Категорія
Гроші
Дата

Маніфест бізнесу для зростання ВВП 10% на рік. Як вони пропонують цього досягти? Forbes поставив складні питання авторам-підприємцям, які незадоволені економічною політикою держави

Володимир Поперешнюк, Володимир Лемперт і Петро Чернишов. /Колаж Анна Наконечна

Володимир Поперешнюк, Володимир Лемперт і Петро Чернишов. Фото Колаж Анна Наконечна

Спілка українських підприємців (СУП) представила програму розвитку економіки «Десять по десять», яка передбачає зростання ВВП від 10% на рік. У програмі – вісім пунктів, від індустріальної політики до скорочення бюджетних витрат. Чому українські підприємці впевнені, що саме їхні пропозиції штовхнуть українську економіку вперед?

Інвестувати? Почекати? Продавати? Війна змінює все, крім обов’язку лідера приймати виважені рішення. Вже 30 травня 40+ спікерів поділяться досвідом на Першій щорічній конференції про фінанси, інвестиції та економічне зростання. Купуйте квиток за посиланням.

«Політикам немає справи до економіки, вони перебувають у теплій ванні міжнародної допомоги, – каже співзасновник «Нової пошти» Володимир Поперешнюк. – Ми ризикуємо отримати після війни не відновлення, а розруху, але не через війну, а через ставлення до бізнесу».

Поперешнюк, як і його партнер Вʼячеслав Климов, – одні з одинадцяти українських підприємців, які 10 травня опублікували програму розвитку економіки «Десять по десять». Вона передбачає темпи зростання ВВП від 10% щорічно упродовж 10 років.

Як цього досягти? Капітани українського бізнесу пропонують вісім кроків – від підтримки ключових промислових галузей та дерегуляції до покращення податкових умов і великої ревізії держвитрат.

Перед цим потрібно вирішити три наболілі питання: зупинити тиск силових органів на бізнес, навести лад на митниці («забезпечити проходження митниці за одну годину в будь-яку країну») та налаштувати швидке відшкодування ПДВ для промислового експорту.

«Це перевірка – чи взагалі хоче хтось в Україні щось зробити для бізнесу, для зростання економіки, – пояснює інший підписант «маніфесту» Петро Чернишов. – Це очевидні речі, але чомусь і досі ніхто їх не зробив».

Чи реально реалізувати цей план?

Forbes поставив конкретизуючі питання щодо кожного з восьми пунктів трьом підписантам програми – Поперешнюку, Чернишову та засновнику виробника автокомплектуючих «Спецтехоснастка» Володимиру Лемперту.

Яке їхнє бачення економічних реформ в Україні та чи єдині підприємці у цьому?

Що за план «Десять по десять»

(Натисніть «Читати більше», щоб відкрити повний текст)

«Країна має створити найкращі умови для ведення бізнесу в Європі», – написав у Facebook один із авторів програми, засновник UBC Group Ігор Гуменний

План складається з блоку Must have (зупинити «маски-шоу», прискорити митницю та вирішити проблему відшкодувань ПДВ) та восьми напрямків економічних реформ:

  1. Нова індустріальна політика України (підтримка пріоритетних галузей).
  2. Дерегуляційна гільйотина.
  3. Ліквідація «інфраструктурного монополізму»: безкоштовне та швидке підключення до електро- та газових мереж за певних інвестицій у нове виробництво.
  4. «Найкращий податковий режим у Європі»: зниження ЄСВ, звільнення від більшості податків на 5 років при інвестиціях, починаючи з певної суми.
  5. Децентралізація: право місцевої влади створювати локальні вільні безподаткові економічні зони.
  6. Спрощення трудового законодавства: право бізнесу на швидке розірвання трудових відносин.
  7. Обережне впровадження європейських регуляцій: якнайменше нових регуляцій, якщо вони уповільнюють процес створення промислових галузей.
  8. Істотне скорочення бюджетних видатків (за винятком оборони).

Пункт №1. Нова індустріальна політика

Forbes: Звідки віра в розумного та чесного українського чиновника, який правильно визначатиме пріоритети індустріальної політики, якщо ми говоримо про те, що він не може навести лад на митниці, правильно розрахувати бюджет для відшкодування ПДВ тощо?

Петро Чернишов: Своя індустріальна політика була в усіх країнах, які робили реформи. І в Південній Кореї, і у Франції, і в Німеччині, і ось зараз навіть в Америці, яка нещодавно ухвалила законодавство про чіпи. Це також приклад індустріальної політики. Не треба починати з чогось складного, але Україна як держава може, наприклад, вирішити, що повинна бути енергонезалежною? І сказати: ми розвиваємо видобуток сланцевої нафти й газу? У Європі екоактивісти забанили цю тему, але Україні потрібен економічний розвиток і держава має приймати та втілювати відповідні рішення.

Володимир Поперешнюк: Таких людей і правда нема. Я, до речі, не згоден із цим пунктом програми. Писати промислову політику – це соціалізм. Її пише ринок, споживачі, підприємці.

Forbes: Петро, ви навели приклад Південної Кореї, де безумовно держава показала себе добре, але можна згадати Аргентину, де індустріальна політика призвела до вирощування неймовірної кількості неефективних компаній, які ще й почали блокувати іноземні інвестиції. Як уникнути аргентинського сценарію?

Чернишов: Так, в Аргентині місцева сільгоспбюрократія вирішила все зіпсувати. Але є й інші приклади – Туреччина. Країна чудово розвивається. Вони не стали вигадувати умовний турецький автомобіль, а запросили іноземних виробників, наприклад, Toyota. Україні не потрібно створювати власні автомобілі. Але автомобілебудування – це яскравий приклад галузі, яка допомогла багатьом країнам різко перебудувати свою економіку. Південна Корея, Словаччина, Польща, Угорщина.

Володимир Лемперт: Польща наразі заявляє, що хоче стати лідером у сфері електромобілів. Mercedes планує інвестувати €1 млрд у будівництво нового заводу. Корейці дуже активно будують автозаводи та заводи з виробництва акумуляторів у Польщі.

Шлях Mercedes, до речі, був досить тривалим. Спочатку вони купили завод із виробництва вантажівок, потім довго вкладалися в освіту «синіх комірців» і лише коли зрозуміли, що в країні є достатньо кваліфікованих кадрів, почали інвестувати на наступному рівні. Але це сталося на тлі підтримки місцевого уряду.

Forbes: Зустрічне питання: які галузі в Україні зараз конкурентоспроможні на міжнародному рівні? На думку спадає дві – IT і рітейл. Що їх поєднує? Те, що держава тривалий час просто їх не помічала, що дозволило їм вирости. У той же час ми бачимо приклади, де увага держави, скажімо, у вугільній галузі призводила до появи не дуже конкурентних речей.

Чернишов: Я відповім, що коли свою перебудову розпочинала Південна Корея, вони взагалі мали все мертве. І народ ще був неосвіченим, на відміну від українців. І вони вирішили, що їм потрібно розвивати суднобудування, автопром, уже потім пішла електроніка – компʼютерні чіпи, телевізори тощо. У владі України також вирішити, які галузі мають процвітати. Чому ми не можемо також сказати, що хочемо автомобілебудування плюс, скажімо, сланцеву нафту?

Поперешнюк: Я категорично погоджуюсь, що найкраща індустріальна політика – це не заважати. Мій знайомий шукав, де йому відкрити завод і вибирав між Литвою, яка пропонувала йому гроші в рамках своєї держпрограми, та Туреччиною, де була вільна економічна зона. Він обрав Туреччину. Мені здається, якщо ми хочемо чогось навчитися у Туреччини, я запропонував би саме це. Вільну економічну зону, яку можна зробити як у західних кордонах, так і на кордоні з Росією.

Пункт №2. Дерегуляція

Поперешнюк: Потрібно провести повну дерегуляцію, включаючи ціни. Потрібно перестати регулювати ціни. Це найскладніше політичне питання. Але якщо щось робити правильно, треба просто розрегулювати, щоби дозволити конкуренцію.

Лемперт: Але, з іншого боку, давайте візьмемо приклад Польщі. Заводи, з якими спілкувався, брали електроенергію за довгими контрактами за ціною 350 злотих/мегават. Ці контракти закінчилися й вони отримали стрибок з 350 до 1500 злотих. Наприкінці року уряд прийняв регулювання, що дрібний та середній бізнес сплачує не більше 900 злотих, включаючи доставку, великий – не більше 1500 злотих. Це все одно більше, ніж вони платили раніше. Але це не ринкова ціна. Держава все одно регулює цю сферу.

Пункт №3. Ліквідація інфраструктурних монополій

Цитата з програми: «Безкоштовне та швидке підключення до електро- та газових мереж за певної суми інвестицій у нове виробництво».

Forbes: Трансформатори, дроти, підстанції мають ціну. Хто платитиме умовній ДТЕК чи «Укренерго» за облаштування ліній-трансформаторів?

Чернишов: Вони зароблятимуть на продажу електрики.

Лемперт: Якщо ми говоримо про безкоштовне підключення для підприємства, тоді як ДТЕК каже, що вони мають певні витрати, то, по-перше, ці витрати легко порахувати, а по-друге, це можуть бути податкові відрахування для цієї компанії.

Припустимо, вони проклали сітку, підключили підприємства, а ті з якихось причин не працюють. Тоді мають бути компенсатори для ДТЕК. Цей ризик може взяти держава.

Пункт №4. «Найкращий податковий режим у Європі».

Цитата з програми: «Зниження ЄСВ. При інвестиціях у виробництво, починаючи від певної суми, звільнення від більшості податків на пʼять років».

Forbes: Цій ідеї суперечить середній термін життя компанії в Україні – вісім років . Виходить левова частина бізнесу просто не платитиме податки, а потім або помре, або перереєструється, або ще щось. Що думаєте про таку проблему?

Чернишов: Ми говоримо про податки на прибуток та, можливо, податки на зарплату. А є ще ПДВ – величезний податок. Податки на споживання, наприклад, тютюну, алкоголю тощо. Збирайте ці податки.

Лемперт: Погляньмо на Польщу. При обороті до €2 млн податок на прибуток – 9%. Країна розбита на інвестиційно-привабливі зони. Скажімо, у Варшаві жодних пільг немає. Але якщо ми візьмемо частину Польщі, що примикає до України та Білорусі, то від 40 до 70% інвестицій, які внесено в даному регіоні, повертаються у вигляді податкових пільг, скажімо, протягом 15 років.

Крім того, там ще є додаткові бали для малих підприємств, якщо ви займаєтеся IT, екологічними проектами. Тобто певними пільгами вас стимулюють зайнятися конкретною діяльністю. Це якраз приклад індустріальної політики.

Коли кажуть, що Євросоюз не дозволить нам низьких податків, то знову ж таки в Польщі, наприклад, ПДВ на бензин до кінця минулого року взагалі був нульовим.

Поперешнюк: Мені особисто байдуже, які заводи, де, які стимули. Головне, щоб ці заводи були. Якщо у нас середньоєвропейська податкова система за ставками, але при цьому все заплутано, і купа різних заплутаних проблем, нам потрібно чимось конкурувати. Юрисдикція України не може конкурувати з членами НАТО та Євросоюзу, тим більше в умовах війни.

Пункт №5. Децентралізація

Цитата з програми: «Право місцевих органів влади створювати промислові експортні вільні безподаткові економічні зони. Конкуренція серед місцевих громад за інвестиції».

Forbes: Кейс засновника MacPaw Олександра Косована може бути контраргументом ідеї подальшої децентралізації та ще більшої влади на місцях. Його проблема з будівництвом на березі Дніпра якраз уперлася у конфлікт із місцевими органами влади. Вони не хочуть його вирішувати в легальній площині, і все. А на іншому рівні вирішити його взагалі неможливо. Тому, якщо у вас на місцях трапляються погані люди, то це радше загроза інвесторам, а не допомога. Що скажете?

Поперешнюк: Проблема в тому, що у місцевих органів є влада, але немає відповідальності. Тому виникають «перегини на місцях». Але якщо провести реальну децентралізацію, і люди зрозуміють, що вони сплачують податки, які йдуть на конкретні речі, все в системі стане на свої місця. Децентралізація якраз усе вирівняє та вилікує. Якщо навіть виявиться, що в якомусь районі справді люди не думають про бізнес чи «свавілля», конкуренція все вирішить. Просто туди не приїжджатимуть люди.

Лемперт: На мій погляд, все значно складніше, бо можна згадати приклад Детройта, багатого міста, яке все втратило після того, як населення кілька разів обрало мера-популіста. Другий момент – металургійний завод не так просто перенести з однієї області до іншої. Він привʼязаний до місця. Отже, він має якимось чином впливати чи взаємодіяти з місцевою владою. Ввести туди своїх представників, наприклад.

Чернишов: Так. Але ми говоримо про нові підприємства. Потрібно, щоб Вінницька область конкурувала за них із Херсонською.

Пункт №6. Спрощення трудового законодавства

Цитата з програми: «Єдиний спосіб вивести зарплату з тіні – закон про право бізнесу швидко та просто розривати трудові відносини (як у США)».

Forbes: Як поєднати посилення трудового законодавства на користь роботодавців з ідеєю повернути в країну якнайбільше українців?

Чернишов: Це дуже просте питання. Коли у нас кажуть, що законодавство захищає людину, то це повна фігня. Людину, яка отримує зарплату у конверті, можна звільнити за одну секунду. Тобто це фікція, карго культ.

Ми не дарма посилаємось на досвід США. Там дуже легко звільнити, але й дуже легко найняти людину на роботу. Тому Google за один день звільняє 12 тисяч осіб. Але в Європі не можна звільнити взагалі нікого, бо там переговори з профспілками тощо. Тому Google, напевно, згодом сто разів подумає, де йому брати нових співробітників. І зробить це в умовній Малайзії, а не у Франції чи Бельгії.

Поперешнюк: Якщо ми хочемо, щоб наші співробітники отримували більші зарплати, потрібна конкуренція. Щоб було багато компаній, багато підприємців. Для цього потрібно не заважати підприємцям створювати робочі місця. Якщо їх захищати, то робочих місць не буде. Чим більша відповідальність у роботодавця за співробітників, тим менше у нього варіантів їх наймати.

Пункт №7. Європейські регуляції для України

Цитата з програми: «Як можна менше регуляцій із тих, які вже існують у ЄС, але при введенні в Україні гальмуватимуть створення нових промислових компаній».

Forbes: Майже кожен пункт вашої програми натякає на те, що Україні доведеться вести дуже складні переговори з ЄС щодо серйозних винятків для нас у ході євроінтеграції. Чи означає це, що Україні, можливо, поки що зовсім не варто форсувати вступ до ЄС?

Чернишов: У Європу вступати треба, але з довгим перехідним періодом за багатьма регуляціями. Потрібно вести всю розмову та вибивати Україні окремі правила. Ми в унікальній ситуації. Війна, ми різко збідніли, люди поїхали. Нам можна домовитися у тому, в чому умовній Болгарії домовитися було не можна.

Поперешнюк: Європа – це перспектива, тоді як регулювання – це вже реальність. Я не знаю, чи правильний для нас шлях до Європи, чи ні. Але я знаю, що коли немає меж – це добре для бізнесу, а коли регулювання – це погано. Я ладен проміняти відсутність кордонів на правила. Але це треба робити миттєво. Тобто домовитися, що є певний пакет регулювання, але він діє від дня, коли ми вступили до ЄС. Інакше у нас не буде Євросоюзу, не буде відкритих кордонів, але буде регулювання.

Чернишов: До речі, щойно ми почнемо вводити тут європейські регуляції, практично одразу може померти українська фарміндустрія. Наші заводи дуже малі, вони не можуть конкурувати з величезними європейськими виробниками. Можна дати бізнесу умовно пʼять років на підготовку. Хто не встиг і не може конкурувати – все.

Поперешнюк: Польща, коли ставала членом ЄС у 2004-му, боролася за кожну статтю у європейському регулюванні, тому що правил на той момент було набагато менше, ніж зараз. Вони робили все, щоб входження до ЄС їх не гальмувало.

Пункт №8. Ревізія держвитрат

Цитата з програми: «Серйозне скорочення бюджетних видатків за винятком оборони».

Forbes: Ідеологічне питання. Як можна в одній програмі писати, що тут ми скорочуємо бюджет, а тут просимо посилення ролі держави та фінансування бізнес-розвитку?

Чернишов: Це про те, що подумаємо, як нам менше збирати податків. Може, нам не треба стільки податків, нам не потрібна така дорога держава?

Forbes: У вас є розуміння, де саме можна скоротити держвитрати?

Чернишов: Ну, певно, на корупції можна дуже скоротити. Якщо навчитися проводити нормальні тендери, зокрема в закупівлях для армії, можна заощадити велику кількість грошей.

Forbes: Якщо чесно, це звучить дещо популістично. 2022-го перерозподіл ВВП через державу перевищив 65%. Причини зрозумілі. Але перерахуємо основні статті видатків. Збройні сили – 22% ВВП, пенсії – 12%, правоохоронні органи – 8,8%, освіта – 5,6%, медицина – 4,1%, соцзахист – 4,1%, плата за кредитами – 3%, підтримка економіки – 3%, держапарат – 1,7%, комунальне господарство – 0,8%, культура та спорт – 0,6%. Ви говорите про оптимізацію, але з цієї картини важко уявити, де можна заощадити десятки відсотків ВВП.

Поперешнюк: Перше. Освіта, інфраструктура, медицина – ці сфери можна приватизувати за грузинською системою. Друге, вся соціальна сфера – перехід на монетизацію. Безкоштовна медицина та освіта тільки для тих, хто не здатний себе забезпечити. І то оплата грошима. Ми не можемо дозволити собі фінансувати порожні приміщення. Якщо у дітей, чиї батьки мають гроші, як у мене, є гроші, хай платять за освіту, медицину. Третє – децентралізація та перехід на систему, «люди платять людям». Сьогоднішня система настільки складна, настільки заплутана, що незрозуміло хто за кого платить, хто платник, хто неплатник. Потрібно забрати податки від бізнесу. Система може бути привʼязана до доходу або площі землі, або ще до чогось. І тоді я готовий як окрема особа оплачувати пенсію бабусі, яка мешкає на суміжній вулиці, або платити матусі, яка хоче відправити дитину до школи. І тоді це буде прозоро, всі зрозуміють, хто платить, кому платять, чи потрібно це, чи не потрібно.

Чернишов: Я вважаю, що левову частку людей треба вчити не більше восьми років, і потім нехай йдуть здобувають спеціальну освіту за свої гроші й працюють. Навіщо всіх навчати 12 чи 11 років? Величезна кількість людей взагалі не в змозі засвоювати важкі предмети останні два роки навчання. Ну, розумієте, про що я говорю?

Чому Україна має за державний рахунок утримувати театри? Або музеї. Так, це не така велика стаття видатків, але це принцип. Якщо нам хочеться театр, люди повинні платити ціну за квиток, чи цей театр не має існувати. Так, Франція фінансує свою культуру, але вона може собі це дозволити. А ми не можемо. Ось і вся різниця. Будуть гроші – думатимемо.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні