До 2022 року українські документальні стрічки рідко з’являлись у ефірі телеканалів. Зараз вони збирають глядачів на рівні з художніми фільмами, зазначає виконавча директорка ICTV і ICTV2 та очільниця Starlight Doc Анастасія Штейнгауз. Вона радить п'ять документальних стрічок про повномасштабне вторгнення, які уже оцінив теле- та диджитал-глядач в Україні
Стрічка «20 днів у Маріуполі» зібрала в прокаті 2,1 млн грн – шалений успіх для українського документального кіно. 22 грудня стрічка режисера, воєнного кореспондента й письменника Мстислава Чернова увійшла до шортлистів премії «Оскар». Вона змагатиметься за вихід у номінацію в двох категоріях: «Найкращий документальний фільм» і «Найкращий іноземний фільм».
Таке рідко трапляється з документальним кіно. На відміну від «Барбі» та «Оппенгеймера», показники бокс-офісів документалок здаються незначними. Навіть найкращі стрічки про війну в Україні не матимуть касових зборів на рівні Marvel, оскільки документалістика, особливо про трагічні події – це важке кіно.
Для створення якісного документального проєкту потрібні три фактори.
По-перше, талант. По-друге, історія людини чи людей (або навіть тварин), що викличе в глядача емпатію. Головне – не перетиснути. Якщо глядачеві стане боляче, він змінить канал, щоб себе захистити. І по-третє, ексклюзивність. Коли бачиш спецоперацію ГУР на власні очі – не можеш пройти повз.
Усі стрічки з моєї добірки мають щонайменше один із цих факторів, саме тому вони привернули глядацьку увагу.
«Воєнна розвідка України. У небі, на морі, на землі»
Трилогія Артема Шевченка дає можливість зазирнути за лаштунки спецоперацій української воєнної розвідки. Як на «Азовсталь» прорвались з повітря, звільнили острів Зміїний, скориставшись морським шляхом, та Харківщину – суходолом. Найбільш вражають унікальні кадри та деталі спецоперації ГУР в оточеному ворогом Маріуполі.
Фільми складаються з кадрів, що не були доступні українському глядачеві раніше. Цей великий ексклюзив важливий, як відеофіксація історичних у російсько-українській війні подій – успішних операцій з повернення наших територій та, здавалося б, неможливого прориву на територію в оточенні ворога. На ці кадри спиратимуться світові історики у вивченні воєнних подій в Україні.
Фільм «Битва за острів Зміїний. Море»
«Девʼять життів»
Евакуація притулку для собак з інвалідністю, історія страусиної ферми поряд із лінією вогню, вибух поряд зі стайнею – про це зокрема розповідає картина Ігоря Гоми. Режисер розповів про порятунок тих, хто ніяк не міг би допомогти собі – тварин. Не лише котів та собак, а й левів, кіз і мавп.
Для нас ця війна – битва цінностей. Українці не тільки не кидають своїх на полі бою, а й не проходять повз тварин.
Ця стрічка – інʼєкція добра, адже хоч історії спричинені трагедією, практично всі вони з хеппі-ендом. Особливої уваги заслуговує робота оператора – через екран можна відчути характер тварин, настрій та пережитий досвід.
У ефірі фільм подивились 1,4 млн глядачів. Він у топі переглядів на платформі MEGOGO. Фільмом зацікавились у світі – його продали на дев’ять територій (Польща, Румунія, Іспанія, Португалія, Ірландія, Бельгія, країни Балтії).
«Коли життя сильніше»
Документальна стрічка StarlighDoc вміщає розповіді українських матерів, що народжували в умовах постійної небезпеки – під обстрілами в перші тижні війни, без електрики, після перебування у полоні. Вони колисали та намагались прогодувати немовлят в облозі на «Азовсталі». А за долею капітана медичної служби Мар’яни, яка потрапила у полон вагітною та провела там шість місяців, слідкувала вся Україна.
Авторка ідеї Саша Ткаченко, продюсерка Ганна Калина та режисерка Олена Захарчук – мами. Саша стала мамою вже під час повномасштабного вторгнення. Тому саме ці жінки точно розуміють шлях, який довелось пройти кожній українській мамі, і точно змогли донести цю емоцію до глядача.
Фільм подивились майже 1,3 млн українських глядачів. Ліцензію на показ продано у Німеччину, Словаччину, Естонію, Португалію, Францію, Андорру, Швейцарію, Люксембург, США, Канаду, Анголу, Мозамбік та Кабо-Верде.
«Рік» – авторський документальний проєкт Дмитра Комарова
Робота Дмитра Комарова дає гелікоптерний погляд на перший рік війни. Це глядацька документалістика, оскільки у фільмі багато ексклюзивних інтервʼю відомих в Україні та світі українських політиків, зокрема президента України Володимира Зеленського. На момент виходу фільму воно було однією з небагатьох тет-а-тет розмов з главою держави, у випадку Комарова – навіть у поїзді за чашкою чаю.
Дмитро та знімальна команда були першими цивільними, які зайшли у Бучу після звільнення, тому фільм вперше показав болючі відеокадри з міста. Група неодноразово потрапляла під обстріли, і камера при цьому не вимикалася.
На YouTube фільм зібрав сумарно майже 10 млн переглядів (5,4 млн – перша частина та 4,3 млн – друга). В телеефірі сумарно дві частини проєкту подивилися майже 1,5 млн глядачів.
«Хроніки люті: Як потопили «Москву»
Документальний фільм розповідає, як розробляли та втілювали секретну операцію зі знищення ворожого флагмана. Сюжет дуже детально описує, як та куди потрапив снаряд, і чому росіяни не змогли врятувати корабель. Глядач буквально може «прогулятись» крейсером разом з камерою.
Фільм успішно пройшов в ефірі ICTV2 (865 000 глядачів) та чудово показує себе на MEGOGO, стабільно тримаючись у десятці лідерів за переглядами.
Бонус. Якщо дивитись на документальне кіно поза телебаченням чи диджитал-екраном, то раджу документальний фільм «Залізні метелики» Романа Любого. Стрічка отримала «Приз головного журі» у категорії «Кіно світу – документальне кіно» на кінофестивалі «Санденс» та «Нагороду глядацьких симпатій» у секції «Панорама» на Берлінському міжнародному кінофестивалі.
Це фільм про збиття пасажирського літака MH17 у 2014 році і те, як з цією подією працювала російська пропаганда. З мистецької точки зору – дуже витончений мікс документації подій, анімації, художніх образів і символізму.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
