Категорія
Життя
Дата

Прийти, зняти, повернутись. Завдяки фотографу Євгену Малолєтці світ побачив воєнні злочини росіян. Як побудована його робота

Команда документального фільму «20 днів у Маріуполі»: Василіса Степаненко, Мстислав Чернов та Євген Малолєтка /Getty Images

Команда документального фільму «20 днів у Маріуполі»: Василіса Степаненко, Мстислав Чернов та Євген Малолєтка Фото Getty Images

8 травня було оголошено лауреатів Пулітцерівської премії. Нагороди за екстрену фотозйомку та громадські заслуги отримало американське медіа Associated Press, і зокрема – фотографи Євген Малолєтка, Мстислав Чернов та продюсерка Василіса Степаненко. 

«Їх розшукувала російська армія через вплив їхніх фото, але допомагало населення, яке усвідомлювало важливість їхньої роботи», – йдеться на сторінці премії «Репортерів без кордонів», яку фотографи Євген Малолєтка та Мстислав Чернов отримали в грудні 2022 року. Трохи пізніше Малолєтка став фотографом року за версією The Guardian. Нині фотографа знають за фото Маріуполя в облозі. Він також знімав Ізюм, Бучу та десятки міст, що стали свідками вторгнення. У чому полягає робота воєнного фотографа

⚡️Ми дуже хочемо, щоб наші читачі знали більше, створювали більше і заробляли більше. Тому даруємо 44% знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом SMART до 19.05 Оформлюйте зараз за цим посиланням

Я – фотожурналіст. Працюю вже понад 10 років. Раніше знімав відео, займався виробництвом невеликих фільмів для міжнародних організацій. Кар’єру почав як документальний фотограф, потім був фоторепортером. Зараз усі знають мене як фотографа, який знімав Маріуполь.

Ми старалися видавати фото й відео з Маріуполя щодня. Було важливо показувати майже наживо, що відбувається. Коли дітей привозили у лікарні та намагалися реанімувати, пологовий будинок, братські могили. Було багато того, що ми бачили і в інших містах України. Просто там було мало журналістів й інформації. Хоча відбувалося те ж саме: оточення, руйнації, жертви.

Коли ми планували поїздку, сказали собі: якщо потрапимо в оточення, залишимось, доки буде можливість працювати. Ми перебували в Маріуполі 20 днів, облога тривала 86. Коли ми виїздили, бої точилися всередині міських кварталів.

У Мстислава (Мстислав Чернов, колега Малолєтки. – Forbes) було відзнято приблизно 30 годин відео. У новини вдалося передати хвилин 40. Багато матеріалу не можеш вмістити в новинах, але можеш у кіно: там інша структура будування наративу, бо більше часу можна вкласти в сюжет. У фільмі зафіксовано тяжкі події, його неможливо дивитися під попкорн. Це персональна історія журналістів, які опинилися в оточенні.

Гадаю, через війну ми стали жорсткішими. Війна багато чого змінила і в мені, і в кожному українці.

Чому документальна фотографія? Це живий жанр із реальними людьми та реальними ситуаціями. Я пробував себе в багатьох жанрах, але цей, який я обрав на початку, зачепив і повів мене.

Іноді вже в полі все може повернутись інакше, ніж ми планували. Їдеш кудись і не знаєш, що чекатиме. Можеш запланувати, що працюватимеш із поліцейськими та мінерами, приїхати і побачити іншу історію, яка буде цікавішою, важливішою або чутливішою.

Щоразу намагаєшся працювати з непередбачуваністю. Одне з найважливішого в нашій діяльності та роботі на війні – бути готовим до всього, що може трапитись.

Ми не думали, що в Ізюмі побачимо масове поховання. Приїхали туди в перший день після звільнення й думали робити історію про те, як жили люди. Але дізналися, що росіяни створили цвинтар десь у лісі. Декілька днів шукали і знайшли це відоме поховання на 400 людей. Приїхали туди одними з перших журналістів.

Важливо опинитись у правильному місці в правильний час. У роботі журналіста потрібно не проґавити головне.

Багато людей під час окупації та після звільнення замкнені й не знають, чи можна тобі довіряти. Це відчувалося в Херсонській і Харківській областях. Люди пройшли через такі залякування з боку росіян, що їм не хотілося зайвий раз випускати слово з рота. Допомагало просто спілкуватись. Українською пояснювали, хто ми, звідки, що робимо. Комунікаційні навички ніколи не зайві.

Зараз ми працюємо в новинному режимі: відбувається багато подій, немає можливості цілий день бути з одним героєм. Але щоразу стараємось допомогти людині в біді. Наприклад, намагалися допомогти хлопцеві з ТРО, який пройшов через російські катування.

Мені цікаво все. Будь-які історії, які зачіпатимуть візуально та наративно.

Не те щоб я ганявся за негативом, але наша робота – розповідати про часто негативні наслідки тієї чи іншої ситуації. Зараз – війна, раніше – COVID. Працюємо над складними темами. Але іноді з’являються гарні, і поїздка, наприклад, на природу дає змогу переключитися, щоб працювати далі.

Люблю працювати щодня. Навіть коли не знімаю, думаю, які теми обрати, намагаюся продюсувати та пітчити. Дивлюся на інші країни – що там відбувається? У попередні роки я багато працював за кордоном. Цікаво дивитись на світ – це розширює горизонти.

Щоб відпочити, потрібно нічого не робити кілька тижнів або місяць. Таке рідко буває. Навіть на відпочинку все одно моніториш новини. Вибухи в Харкові, приліт у Дружківці – і тобі телефонують люди: «Ми тут побачили – опублікуймо». Допомагаєш, бо важливо опублікувати роботи колег, навіть якщо не зміг там бути. Аби світ бачив, що відбувається.

У мене цікава професія. Іноді здається, це суцільна пригода, яка не закінчується.

Професія навчила дивитися на ситуації під іншим кутом. Бачиш катастрофу і аналізуєш, як це сталося. Намагаєшся ставити запитання. Ще професія навчила не бути надто емоційним і думати, що можна зробити цієї миті.

Мені не здається, що це одна з найбільш «знятих» війн. Важко обрати її головний кадр. Бачив багато серйозних фотографій: влучення у телевежу, в адміністрацію Харкова… За кожним стоять людські життя. Вони всі важливі.

Що означає «страшно»? Ти розумієш, на що йдеш, що маєш добути та чи буде ризик виправданий результатом. Це не можна порівнювати з військовими – в них інші завдання. Наше завдання – прийти, відзняти і повернутися. Мертвий журналіст – поганий журналіст. Він нічого не зможе принести в редакцію.

Я вже бачив ці страждання у 2014 році. Вони були такі самі. Кількість набагато зросла, горя значно побільшало. Але ми вже бачили це. Люди плачуть так само, діти гинуть так само. Це, на жаль, однаково. Війна не приносить нічого гарного.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні