»
«Направлення» до психолога, скоріш за все, не буде сприйнято із розумінням. Особливо якщо говорити про це імперативно. Уявіть, якби вас апріорі вважали таким, що потребує психологічної допомоги? Не всім ветеранам потрібна психотерапія. Ми всі здорові і нездорові одночасно.
Рекомендація. Сам факт участі у воєнних діях не означає 100% потребу у психотерапії. Рішення розпочати роботу з терапевтом має бути усвідомленим, йому передує подолання певного періоду вагань, роздумів, усвідомлення потреби і запиту до терапії. У Wellbeing Company ми більшу частину часу витрачаємо на роз’яснення того, навіщо здоровій людині у сучасному суспільстві потрібен терапевт.
Міф №4: «Під час адаптації із ветераном обовʼязково щось треба робити»
Як показує практика, «щось робити» треба із середовищем, до якого повертається ветеран. А саме – готувати колектив та рідних.
Рекомендація. Найбільше допомоги потребує оточення ветерана. Вони часто не в змозі усвідомити досвід, який здобув ветеран на війні. Тож їм потрібна допомога в адаптації до змін, що відбулися з близькою людиною, яка у більшості випадків повернулася сильнішою та свідомішою, ніж була до війни.
Міф №5: «Усе буде як раніше»
Контекст змінився незворотно. Намагання все повернути як було тільки погіршує ситуацію. Війна змінила нас, і перш за все мова про цінності.
Рекомендація. Те, що раніше могло зійти за компроміс бізнесу між етикою і прибутком, у колективі, де є ветерани, вже не «прокатить». Заявлені цінності компанії мають бути реалізовані. Тільки від бізнесу залежить вибір: отримати в особі ветеранів антагоністів та постійний головний біль чи справжніх лідерів та партнерів у системному розвитку організації.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
