Forbes продовжує публікувати головне з лекцій професора Єльського університету Тімоті Снайдера про історію України. У десятій лекції йтиметься про світові імперії та про те, як сьогоднішні події в Україні пов'язані з історією імперій.
У XV столітті розпочинається епоха Великих географічних відкриттів. Вона збігається з епохою Відродження у європейській історії. Європейці шукають нові торгові шляхи, знаходять нові землі, руйнують держави, що існували на них, – і вперше роблять світ єдиним цілим. Це прискорення темпів історичного поступу, свого роду перша глобалізація.
1555 року британці відкрили торговий шлях до Московії і почали торгувати з нею. Для Московії це означало можливість торгівлі з усім світом у західному напрямку. Приблизно до 1647 року московити досягли Тихого океану. Так, Московія стала повʼязана з Атлантичним та Тихим океанами. І в цьому криється одна з причин, чому Росія стала тією державою, якою вона стала, – імперією.
Основна тема європейської та світової історії – це тема колоніалізму. «Європейці колонізують, а решта світу колонізується» – надто спрощений погляд. Важко позбутися відчуття, що й у ранній, і, як ми бачимо, у сучасний період термін «колонізація» цілком застосовний до України, хоча вона й перебуває в центрі Європи.
Коли Московія стає Російською імперією, що для неї центр, а що – периферія? Що це означає: стати імперією і колонізувати Європу? Звучить надто неоднозначно. З погляду XVIII століття чи, якщо вже на те пішло, XXI, немає жодних сумнівів у тому, що погляд Москви на Україну був і залишається імперським. Але що означає колонізувати країну, яка, як визнає Росія, зʼявилася до неї? Яку Росія визнає більш європейською, ніж вона сама?
Якщо це зрозуміти, тоді буде легше розібратися в тих невідповідностях, які присутні в обговоренні України на російському телебаченні у 2022 році. А також коли ми переходимо до сучасної історії, XX і XXI століття, виникає головне питання: «Що відбувається, коли імперія руйнується?» (це одна з точок зору на сьогоднішню війну між Росією та Україною). На питання «Що робити, коли імперія впала?», Росія відповідає: «Створити ще одну імперію. Зібрати докупи всі види імперського мислення і випробувати їх у XXI столітті».
Що таке «імперія»
Отже, що таке «імперія»? Є дві прості ознаки. Перша: імперія – це протилежність республіці. Слово «республіка» означає «спільну справу». Особливість республіки в тому, що в ній має бути спільнота, яка має громадянські права. Це відрізняє її, наприклад, від автократії. Республіка та імперія перебувають у діалектичному звʼязку: це розуміння прийшло з Риму (республіка руйнується і стає імперією).
Друга ознака імперії: у ній є центр та периферія. Центр тяжіє над периферією політично та експлуатує її економічно.
З точки зору Східної Європи, Рим не впав. Візантія – це Римська імперія, і вона існує до 1453 року. Східноєвропейські держави, і зокрема Київська Русь, виникають між двома імперіями: Візантією та франкською державою, яка пізніше називає себе імперією Каролінгів. Обидві імперії мають монотеїстичну релігію – християнство. А, як ми знаємо, християни, на відміну від язичників, не поневолюють одновірців.
1453 року Візантію захоплюють османи. Вона руйнується під тиском Османської імперії, яка дуже важлива для історії України. Як важливі для неї Польща та Росія, тобто захід і схід, так важливий і південь – імперія Османа і Кримське ханство. Після падіння Константинополя імперія Османа тепер контролює європейські сухопутні торгові шляхи в Азію. Європейцям потрібні нові торгові шляхи, і вони їх шукають. Намагаючись знайти шлях до Китаю, Англія, наприклад, встановлює торговельні звʼязки з Росією. І Росія отримує доступ до європейських технологій, наприклад, до мушкетів. Новою зброєю вона швидко прокладає собі шлях через Азію до Тихого океану.
Васко да Гама обігнув Африканський Ріг і висадився у Південній Азії, в Індії. Христофор Колумб з ідеєю перетнути Атлантичний океан, щоб дістатися до Індії, відкрив Америку. Все це сталося внаслідок того, що імперія Османа перекрила торгові шляхи в Азію. Пошук нових торгових шляхів породив географічні відкриття. Несподівані відкриття приносять нові запаси золота та інших дорогоцінних металів, і, звісно, зʼявляються нові люди для колонізації та охристиянювання. Світ входить до епохи імперій, і, як я вже сказав, неможливо зрозуміти історію України без історії імперій.
Перші імперії
Спочатку провідними імперськими державами стають Португалія та Іспанія. Вони ділять між собою весь світ. Іспанія знищує кілька інших держав – ацтеків та інків. Друга хвиля – голландці, які значною мірою витісняють португальців з Азії. В 1652 році голландці захоплюють мис Доброї Надії, а португальців відтісняють до Бразилії. Третя хвиля – Англія та Франція, найбільші колоніальні держави. У XVIII столітті саме британці та французи боротимуться за світове панування. Побічним ефектом британсько-французького змагання за світове панування стала поява США.
І це повертає нас до теми рабства. Звернення до християнства повʼязане з припиненням рабства, оскільки християни не поневолюють християн. Завоювавши територію і обернувши населення на християнство, загарбник не перетворює його на рабів. Натомість він обкладає їх податками. Це дуже важливий перехід. Але кінець рабства настає не одразу. Невільницькі ринки, наприклад генуезький у Криму, у місті Каффа (сучасна Феодосія), продовжують існувати та торгують людьми з Кавказу, з Азії, а потім з Африки.
Османська імперія все частіше отримуватиме рабів з Африки, але час від часу вона поневолювала й європейців. У міру того, як російська держава просувається на південь, навʼязуючи кріпацтво, османам стає все важче здійснювати набіги за рабами в цьому напрямку. Тому джерела рабів зміщуються далі на південь, до Африки. Тоді ж виникає попит на рабів у Новому Світі, і ринки рабів переміщуються туди. Торгівля людьми вповільнюється наприкінці XVIII–XIX ст. Спочатку французи, а потім англійці припиняють африканську работоргівлю. Роботоргівля в Османській імперії зупиняється лише 1882 року.
Держави можуть виникнути під час війни між двома великими державами. У випадку зі США це було зіткнення Британської та Французької імперій, яке називають Семирічною війною. Вона йшла з 1756-го по 1763 рік. Саме загроза з боку французів утримувала американські колонії поряд із Британією. Коли під час війни французька загроза зникла, залежність колоній від британців почала слабшати. Це уможливило війну за незалежність, яка почалася 1776-го (її ще називають Американською революцією). По суті європейці звільняють себе від європейців: європейські колоністи вивільняються від панування європейської імперії. Однак вони довше, ніж імперія, зберігають одну імперську особливість – рабство.
Імперіалізм та націоналізм
Війна за незалежність США відбувається у тому всесвітньо-історичному моменті, що і Французька революція, і кінець Речі Посполитої. Кінець XVIII століття можна розглядати як час взаємодії між європейськими імперіями, які пригнічують народи за океаном, та європейськими імперіями, які пригнічують таких самих європейців, як вони самі.
Приблизно в цей час Османська імперія починає відходити з Європи, втрачає контроль над частиною Балкан, Грецією і Сербією. Там, де раніше правила імперія, виникають національні держави. Здається, нація протиставляється імперії.
«Імперія погана – нація хороша, імперія велика – нація маленька, імперія стара – нація нова, нація може почати з чистого аркуша, вона не має історичного багажу». Але правда в тому, що в XIX столітті поняття «імперія» та «нація» дуже переплелися один з одним. Навіть Томас Джефферсон описує Сполучені Штати як «імперію свободи».
На європейському континенті, можливо, найкращим прикладом такого переплетення національного та імперського є наполеонівські війни. У Європі ідея про те, що можна розпочати все з чистого аркуша, тісно повʼязана з Французькою революцією. Але коли Французька революція закінчується приходом до влади Наполеона Бонапарта, його війни по всій Європі сприймаються як війни за національне визволення.
Це не зовсім так. Насправді ставленики Наполеона засновують на захоплених ним територіях нові країни з новими назвами та новими валютами. Наполеон сприймається багатьма людьми як національний визволитель. Але водночас Наполеон, безумовно, будує імперію з метрополією у Парижі. Тобто національна та імперська ідея ніби працюють разом.
Побудувати імперію, говорячи про національне визволення, – ідея французів. Але цю ідею згодом підхопила маса імперців. Аж до Росії, яка розвʼязала війну в Україні. Зрештою, який один із головних аргументів Росії, яким вона виправдовує вторгнення в Україну? Що насправді українців треба визволити від гніту інших імперій. Нехай це вже не Габсбурги, але все ще поляки, а ще американці, Європейський Союз.
Інший звʼязок між національним та імперським – економічний. Маркс і Енгельс мали ідею, що пролетарі всього світу обʼєднаються. Одна з проблем, з якою довелося боротися Марксу та Енгельсу: робітники могли захищати імперіалізм, тому що, на їхній погляд, імперський контроль над іншими територіями допомагав знижувати ціни, створював економічні можливості. Британський робітник не обовʼязково симпатизуватиме робітникові з іншої країни, тому що Британія експлуатує іншу територію, і це підвищує рівень життя британського робітника.
Таким чином, націоналізм та імперіалізм могли співіснувати. До появи масової політики, коли населення отримує право голосу та може брати участь у політиці, імперія може розглядатися як вирішення соціальних проблем. Отже, «нація» та «імперія» також виявляються переплетеними.
Морські та сухопутні імперії
Давайте перенесемося в XIX століття і розглянемо сухопутні та морські імперії.
До кінця XIX століття питання про те, яка імперія є сухопутною, а яка морською, було більш-менш вирішеним. Росія – євроазійська сухопутна імперія. Вона контролює Польщу та Фінляндію, а також території аж до Тихого океану. У ХІХ столітті вона де-факто контролює Каліфорнію.
Американці після 1823 року вважають, що контролюють Західну півкулю. Стати світовою морською імперією росіянам завадила Японія – неєвропейська країна, яка перемогла європейську країну у війні 1904–1905 років. Японці захищаються та швидко будують власну імперію у Східній Азії.
Останнє, що відбувається в європейській імперській історії, – це боротьба за Африку у 1800-х роках. Після заборони работоргівлі країни, що влаштувалися на західноафриканському узбережжі, просуваються вглиб Африки в пошуках інших товарів для торгівлі та укладають угоди з існуючими там державами.
Кінець работоргівлі, за іронією, призводить до іншої форми експлуатації, яка тепер повʼязана з контролем над територією. Якщо ви торгуєте сільськогосподарською продукцією чи мінеральними ресурсами, потрібно контролювати територію.
Саме в цей момент Німеччина приєднується до гонки між французами та англійцями, португальцями, іспанцями та голландцями як імперська держава. Це важливо. Історія Африки вплинула на європейське сприйняття того, якою має бути імперія. Перегони за африканські території відбуваються наприкінці XIX століття. І вони вплинули на те, як європейці уявляли собі нову колонізацію Європи, яка розпочалася у XX столітті.
Під час Першої світової війни німці та австрійці без жодних вагань розглядали Україну як житницю – Kornkammer. «Україна – це житниця. Україна нас годуватиме. Ми нагодуємо своїх цивільних, вони будуть щасливими. Ми нагодуємо своїх солдатів, і вони переможуть на Західному фронті. В українських селян не буде проблем із цим, їм сподобається».
Це виявилося неправдою – селянам не сподобалося, вони не стали виконувати покладену на них роль. Згодом Гітлер припустився тієї ж помилки. Він вважав, що Україна – це Kornkammer, житниця. Необмежені запаси продовольства. У його уяві українські селяни – такі самі, як африканці. Його бачення України навіяне колоніальною уявою, яка виникла з уявлення про Африку. Він описує українців в термінах, що «африканізують», з простої причини: Гітлер ріс в часи африканських перегонів.
Таким був європейський імперіалізм. Ні Гітлер, ні Сталін не могли б думати про Україну як колонію, якби до цього не було європейського домінування над рештою світу. Гітлер думає про Україну в «африканізуючому» ключі. Сталін думає про Україну так: «У нас немає розгалуженої морської імперії, як у англійців та французів. Тому ми маємо провести те, що називається внутрішньою колонізацією». Подібні думки не народилися б, якби не було яскравого прикладу – простої повсякденності європейських імперій.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
