Це не про гроші. Як мислять підприємці, які народилися в 90-ті, а виросли, коли період первинного накопичення капіталу завершився
Категорія
Лідерство
Дата

Це не про гроші. Як мислять підприємці, які народилися в 90-ті, а виросли, коли період первинного накопичення капіталу завершився

Верхній ряд: Ігор Фурманенко, Анна Белеванцева, Юрій Монастиршин. Нижній ряд: Анатолій Рогальський і Андрій Скрипник. Фото Ярослав Дебелий, Олександр Чекменьов / Ілюстрація Анна Наконечна

Розмова професійного СЕО із фігурантами рейтингу «30 до 30» про те, навіщо вони займаються бізнесом

На початку кар’єри професійний топменеджер, член наглядової ради компанії «Фармак» Петро Чернишов, 53, працював учителем математики. Один із його учнів, Віктор Шабуров, створив компанію Looksery і продав її Snapchat за $150 млн. Кофаундер стартапу Юрій Монастиршин, 29, учасник нинішнього списку «30 до 30». Він живе у США, працює в Snapchat старшим директором із софтверної розробки. Щоб поговорити з Чернишовим по Zoom об 11:00 за київським часом, він не лягав спати, але був бадьорим і веселим.

Цю розмову ми затіяли, аби зрозуміти, що рухає підприємцями, які народилися в 1990ті, а виросли, коли період первинного накопичення капіталу завершився. І чого в них можна навчитися, щоб бути більш ефективними у сучасному світі.

Крім Монастиршина в бесіді бере участь ще чотири людини. Це СЕО продукту Words Booster (група Genesis) Андрій Скрипник, 28, засновник онлайн-школи англійської JustSchool Ігор Фурманенко, 29, СЕО Esper Bionics Анна Белеванцева, 27, а також маркетинг-директор monobank Анатолій Рогальський, 29.

П. Ч.: За загальними правилами у стартапі має бути як мінімум два засновники. Один з яких – лідер, менеджер, продавець, маркетолог (умовний Стів Джобс), а другий – технар, backend (умовний Стів Возняк). Ви хто?

Анна Белеванцева: У нас три кофаундери. Один – в інженерній частині, інший – СЕО, який більше про планування, ідейність, розробку стратегії. Я відповідаю за комунікацію між цими двома відділами. І взагалі за всю зовнішню комунікацію – з партнерами, з інвесторами. Плюс на мені вся операційна діяльність.

П. Ч.: Хлопці, а ви хто?

Ігор Фурманенко: Я веду бізнес, я не технічна людина. Але з першого дня маю кофаундера, який повністю взяв на себе всю технічну частину.

Юрій Монастиршин: У Snapchat я займаюся адміністративними і менеджерськими обов’язками. Але в Looksery був кимось на кшталт Возняка. Мій кофаундер вів бізнес-частину, я займався технічною розробкою.

Андрій Скрипник: У мене великий технічний бекграунд, але зараз я СЕО, і всередині команди зростає мій технічний досвід. Я Возняк + Джобс.

У проєкт я прийшов на зарплату меншу, ніж мав у ПриватБанку

Анатолій Рогальський

П. Ч.: Півтори людини. Так теж буває. Стартапи не можна вимірювати простою лінійкою – в кожному свій невеликий зоопарк. Тепер найголовніше питання: а навіщо ви цим займаєтеся? Це ж украй ризикована справа. Ви можете витратити три-чотири роки абсолютно даремно – все полетить в трубу, прогорить, розориться. Ви ж не в Америці, де якщо у тебе стартап розорився, то це badge of honour – медалька на груди, якою можна пишатися. У Європі це невеличка ганьба.

Навіщо ви це робите – щоб підняти величезні гроші, розбагатіти і виїхати на Кіпр, стати лідером молодого покоління чи рухати політику, як модно зараз в Америці?

А. С.: Мені нудно займатися чимось іншим. Коли я був у розробці, мені було нудно писати код. Коли я займався ресерчем, мені бракувало безпосереднього впровадження. Коли займався операційкою, бракувало стратегій. Тому мені подобається те, що я роблю тут і зараз, – просто розвивати продукт.

П. Ч.: Тобто у вас адреналін? Ви зараз прилюдно заперечуєте, що хочете заробити грошей, я правильно розумію?

А. С: Можливо, п’ять або десять років тому я б сказав, що хочу заробляти гроші. Але зараз це справді не причина, а наслідок. Я просто роблю круто те, що я роблю, і це приносить дохід. Якби я вважав, що треба просто заробити грошей, то, напевно, пішов би в банкінг або торгував акціями на біржі.

П. Ч.: Юрію, ви зараз відповідатимете про Looksery чи про свій поточний проєкт?

Ю. М.: Розповім, що драйвило в цілому і що драйвить зараз. Мені здається, у кожного свій досвід. Будь-яка людина, яка робить бізнес, бачить те, що вона може зробити. І це бачення вирішує.

Молодь менше схильна ділити на «своїх» і «чужих»

Юрій Монастиршин

П. Ч.: Непереконливо абсолютно. У людини, котра, як ви, професійно займалася олімпіадами з математики, в Україні найпряміший шлях – піти в якусь аутсорсингову компанію, красиво жити, почуватися хіпстером, процвітати. Чого це ви раптом фаундером стали?

Ю. М.: Тому що, коли випадає нагода, як у нас у Looksery, попрацювати над абсолютно новою технологією, застосувати свої вміння, щоб цю технологію реалізувати, від неї не можна відмовлятися.

Коли ти настільки ясно бачиш, що можеш зробити, немає можливості відмовитися від того, щоб спробувати.

Юрій Монастиршин. /Фото з особистого архіву

Юрій Монастиршин. Фото з особистого архіву

П. Ч.: Анно, що вас драйвить і навіщо ви цим займаєтеся?

А. Б.: Це знову не про гроші – у нас MedTech-стартап. Тут гра на роки вперед, доти, доки не матимемо якогось доходу.

У мене взагалі немає досвіду роботи в чужих компаніях. Я не знаю, як це – мати певні обов’язки в якійсь великій компанії. Я від самого початку в стартапах.

П. Ч.: Вами рухає інтерес, бо це все незвідане, навколо такі цікаві люди, що круто з ними працювати?

А. Б.: Так, це реально круто, тому що постійно відкриваєш щось нове. Немає якоїсь рутини, яка одна й та сама щомісяця.

Молоді люди швидко спалахують і швидко гаснуть. Та дуже гостро реагують на критику

Анна Белеванцева

П. Ч.: Якщо вам просто цікаво, то чому ви не пішли у звичайну старомодну компанію на зразок будь-якого мобільного оператора? Там теж багато цікавих людей, але там ви не відповідаєте своїми грошима і все стабільно, красиво.

А. Б.: Наш стартап – реальний шанс змінити життя людей на краще.

П. Ч.: Ігоре, а що вас драйвить? Навіщо ви взяли на себе такий величезний ризик і пішли у стартап?

І. Ф.: Я ніколи ні на кого не працював. Зі студентських років мріяв відкрити свій стартап.

До дзвінка приєднався Анатолій Рогальський, директор із маркетингу monobank.

П. Ч.: Анатолію, хочу на вас відігратися. У нас поки що ніхто не зізнався, що пішов працювати фаундером у стартап, аби заробити гроші. Хоч ви нам це скажіть.

Анатолій Рогальський: Хоч я один із акціонерів, але я прийшов у проєкт, який став monobank, на зарплату меншу, ніж мав у ПриватБанку. Я розумів, як робити продукт і справді вийти на прибуток. Перший рік після запуску, крім питань із залучення клієнтів, дуже гостро стояло питання виходу на окупність. Причому не просто заради того, щоб отримати гроші і жити добре (хоча заради цього теж). Без окупності не виходить правильна атмосфера в компанії, не виходить драйвити всіх продуктом і проєктом далі.

П. Ч.: Тобто ви туди прийшли не заради ваших котиків?

А. Р.: Немає однозначної відповіді на це запитання, тому що хочеться робити класний продукт, який сам любиш. Але й хочеться жити щасливо, для чого потрібно заробити хоч якусь кількість грошей.

П. Ч.: А ви себе, Анатолію, ким бачите – маркетинг-директором (найманим службовцем на високу зарплату) чи фаундером?

А. Р.: Більше фаундером, бо в моїй компетенції питання, пов’язані не лише з маркетингом. Я вирощую покоління нових менеджерів, які вже зараз дадуть фору старій гвардії.

П. Ч.: Я єдиний із присутніх, хто пам’ятає Радянський Союз. Ви зовсім інше покоління, вами рухають зовсім інші драйвери. Поговорімо про ваше покоління – але не про фаундерів стартапів, а про людей, які вас оточують, на вас працюють. Що рухає сучасною молоддю?

А. Р.: По-перше, вони не скромні. Це їхня основна риса характеру. Людина приходить на роботу без досвіду, без якогось розуміння контексту, але у неї горять очі й амбіції зашкалюють. У моєму розумінні це добре. Раніше людина могла сидіти на одній посаді десятки років, і її в принципі все влаштовувало. Нині таких знайти практично неможливо. Молодь хоче швидкого зростання, але не розуміє, що для цього якийсь час потрібно цілодобово працювати.

Анатолій Рогальський. /Фото Ярослав Дебелий

Анатолій Рогальський. Фото Ярослав Дебелий

П. Ч.: Зростання в кар’єрі чи зростання в зарплаті – що важливіше?

А. Р.: Думаю, що зростання в кар’єрі, хоча воно зазвичай супроводжується і зростанням зарплати. Ці хлопці самостійні, і вони не люблять, коли ними керують. Вони люблять керівників, що направляють.

П. Ч.: Що Ігор думає про своє покоління? Чим ви відрізняєтеся від своїх батьків?

І. Ф.: Головна відмінність моїх однолітків у тому, що вони хочуть швидкого результату, швидкого кар’єрного зростання, швидко всього навчитися. У них і швидкість ухвалення рішень набагато вища. Можливо, це завдяки соцмережам – у нас дуже швидкий потік інформації. І нове покоління любить виклики. Молоді хлопці приходять, коли для них є якийсь крутий виклик.

У нас переважно молодий колектив. Звичайно, не вистачає іноді досвіду, але його завжди можна набути. А ось прагнення до досягнення цілей і продукування нових ідей, які потім можна реалізувати…

А. Б.: Моє покоління і ті, хто молодший за мене, – дуже ідейні, у них більше креативу. Але є і мінус. Люди дуже гостро реагують на критику. У них немає такого: «Мене покритикували, я перероблю». Вони міркують інакше: «Ви мене критикуєте – отже, ми з вами не зійшлися. Ми розходимося. Я знайду щось інше». Вони швидко спалахують і швидко гаснуть. І це проблема.

П. Ч.: Що нам скаже Юрій на цю тему?

Ю. М.: Перша цікава річ, яку я помітив, – молодь менше схильна ділити людей на «своїх» і «чужих». Тобто за дефолтом добріше ставляться до людей, незалежно від національності, раси і чогось іще.

Друга цікава річ – те, як молоді працюють з інформацією. Вони намагаються знайти якомога більше джерел, оскільки розуміють, що у різних джерел різна ступінь достовірності. Старше покоління трохи більше покладається на інформацію, яку їм подають.

П. Ч.: Тобто старше покоління вважає, що в інтернеті ніколи не брешуть, правильно?

Ю. М.: Воно не розуміє розміру інтернету. Пошук, валідація інформації в інтернеті виявляється важливою навичкою. Потрібно дуже багато сидіти в інтернеті, щоб її здобути. Старше покоління менше користується інтернетом, гірше розуміє, як шукати і верифікувати інформацію, і тому легко скочується в локальний мінімум, де можна знайти підтвердження будь-якої точки зору.

П. Ч.: Від чого вам довелося відмовитися заради втілення мрії?

А. Б.: Ставлю в пріоритет роботу і свій розвиток. Не можу багато часу проводити з друзями, не можу на два місяці поїхати на Балі, не можу будувати сім’ю, як я би хотіла. Не маю на це часу. Але це мій свідомий вибір.

Анна Белеванцева. /Фото Ярослав Дебелий

Анна Белеванцева. Фото Ярослав Дебелий

П. Ч.: Анна дала дуже правильну, але досить стандартну відповідь: «Так, доводиться від багато чого в житті відмовлятися, жоден worklife balance неможливий, коли ти – фаундер». Якщо у когось є що додати понад це, залюбки послухаю.

А. С.: Я собі обіцяв, що матиму дитину до 25, бо не хочу в 50 років приходити на батьківські збори. А коли почав займатися бізнесом, зрозумів, що доведеться порушити цю обіцянку. Просто неможливо заглиблюватися одночасно в бізнес і сім’ю. Я не уявляю, коли настане той момент, коли я скажу: «Ну, ось тепер маю на це час». Я б дуже хотів завести дитину, але не можу виділити на це час.

А. Р.: Мені здається, те, від чого люди відмовляються, – це те, чого вони насправді не хочуть. Так, колись була обіцянка завести дитину до 25 або вийти заміж, але зараз просто інші пріоритети і хочеться працювати більше, досягати більшого. Я намагаюся ні від чого не відмовлятися. Займаюся мотоспортом, вейксерфінгом, сноубордом, подорожую. Мені здається, часу в добі досить, аби встигати все, що тільки можна.

Ю. М.: На це можна подивитися не так, що ти від чогось відмовляєшся, а так, що обираєш. Коли ти обираєш один фільм із мільярда, доступного онлайн, ти не відмовляєшся від усіх інших фільмів. Із заняттями те ж саме: це вибір, на що локейтити час.

П. Ч.: Це нам говорить людина, у якої вже був один масивний екзит і яка може дозволити собі розслабитися і жити більш-менш спокійно.

Ю. М.: Спокійно – не означає цікаво.

П. Ч.: Яку роль у вашій долі, у вашому виборі бути підприємцем відіграла освіта? Вона важлива чи не важлива? У світі зараз є дуже багато теорій про освіту. Є теорія, що традиційна освіта відмирає. Є теорія, що все одно треба закінчувати Гарвард, а потім – круту бізнес-школу. Яку модель ви підтримуєте?

А. Р.: Я навчався у КНЕУ на факультеті міжнародної економіки, але мене звідти відрахували з першого ж курсу.

Ігор Фурманенко. /Фото Ярослав Дебелий

Ігор Фурманенко. Фото Ярослав Дебелий

П. Ч.: То ви повинні говорити: «Я як Гейтс».

А. Р.: Так, я як Гейтс, не думав про це. Ніхто не пояснює випускникам шкіл, як обрати факультет, багато хто робить хибний вибір і потім шкодує про це. Я придумав принцип: потрібно обрати факультет, спеціалізація якого мені знадобиться в будь-якій діяльності. Другий принцип – обрати престижний виш для того, щоб насититися правильною атмосферою, спілкуватися з правильними людьми і сформувати свої життєві принципи.

Зрештою я закінчив факультет маркетингу в КНЕУ. Це був єдиний виш, у який я міг вступити за балами.

П. Ч.: З вашої відповіді я не зрозумів найголовнішого: навіщо ви вступали до якогось українського університету? Ви що, не могли вступити до нормального американського чи британського університету? Могли явно.

А. Р.: Міг би, якби мав бажання здобути якісну освіту. Я ставився до освіти як до необхідного кроку до справжнього життя. У виші ти вчишся розв’язувати реальні проблеми, але не заради знань, а заради досвіду.

Я ніколи ні на кого не працював. Зі студентських років мріяв відкрити свій стартап

Ігр Фурманенко

Ю. М.: Вища освіта в моєму житті відіграла основоположну роль. В Одеському національному університеті я познайомився з дуже цікавими людьми. У нас був клуб за інтересами – ми займалися олімпіадним програмуванням. Це не має нічого спільного з якістю викладання, просто ти перебуваєш в одному місці з однодумцями. Друга частина – саме викладання класичної математики. У мене був факультет прикладної математики. Перші роки викладання класичної математики було на неймовірно високому рівні порівняно з усім тим, що є в світі. Програмування я вивчав самостійно.

П. Ч.: Ми з Юрієм – брати по крові. Я теж закінчив суто математичний факультет із дуже якісним викладанням математики. Мій дід був засновником цього факультету в Єкатеринбурзі. Щоранку, коли я приходив на факультет, мене зустрічав величезний портрет мого діда. Всі знали, що я його онук, і було дуже непросто навчатися.

Останнє запитання – з традиційного робочого інтерв’ю, яке великий начальник завжди ставить новому молодому співробітнику. Ким ви себе бачите через 10 років?

І. Ф.: СЕО великої освітньої компанії, де навчають не лише англійської, а й усіх інших предметів, де є додаткова професійна освіта. Мета – поліпшити освіту як у нашій країні, так і за її межами.

П. Ч.: Ви хочете створити щось на кшталт Coursera?

І. Ф.: Більше, ніж Coursera. Coursera – це просто light sell study learning (тобто ти самостійно навчаєшся), а у нас будуть і репетитори, і трошки інше навчання. Проблема Coursera в тому, що мало хто закінчує навчання. Бізнес, який розв’яже цю проблему, буде і найбільш капіталізованим в освіті.

А. Б.: Я через 10 років хотіла б бачити себе партнером американського венчурного фонду. Бути по інший бік.

Андрій Скрипник. /Фото Ярослав Дебелий

Андрій Скрипник. Фото Ярослав Дебелий

П. Ч.: Це круто! Я з деякими з них знайомий. Дуже прикольні люди. Інвестував через американські венчурні фонди, але вони, звісно, – акули.

А. Б.: Будемо зростати.

А. С.: У цілому світ настільки гнучкий, настільки швидкий, що запланувати або закоммітити якусь штуку непросто. Я сподіваюся, що за 10 років буду таким самим гнучким, швидким і адаптованим, щоб, як і раніше, почуватися комфортно, бути успішним і мати можливість обирати, чим займатися. Не хочеться бути СЕО величезної компанії і при цьому мудаком, втрачати якісь речі, що важливі для мене персонально.

Не хотілося б шкодувати про шлях, яким ішов. Хочеться бути собою

Андрій Скрипник

П. Ч.: Неможливо бути СЕО великої компанії і при цьому бути суперзайчиком. Просто забудьте про це.

А. С.: Безумовно, завжди є якийсь рівень, від якого ти готовий відмовитися, і рівень, від якого не готовий.

П. Ч.: Якщо із просуванням до висот корпоративного бізнесу не стаєш трохи сволотою, тебе просто вибивають. Так влаштований бізнес, це доведеться прийняти. Всі інші розповіді – туфта.

А. С.: Це як питання: що важливіше – шлях чи результат? Не хотілося б, домігшись результатів і обманюючи людей, шкодувати про шлях, яким ти йшов. Тому просто хочеться бути собою через десять років і не шкодувати про свої вчинки.

Ю. М.: Мені дуже подобається дивитися на життя як на пригоду, де не знаєш, що буде далі. Десять років – це дуже тривалий термін, аби віщувати. Але цікаво подумати про те, яким тоді буде людство.

Матеріали по темі

 

Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

30 до 30 | Квартал 95, лідер "Великого будівництва"