Як приватні школи США виховують майбутніх підприємців, формують у дітей бізнес-мислення. Чому Україні варто повчитися в американців, щоб інвестиції в освіту та підприємництво серед молоді окупалися за 10–15 років
Будучи учнем звичайної гімназії в невеликому промисловому місті України в середині нульових, мені пощастило отримати унікальний досвід. Після 10-го класу я потрапив до літньої школи в США – Pennsylvania Governorʼs School for Global Entrepreneurship (PGSGE) при одному з 30 найтоповіших американських вишів. Це був один із найцінніших досвідів у моєму житті, який фундаментально вплинув на мій світогляд, карʼєру та життя загалом.
Про мотивацію
Навчання у PGSGE було зосереджено навколо підприємництва: короткі курси з економіки, маркетингу, менеджменту, переговорів. Студенти (40 американців та 10 іноземців) були обʼєднані в кілька команд, кожна з яких працювала з конкретною компанією над її бізнес-кейсом. У моєму випадку це була Martin Guitar – виробник одних із найпрестижніших класичних гітар у світі. Нашим кейсом був апсейл гітарних струн Martin у музичних магазинах із метою підвищення виручки цього бізнесу.
Перші ж дні навчання для мене були чудовим відкриттям. Я на 100% розумів, навіщо вчити кожен курс і в чому його сенс, тому що перед нами стояло конкретне бізнес-завдання, яке потрібно було вирішити.
Найголовніше в будь-якому починанні – це зрозуміти мотивацію та відповісти на запитання «навіщо?». На цю тему є чудовий виступ Саймона Сінека на TED.
Про вміння робити висновки
У перший же тиждень навчання ми поїхали на фабрику Martin і в кілька музичних магазинів Guitar Center (велика мережа в США), де їхні менеджери розповідали нашій команді про свій бізнес, виклики та цілі. Після зустрічей куратор курсу надіслав архів із десятками ексель-файлів із фінансовою звітністю, статистикою з продажу, маркетингових звітів та купою операційних показників.
Коли почалися заняття з ключових предметів (не одразу, а лише після нашого знайомства з Martin), впала в око одна деталь. Від нас очікували, що теорію ми вивчимо вдома, а заняття призначені для того, щоб обговорити конкретні кейси, а також що можна зробити для їх вирішення. Один із моїх знайомих топменеджерів сказав: «Є різниця між статистом та аналітиком. Статист може підготувати звіти та цифри, але що з ними робити не скаже. Аналітик може зробити висновки на підставі даних і дати рекомендації, як на них можна вплинути». Американці чудово розуміють, що добрий підприємець – це насамперед аналітик, який уміє робити правильні висновки.
Про вміння ставити запитання
Більшість занять та воркшопів PGSGE відбувалися у форматі дискусій. За кожною групою був закріплений ментор – переважно це були студенти MBA або останніх курсів найкращих американських університетів, включаючи університети Ліги Плюща. Оскільки перед кожною командою стояв конкретний бізнес-кейс, роллю ментора було:
- організувати роботу команди над кейсом;
- спрямовувати команду в правильному векторі;
- допомагати з вирішенням точкових технічних завдань;
- готувати команду до ключових етапів проєкту: аналізу бізнесу, інтервʼю з користувачами, інтервʼю з менеджментом, фінальної презентації кейсу (кейс презентували топменеджменту та акціонерам Martin).
Ментори PGSGE виконували повноцінну роль тімлідів та менеджерів. Проте я практично не памʼятаю їхньої участі в дискусіях та обговореннях. Вони акцентувалися на іншому: ставили запитання, які провокували учасників до обговорення.
Аналогічно побудований і один з етапів співбесід у топових консалтингових компаніях Big 3 (McKinsey, Bain, BCG) – case interview. У ньому перед кандидатом стоїть кейс, де початковий вступ становить 20–30% інформації, і для коректних висновків необхідно ставити точкові та навідні запитання інтервʼюеру. Магія таких співбесід полягає саме в умінні ставити правильні запитання – завдяки їм кейси вирішуються дуже просто, навіть за нульових знань чи невеликого досвіду. Цей принцип простежується практично скрізь: починаючи від співбесід людей на будь-яку з позицій (див. книгу «Who: The A Method of Hiring») до вибору компанії, в яку інвестувати private equity фондом.
Хороша книга на цю тему для стартапів: «The Mom Test: How to talk to customers & learn if your business is a good idea when everyone is lying to you» Роба Фіцпатріка.
Про командну роботу
Щоб ефективно розкрутити кейс, від початку роботи над проєктом ми розділили зони відповідальності за мінікомандами. Одні відповідали за ресерч, інші – за фінансову аналітику, треті – за маркетинг тощо.
Кожен ранок починався з досить жорсткого стендапу про виконану роботу вчора. Кожен учасник команди ставив десятки запитань, коментарів, пропозицій. Щоб вистояти під натиском товаришів, потрібно було бути глибоко в темі та зробити величезну домашню роботу.
Такий підхід дуже контрастував із тим, що я бачив в українській школі, а пізніше – і в університеті, оскільки 95% навчання в PGSGE було збудовано на індивідуальній роботі. З урахуванням фінального результату американський підхід був дуже ефективним:
- почуття відповідальності перед командою не дозволяло ухилятися;
- рівень занурення в тему кожного з нас був величезний;
- якщо хтось у команді «буксував», команда завжди була поруч, могла допомогти та підстрахувати.
Третина успіху підприємця та керівника залежить від його вміння зібрати сильну команду. Друга третина – це організація її роботи. Разом дві третини успіху – це саме про команду та командну роботу. За оцінками низки видань, саме social skills будуть ключовими в наступні 10–15 років. Якщо командна робота настільки важлива, чому ми так мало навчалися цьому ще з дитячого садка?
Про презентацію
Під час роботи над кейсом у PGSGE презентації потрібно було робити щотижня, а наприкінці курсу була велика презентація фінального проєкту іншим студентам, менеджменту компанії та її акціонерам. Американці – природжені підприємці, а гарний підприємець – це насамперед гарний продажник.
Проведенню презентацій (і тим більше перед великою аудиторією) мене в школі не вчили, тому перший досвід був важким: починаючи від самої структури презентації в PowerPoint, закінчуючи доповіддю на нерідній мові. Студенти-американці, навпаки, відчували себе, як риба у воді: презентація, підготовка якої в мене займала дві години, у них потребувала всього 20 хвилин. Виступ, який мені доводилося готувати письмово і заздалегідь репетирувати, вони могли видати як імпровізацію, при цьому залученість аудиторії була в рази вищою.
Таким самим спостереженням діляться практично всі випускники американських MBA, з ким мені доводилося спілкуватися. Але сильні навички презентації та продажу – це 20% теорії та 80% практики.
Україна має приголомшливий потенціал для розвитку. Однак величезна частка успіху в реалізації цього потенціалу полягає в тому, наскільки ми зможемо побудувати масштабний «культ підприємництва» ще зі шкільних років і стати конкурентоспроможними на глобальних ринках.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
