Художник Анатолій Криволап. Фото УНІАН
Зазвичай я кажу, що займаюся творчістю. Не звик хизуватися тим, що я художник.
Моя позиція з юності – менше говорити, більше працювати. Енергія має йти на те, що цікавить найбільше.
Є художники-виконавці, які задумали щось і пишуть з верхнього кута до нижнього. Я імпровізую. Починаю з одного, але коли наливаю або кладу фарбу, вона підказує нові, несподівані речі.
Колір, як ображений кінь, – чинить опір, не піддається. З ним потрібно шукати спільну мову. Тільки у 42 роки я відчув кайф від роботи з кольором. Пройти цю складну дорогу допомогла цікавість. Щоранку в майстерні я відкривав щось нове.
Почав експериментувати з фарбами ще в училищі. В результаті майже втратив навички та вирішив, що мені не варто малювати. Пішов до армії, аби був час подумати. Служив у Ризі. Там настала весна – білі калюжі, червоний дах, синє небо. У мене так занило в душі, і я не витримав. Вирішив: буду вчитися, але малюватиму для себе.
Колись я думав, що всього досягну розумом. Я вивчив мистецтво, став колористом. Але це не дало нічого, крім якісних робіт. Коли відпустив розум, інтуїція почала знаходити несподівані рішення. Я стримував її до моменту, поки не став із кольором на ти.
Мені вдалося створити медитативний пейзаж, якого не було до мене. Зараз я компоную плями, щоб давати деталі тільки для входу, аби можна було зануритися у стан над людською метушнею. Я закінчую етап пейзажу і хочу до кінця реалізувати те, що роблю, серією десятків великих полотен.
Моя позиція з юності – менше говорити, більше працювати.
Анатолій Криволап художник
Робота виснажує. Щоб відійти, мені потрібно три доби. Але я стільки не витримую і працюю далі. Коли не роблю перерв, у гру вступають інтуїція та уява, відкриваються несподівані варіанти рішення.
Ніколи не вдавалося знайти баланс між життям і роботою. Шлях до успіху – одержимість. Баланс – для офісних людей.
Раніше я міг проводити за роботою по 20 годин на добу. Зараз через проблеми зі здоров’ям працюю ривками.
Не думаю, що хоч один успішний митець міг не думати про свою справу хоча б день. Це неможливо.
Робота робить мене щасливим. Із кожною картиною я переживаю цілий спектр емоцій. Так я отримую адреналін, наркотик творчих людей. Не можу пригадати нічого більш захопливого, ніж відчуття, коли не знаєш, що на тебе чекає за наступним мазком або поливом фарби. Коли їду на спорткарі зі швидкістю 250 км/год, викид адреналіну втричі слабший.
Усе моє творче життя – помилки. Вони траплялися, бо мені хотілося йти нетрадиційним шляхом. Звісно, я переживаю через них, адже творча людина живе з відкритою нервовою системою. Але потім аналізую ситуацію, дивлюсь на невраховані моменти і роблю висновки.
Не вірю в нереалізований талант. Ван Гог спочатку взагалі не мав стосунку до мистецтва. Сезанн двічі вступав до академії, і йому казали, що він бездарний. Талант пробиває, його сила не відпустить людину.
Часто митці кажуть, що їм щось заважає. Якщо відволікає сімейне життя, ти маєш жити сам. Завжди є вибір.
Не люблю вислів «шукати себе». У Бернарда Шоу є кращий – «створити себе». Ти повинен зробити себе ідеальним для своєї професії. Хочеш бути військовим – тренуй тіло та сміливість. Хочеш бути вчителем – погаси темперамент, інакше він буде шкодити тобі і дітям.
Хочеш бути митцем – порви себе так, щоб нутро дало несподіваний для тебе самого результат. Для цього треба влізти глибоко в себе, пересилити страх, не звертати уваги на думки інших. Без таланту це неможливо.
Не люблю вислів «шукати себе». У Бернарда Шоу є кращий – «створити себе».
Анатолій Криволап художник
У майстерні мені потрібен повністю білий простір та багато відкритих фарб. Тоді мене тут же кидає в роботу. Мій режим дня? Чашка кави – і я уже в робочому стані. Може бути пауза, коли я не певен, яким шляхом іти. Більше жодних етапів.
Намагаюся зробити роботу за один прийом, який триває від години до п’яти. Якщо не певний щодо наступного кроку – відставляю картину.
Поки пишу, заглиблююсь у роздуми. Потім мені боляче на неї дивитись. Це як кохання. Коли все пережито і ви розсталися, повертатися не треба.
Колекціонери, почавши купувати картини, не можуть зупинитися, бо пошук картини – це пошук нових почуттів. Але і вона зрештою набридає. Адже набридає все. Треба давати те, що буде новим.
Я завжди любив спостерігати, думати, аналізувати, тому відкинув дуже багато зайвого. Що залишилося? Мистецтво і автомобілі. Їх штук п’ять чи шість, бо це моє хобі.
Мої роботи – стримана енергія. Як у вулкана на межі вибуху.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
