Маніфест Спілки українських підприємців щодо зростання економіки України на 10% на рік викликав жваву дискусію. Forbes попросив директора «CASE Україна» Дмитра Боярчука написати свою реакцію на запропоновані у ньому кроки.
Автори насправді спробували дати відповідь на фундаментальне й нетривіальне питання «Як Україні розвиватися і зростати, допоки в країні відсутнє верховенство права (або допоки верховенство права має статус under construction)?», зазначив економіст.
Спілка українських підприємців (СУП) презентувала програму розвитку економіки «Десять по десять». Виконання її десяти тез мають, на думку підприємців, підштовхувати український ВВП зростати від 10% на рік.
План зростання економіки «Десять по десять» від СУП
(натисніть «Читати більше», щоб відкрити повний текст)
- Нова індустріальна політика України (підтримка пріоритетних галузей).
- Дерегуляційна гільйотина.
- Ліквідація «інфраструктурного монополізму»: безкоштовне та швидке підключення до електро- та газових мереж за певних інвестицій у нове виробництво.
- «Найкращий податковий режим у Європі»: зниження ЄСВ, звільнення від більшості податків на п'ять років за інвестицій, починаючи з певної суми.
- Децентралізація: право місцевої влади створювати локальні вільні безподаткові економічні зони.
- Стимуляція конкуренції серед місцевих громад за залучення інвестицій. Спрощення трудового законодавства – свобода трудового договору.
- Обережне впровадження європейських регуляцій: якнайменше нових регуляцій, якщо вони уповільнюють процес створення промислових галузей.
- Істотне скорочення бюджетних видатків (за винятком оборони та безпеки).
- Забезпечити ризикоорієнтований підхід та проходження митниці для компаній із позитивною діловою репутацією в будь-яку країну за годину.
- Гарантувати швидке відшкодування ПДВ для промислового експорту.
Набір пропозицій бізнесу виглядав спонтанним та хаотичним, хоча багато з них були дуже співзвучні з рекомендаціями «CASE Україна» щодо відновлення України. Мені було важко сформувати позицію стосовно тез програми СУП, допоки не вчитався у супровідні коментарі та роз’яснення авторів.
Сила презумпції вини
Автори маніфесту насправді спробували дати відповідь на фундаментальне й нетривіальне питання «Як Україні розвиватись і зростати, допоки в країні відсутнє верховенство права (або допоки верховенство права має статус under construction)?».
Це ключове питання, над яким зараз потрібно думати.
Якщо вдуматися, левова частка озвучених проблем у маніфесті підприємців є саме наслідком відсутності верховенства права.
«Маски-шоу», проходження митниці, відшкодування ПДВ – це наслідок дискреції у податковому та митному адмініструванні, тобто наслідок довільного права чиновника застосовувати примус щодо платника податків.
Чому існує та підтримується дискреція у податкових процедурах? Бо судова та правоохоронна системи нефункціональні, а тому для збору податків не можна покластися на невідворотність покарання.
Саме ця абстракція – невідворотність покарання – тримає фіскальну дисципліну у розвинених країнах.
Коли в країні є така розкіш, як невідворотність покарання, підприємець робить усе, що хоче (що не заборонено законом), без обмежень та втручання.
Коли закон не працює й у кожного є знайомий, у якого «все є і йому за це нічого не зробили», єдиний спосіб, на який спромоглася номенклатура пострадянського простору, – це побудувати податкове та митне адміністрування на основі презумпції вини.
Це визначає всіх підприємців підозрюваними в ухиленні від оподаткування, а тому стосовно всіх без винятку підозрюваних можна в довільному порядку застосовувати різноманітні методи впливу, що включають «маски-шоу», блокування податкових накладних, зупинку товару на митниці на невизначений термін.
Презумпція вини – це фундамент, на якому стоїть усе. Позбутися симптомів без лікування причини хвороби, на жаль, не вдасться.
Завдання – дійти до спільного знаменника
Не буду занурюватись у запропоновані підприємцями методи розвʼязання проблеми, яким чином зростати та розвиватися без однієї з базових інституцій, оскільки бачу, що учасники дискусії про розвиток України (в широкому розумінні, включаючи МВФ, Світовий банк та інші) по-різному окреслюють саму її суть.
Українські підприємці на своєму рівні бачать, що українська економічна система не має руки чи ноги та є неповносправною (через відсутність базових інституцій), тому дискутують, як досягати вершин як параолімпійці.
Міжнародні ж інститути запевняють, що у нас просто пошкоджені суглоби, при належному лікуванні ми вже завтра зможемо вийти на бігову доріжку й досягати олімпійських результатів. У цьому є велика трагедія формування економічних рекомендацій для України.
Для початку потрібно дійти до спільного знаменника з МВФ та Світовим банком, про що саме ми дискутуємо. Бо міжнародні донори, від яких критично залежить Україна, орієнтуються на думку МВФ.
Доки Фонд вважає, що в Україні верховенство права функціональне і всього-на-всього «слабке», а на податкове адміністрування в Україні можна нормально покладатися, це розмова глухого зі сліпим.
Цілком зрозуміло, що ми всі хочемо мати одразу проривну стратегію для запуску української економіки в космос. Проте для початку спробуймо дійти згоди, з якою проблемою ми боремося та які цілі переслідуємо.
Бо поки що у підприємців, керівництва країни й тим паче міжнародних донорів і оцінка ситуації, й погляд на цілі значно відрізняються.
А різні діагнози хвороби, вочевидь, передбачають різні методи лікування. Почнімо з бази.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
