Наприкінці серпня професор Єльського університету Тімоті Снайдер, 53, прочитав курс лекцій з формування сучасної України. На YouTube-каналі YaleCourses викладено записи лекцій. Нижче – восьма лекція курсу Снайдера. Її читає запрошений викладач — професор іудаїки в Університеті Ферфілда Гленн Діннер.
До цього моменту ви вивчали історію України як історію колонізаторів і тих, кого колонізували. Колонізатори — це литовці, потім поляки, а колонізовані — це українці. Але була третя помітна національна група: єврейська громада. Євреї — це діаспора, тобто люди, які живуть не на батьківщині. Чужинці. І їм довелося якось посередничати між колонізаторами й колонізованими.
Належність до діаспори дає певні переваги: доступ до розгалужених соціальних і торговельних зв’язків. У діаспори своя мова й субкультура, можливість зайняти економічні ніші, мобільність.
Але це й фізична вразливість через приналежність до нібито «проблемної» релігії. Необхідність убезпечити себе змушує євреїв служити більш могутнім групам: литовським і польським колонізаторам — шляхті. Якийсь час це давало захист, поки євреї не заплатили за це страшну ціну. З погляду українців Хмельницький — герой боротьби з колоніалізмом. Але з погляду євреїв, після серії жахливих убивств, він — безжальний гонитель.
Разом, але нарізно
Юзеф Хелмонський, «Оберек», 1878 Фото Wikipedia
Подивіться на картину Юзефа Хелмоньського «Оберек». Це чудова ілюстрація поділу двох народів. На стороні ви бачите єврейських торговців. Вони явно не процвітають. На іншому боці — селяни у святковому одязі. І ті й інші зібралися перед шинком, але вони явно не разом. Їх розділяють зовнішній вигляд і, очевидно, мова. Євреї розмовляють переважно їдишем, а селяни слов’янською говіркою.
Євреї — дрібні торговці. Селяни у своє свято танцюють, веселяться, можливо — випивають. Якби ми могли зазирнути всередину шинку, то з великою ймовірністю побачили б за прилавком єврея.
Євреї орендували у дворян переважну більшість шинків і винокурень на українській території. Українці та євреї взаємодіяли, але не інтегрувалися в спільноти одне одного. Взаємодія відбувалася в рамках чітких соціальних правил. За євреями закріпився статус ізгоїв. Він з’явився з тлумачення тексту Августина Contra Faustum, у якому той називав юдеїв «нечестивим народом», що розіп’яв Христа. Августин суворо забороняв вбивати євреїв і говорив, що натомість вони мають жити серед християн і страждати.
Чи знали про це євреї? Мабуть так, бо рабини забороняли членам своїх громад демонструвати багатство, носити гарний одяг. Вони дуже старалися, але неможливо проконтролювати всіх.
Більшу частину часу євреї вели на українській території відносно безбідне та безпечне існування. У них була економічна автономія. Їм не дозволялося володіти землею, але в цьому були свої плюси: вони займалися більш прибутковою діяльністю — торгівлею, ремеслами, лихварством. Що найголовніше, з часом вони почали орендувати в шляхти землю і практично всі несільськогосподарські підприємства дворян. У євреїв була автономія, практично самоврядування.
Пізніше антисеміти почнуть говорити, що євреї створили державу в державі. Це не так. Усе залежало від польських землевласників, до яких перейшла переважна більшість земель. Велику роль відіграла й різниця мов. Повсякденною мовою євреїв був ідиш, а потім іврит як елітна канцелярська або літературна мова, якою не говорили до появи руху сіонізму.
Початок єврейської присутності на українській території історики відносять до Хозарського царства. Їм цікаво думати, що згідно з книжкою «Кузарі» воно було іудейським царством, оскільки хозарський цар прийняв іудаїзм. Але книгу піддають критиці навіть єврейські вчені, а згадок про євреїв на території України до появи Великого князівства Литовського (ВКЛ) зовсім небагато.
Але їхня присутність значно розшириться, коли ВКЛ вийде на історичну сцену. Дехто пов’язує це з вигнанням євреїв з Іспанії та їхньою міграцією до ВКЛ. Так чи інакше, у 24 українських містах жили приблизно 4 000 євреїв. Вони брали участь в обороні міст від татар — вчилися стріляти і проводили військові навчання. З часом євреїв у ВКЛ ставало дедалі більше.
Становлення єврейських громад у ВКЛ
Євреям не дозволялося володіти землею, але вони почали брати в оренду різні підприємства. Чому орендувати, наприклад шинок чи млин, з погляду євреїв, було краще, ніж купувати їх у шляхти? Вони автоматично отримували її захист: ніхто не наважиться спалити власність шляхтича.
Але чому шляхта охоче віддавала євреям в оренду шинки, гуральні та млини, дозволяла займатися лихварством? Бо хоч би яким багатим став юдей, він ніколи не зміг би скласти дворянину політичну конкуренцію.
Але орендувати подібні підприємства ще й небезпечно. Селяни, закабалені шляхтою, розглядають євреїв як друге джерело кабали. Шляхта не хоче займатися збором податків самостійно, тому доручає цей процес єврейським громадам. Спочатку поодиноким єврейським збирачам податків, а потім — цілим кагалам.
Шляхтичі дають кагалам повну автономію у веденні повсякденних справ, у прибиранні сміття, підтримці порядку на вулицях, управлінні системою освіти. Євреї розвинули ці потужні інструменти автономії до такої міри, що коли виникають суперечки між громадами, вони створюють регіональні ради. Корона здебільшого каже їм: «Просто збирайте податки і сплачуйте нам певну суму, а все, що зберете зверху — ваше».
Єврейське самоврядування за Речі Посполитої
Справжнім раєм для шляхти — і для євреїв — стала Річ Посполита, що виникла після об’єднання Королівства Польського і ВКЛ на основі Люблінської унії. Одночасно Річ Посполита стала пеклом для залежних селян. Шляхтичі здавали євреям в оренду все: мито за проїзд дорогами, плату за користування ставками, збір податків. Тепер в оренді не тільки шинки і винокурні, а й цілі села.
Економічно це було абсолютним благом для євреїв, але не для селян. Ті були змушені не тільки постійно безплатно обробляти землю шляхтичів паралельно з власними крихітними наділами. Вони ще мусили платити єврейському збирачеві податків, мірошникові, шинкареві. Ходили навіть чутки, що євреї орендували християнські церкви, і селяни платили за вхід. Деякі історики заперечують, що доходило до подібних принижень, хоча в українському фольклорі ці легенди збереглися.
Так чи інакше, ніхто не збирався нападати на єврейського орендаря з тієї простої причини, що він перебуває під захистом шляхтича.
Шляхтичі володіють майже всією землею. Вони стають могутнішими за короля, який стає виборним главою держави. Вони де-факто володіють містами, які стають дедалі привабливішими для євреїв. Система заступництва відмінно працює.
Гравюри часів Речі Посполитої часто зображують сатанинського вигляду єврейського шинкаря, який байдуже спостерігає за тим, як селяни напиваються до безпам’ятства. Це була реальна проблема: люди почали звинувачувати євреїв у поширенні пияцтва.
Вони звинувачують єврейського трактирника в тому, що той наливає в борг, а потім експлуатує селянство. Виникає гостра соціальна нестабільність. Насправді утримувати корчми євреям допомагали християни, які за гроші підміняли їх у шабат і на єврейські свята. Деякі рабини були категорично проти найму християн у суботу. Бецалель Даршан із Перемишля, наприклад, звинувачує цю практику в різанині 1648 року, влаштованій козаками Хмельницького.
Знищення євреїв під час повстання під проводом Богдана Хмельницького
Хто такі козаки? По суті, це селяни, які заперечують кріпосне право. Вони купують коней і зброю, здійснюють набіги на османські території, і польська армія намагається їх використовувати. Але потім шляхта хоче скоротити їхню чисельність.
Відбувається низка повстань козаків проти польсько-литовського уряду. У 1648 році починається велике повстання під керівництвом українського дворянина Богдана Хмельницького. Він закохався в доньку впливового й багатого польського шляхтича, і той кинув Хмельницького до в’язниці. Він вирвався на волю й підняв повстання.
Але дістатися до польської шляхти непросто. Тоді на кого спочатку нападають козаки? На ймовірних агентів шляхти — єврейських орендарів і просто євреїв. Їх знищують у величезних кількостях, причому з неймовірною жорстокістю.
Це була безжальна різанина: якщо єврейське населення на українських теренах до 1648-го становило 40 000 осіб, то, схоже, вижило лише близько 21 000 євреїв. 8000 стали біженцями й поневірялися Європою. Близько 1000 навернулися в християнство, щоби врятувати життя, а 3000 потрапили в татарський полон і були продані на невільничих ринках у віддалених куточках Османської імперії, де їх викуповували єврейські громади.
Для євреїв, які почувалися безпечно і стабільно, це був абсолютний шок. Психологічна травма єврейської спільноти посприяла появі несправжнього месії Шаббетая Цві. Він побудував усю свою кар’єру на ідеї помсти за різанину 1648 року й зумів переконати євреїв по всьому світу продавати своє майно й переїжджати в землю Ізраїлю.
Але загалом єврейські громади зуміли дуже швидко відновитися, і ми бачимо це за кількістю будинків. Єврейське населення продовжило зростати. Це пояснюється тим, що жертвами різанини стали здебільшого бідняки, які не мали змоги втекти від козаків. Багаті успішно втекли, повернулися і відновили єврейські поселення.
Повстання Хмельницького — це короткий період часу, коли система заступництва зламалася. Але більшу частину часу той порядок, який підтримував єврейське життя в Україні та решті частини Східної Європи у відносній безпеці та процвітанні, дійсно працював. Він ґрунтувалася на свого роду економічному симбіозі — відносинах зі шляхтою. І тільки із занепадом самої шляхти до кінця XIX століття система повністю зруйнувалася. Саме тоді почалися так звані погроми — антиєврейські заворушення. Вони відбувалися у 1880-х, потім з 1903 по 1906-й, а найстрашніші — в 1919-му й під час Голокосту.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
