Наприкінці 2024 року тираж книги головного українського фантаста Макса Кідрука «Колонія» перевалив за 50 000 примірників. Як її автор створює нові всесвіти?
Подарунок для справжніх лідерок та лідерів
Сертифікат Forbes — річний доступ до якісної аналітики, інсайтів та історій успіху, що змінюють мислення. Деталі та замовлення
Мені пощастило зробити справою життя єдину річ, яку я по‐справжньому люблю. Хотілося б дожити до часів, коли мені не доведеться представлятися. Люди знатимуть – це Кідрук, він написав «Нові Темні Віки». Якщо мене всі з цим асоціюватимуть, я готовий помирати. Але це мрія, цього не буде. Тому – Макс Кідрук, письменник.
Я не міг би будувати своїх світів, якби не деконструював світи інших. У книжках, які я читаю, завжди купа закладок – відмічаю вражаючі моменти і повертаюся до них після прочитання. Коли тебе щось вразило, маєш докопатися до суті. Це одна з важливих звичок успішного автора.
Певних речей – переважно стилістичних – я як письменник ніколи не досягну. Але є ті, в яких я сильніший: фактаж, наукове підґрунтя, світобудова. Стараюся довести їх до досконалості.
Нові ідеї просто зʼявляються. Якщо хтось вам скаже, що знає, як саме вони приходять, майже напевно це буде неправда. Ми ще дуже далекі від розуміння того, як це працює – навіть на фізіологічному рівні.
Іноді рядок у художній книзі може запустити каскад думок, які розгорнуться у щось дивовижне. Чи не половину ідей я черпаю з науково‐популярної літератури. Ще важливо вести активний спосіб життя. Зараз я більше прагну дистанціюватися від усього, але раніше багато подорожував і спілкувався. Маєш бути уважним, дивитися навколо, слухати історії.
Якість ідеї визначається за простим критерієм: мурахи. Якщо вони є, є і крихітний шанс, що ця ідея сподобається комусь іще.
Побутує думка, що автори мають відпускати текст. Мовляв, якоїсь миті ти маєш зупинитися, бо надмірне редагування шкодить. Маячня. Що більше часу приділяти тексту, то кращим він стає.
Створення реалістичних фантастичних світів потребує глибини знань та адекватності. Скепсис і раціоналізм: перечитуй свій текст так, як його читали б найуїдливіші друзі, намагаючись тебе підколоти і щось виколупати. Якщо це поєднати, виходить настільки реалістичний текст, наскільки це взагалі можливо.
Намагаюся читати і писати постійно. Найкращий робочий день – коли я зранку почитав дві з половиною години і потім до 12‐ї пишу. Так буває рідко. Тому мій найефективніший час – десь із 20:00 до 2:00, коли ніхто мене не смикає, а на вулиці все затихає.
Стан потоку досягається регулярністю і повторюваністю дій. Найкращий текст виходить, якщо я занурений у нього з дня у день два місяці. Не можу дібрати слів, щоб передати, яке це відчуття, коли воно просто йде.
Але варто зробити перерву на три дні – і випадаєш. Можуть минути тижні, поки знову опинишся у тексті.
Наприкінці 2024 року тираж книги головного українського фантаста Макса Кідрука «Колонія» перевалив за 50 000 примірників. Фото з особистого архіву Максима Кідрука
Вміння ігнорувати зовнішній шум мегаважливе для людей творчої професії. Завжди будуть ті, хто скаже, що ти недостатньо хороший. Знаю чудових авторів, які припинили писати просто тому, що надто зважали на цей шум. У мене ніколи не було письменницького блоку.
По‐перше, я графоман. По‐друге, я достатньо довго пишу, щоб розуміти: ти не можеш, не маєш права братися за велику історію, не маючи чіткого уявлення, куди ти її ведеш. Це вимагає розгалуженого поепізодного плану. Тому навіть коли є втома, це не приводить до розгублення.
Мені не подобається фраза «Персонаж може мене здивувати». Вона дещо пафосна і показує процес написання так, нібито я як автор не контролюю ситуацію. А так не має бути. Маєш контролювати все, інакше це буде картковий будинок, який завалиться під своєю вагою.
Сподіватися, що ти можеш просто почати писати, а текст сам кудись тебе приведе і зрештою буде хорошим, – те саме, що поїхати в Одесу, зайти у холодну воду і погребти в напрямку Туреччини, думаючи, що допливеш. Може, й допливеш, але навряд.
На етапі продумування тексту я вдягаю навушники і годинами ходжу. Не знаю, чому це працює. Буває, вісім годин довбешся над епізодом, а потім встаєш з‐за столу і – бух! – фізично відчуваєш, як починають крутитися коліщатка в голові.
Тому, коли я вигадую щось, ходжу і перебираю варіанти, це схоже на шизофренію: говорю із собою подумки різними голосами і можу прокручувати ці діалоги десятки разів, доки вони не почнуть видаватися реалістичними.
Будьмо відвертими: література має абсолютно нікчемний, близький до нуля вплив на процеси у світі. Якби це було не так, ми б зараз не переживали війну з однією з найбільших країн у світі. Я роблю це просто тому, що мені подобається будувати світи.
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №6 [33] за грудень 2024 – січень 2025 року.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
