Конкурсний відбір керівника ДПС і залучення в команду «чесних людей» – необхідна умова, але недостатня для перезавантаження податкової. Потрібно позбутися «конфіскаційного» оподаткування та дискреції, відзначає старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Володимир Дубровський
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №9243 про перезавантаження Державної податкової служби. Якщо його ухвалять, керівника відомства відбиратиме комісія, більшість якої складатимуть міжнародні чи рекомендовані міжнародними організаціями експерти, а всю команду переатестують за жорсткими критеріями, зокрема на доброчесність.
Якщо не зараз, то коли
Зараз є шанс перезавантажити податкову та митницю на нових засадах.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
З одного боку, більше половини держбюджету України забезпечена партнерами. Власні доходи у 2023 році мають скласти близько 1,3 трлн грн, а витрати – майже 3 трлн грн, причому внутрішніми запозиченнями буде профінансовано трохи більше ніж 90 млрд грн дефіциту. Отже, ціна ризику тимчасового недоотримання податків через реформи, в тому числі тимчасово зменшену під час перезавантаження ефективність фіскальних органів, – менша.
З іншого боку без основної частини перевірок, які призупинили з березня 2022 року як недоречні під час великої війни, у військовому 2022 році попри численні пільги зібрали податків 92% від рівня відносно мирного 2021-го.
Щоб все вдалося, потрібно не тільки долучити в оновлену ДПС «чесних людей», як здається багатьом. Це необхідна умова, але недостатня.
Потрібно змінити всю філософію оподаткування в Україні, яку заклав Микола Азаров, перший голова Державної податкової інспекції, створеної Леонідом Кучмою у своєму безпосередньому підпорядкуванні для контролю над бізнесом.
Прикладом йому, очевидно, виступали митарі домодерних часів, які збирали данину та податі на умовах «відкупу»: государю – план, решту – собі. Обсяг зобовʼязань платникам податків виставлявся часто «на око», дискреційно, а плани встановлювалися, виходячи з потреб государя.
Перші буржуазні революції відбувалися саме проти такого «конфіскаційного» оподаткування, бо за таких умов інвестиції та інновації – невдячна справа.
Якби їх не було, світ навряд чи побачив би Промислову революцію та подальший розквіт цивілізації.
Черга й Україні долучитися до неї, і перезавантаження ДПС – необхідна умова для того, аби викорінити корпоративну культуру ім. Азарова. Аби нові податківці не пішли шляхом попередників, разом із «перезавантаженням» потрібно зробити дві основні речі:
- правильно поставити завдання оновленій службі,
- максимально прибрати «людський фактор», тобто дискрецію та особисті контакти з платниками податків.
Нові правильні завдання
В Україні звикли говорити, що податки збирає ДПС, тому її основне завдання – виконати план надходжень, так званий «індикативний план». Здавалося б, інакше й бути не може.
Насправді «податкова збирає» – це з домодерного конфіскаційного оподаткування. Модерна ж податкова система ґрунтується на добровільній оплаті згідно з законами.
Формально й у нас податкова, за законом, має відповідати не за «мобілізацію» податків, а за дотримання закону у цій сфері.
У такої «служби» не має бути плану зі збору податків. Вона не може й не повинна відповідати за кількість «мобілізованого ресурсу», бо не займається «мобілізацією податків». Надходження залежать від макроекономічної ситуації в країні, структурних змін та інших параметрів, які податківці не контролюють.
Але податківцям вигідно мати такий план, бо заради його виконання їх наділяють засобами тиску на платників (а як інакше вибивати з них надходження?), які дозволяють вибивати також і хабарі.
Конфіскаційне, по суті, оподаткування – зручний інструмент і для Мінфіну. Він відповідає за виконання бюджету, тому щороку, ґрунтуючись на макропрогнозі від Мінекономіки, робить свій прогноз податкових та неподаткових надходжень. Виходячи з цього, плануються витрати держбюджету, тому Мінфін зацікавлений у виправданні прогнозу.
У країнах, де немає «індикативного» плану надходжень, й податкова займається тим, чим повинна за законом, у Мінфіну більше ризиків, тому відомство, зокрема, відповідальніше підходить до прогнозів. Якщо вони не здійснюються, доводиться позичати, або ж робити секвестр бюджету.
Натомість платники впевнені, що ніхто й ніщо не змусить їх платити більше, ніж належить; ніхто не затримає відшкодування ПДВ та не заблокує додатково декілька відсотків податкових накладних у «білого» бізнесу, щоб закрити касовий розрив.
Що ж робити з тими, хто ухиляється від сплати податків, та як змусити податківців їх ловити?
Є ефективний інструмент «tax compliance gaps», тобто різниця між сумою податку, яка мала б бути сплачена за законом, й фактичними надходженнями. Вона розраховується, виходячи з фактичної, а не прогнозної податкової бази. Це обʼєктивний індикатор виконання/невиконання закону платниками: чим більше «діра», тим гірше працювали податківці.
Оцінити недоплату податків важче, ніж «намалювати» план, але для цього є методики, які вже напрацьовані в країнах ЄС.
Побороти «людський фактор»
Зараз боротьбу з «людським фактором» намагаються звести до цифровізації. Нібито, якщо зробити усі сервіси онлайн, можна знищити корупційні можливості.
«Податкова в смартфоні» – це гарна ідея, але вона не розвʼязує проблему, оскільки в ході перевірки інспектор все одно контактує з платником. Якщо він/вона до того ж мають дискрецію (можливість розвʼязувати питання на власний розсуд), то основні корупційні можливості залишаються – а саме їх треба гранично зменшити.
Для цього потрібно:
- Реформувати корпоративний податок: замінити дискреційний податок на прибуток – податком на виведений капітал (ПнВК). Це найглибша з усіх запропонованих реформ, яку обговорюють уже восьмий рік. За цей час до першопрохідця у цій справі – Естонії – приєдналися Латвія, Грузія та Польща. В Україні ж ПнВК запровадили як опцію в Дія.City, але, як і очікувалося, Мінфін і податкова зробили усе від них залежне, аби дискредитувати ідею.
- Реально, а не на словах, автоматизувати адміністрування ПДВ. Сам собою податок не передбачає дискреції, принаймні, якщо прибрати з нього звʼязок витрат із господарською діяльністю, хоча й не захищений повністю щодо таких підходів.
- Виправити нещодавно зроблену помилку, що тільки формально набула чинності: замінити фіскалізацію 2-ї та 3-ї групи «спрощенки» фіскалізацією виключно ризикових категорій платників, які можуть перевищити ліміт, встановлений законом для відповідної групи, і нікого більше.
- Не вводити жодні нововведення, що вимагають перевірок, як то контролю доходів непрямими методами, та не чіпати спрощену систему оподаткування.
Дискреційну «палицю» потрібно відбирати у податківців у будь-якому випадку, попри те, чи зловживають вони нею прямо зараз, чи вона, як більшовицький бронепоїзд, «стоїть на запасній колії.
Інакше отримаємо ситуацію, як у Грузії, де «перезавантажена» податкова стала, звичайно, в рази кращою за колишню, зовсім вже корумповану, але продовжувала нараховувати платникам податки «на око», аж поки корпоративний податок не замінили на ПнВК.
А щодо тотальної фіскалізації в країні, яка була ще однією помилкою реформаторів, там все не погано, а дуже погано: чеки видають через раз навіть у великих магазинах. Тож вчимося на чужих помилках.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
