Відносини із МВФ з достатньо активних перетворилися на стриманий обмін протокольними люб’язностями. Що відбувається і чого чекати Україні?
Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: перший список найкращих роботодавців для ветеранів, список перспективних молодих українців «30 до 30», 40 компаній, які вийшли на іноземні ринки під час війни, історії Марії Берлінської, Всеволода Кожемяки та загалом майже два десятки текстів.
Минуло більше року, як програма МВФ з Україною опинилася на паузі. У червні 2020-го українська влада тріумфально підписала новий меморандум з Міжнародним валютним фондом та отримала $2,1 млрд першого траншу (програма загалом на $5,1 млрд). А вже у липні 2020-го – не минуло й кількох тижнів – співпрацю було зірвано. Ексзаступник голови НБУ Дмитро Сологуб тоді влучно зазначив: кредит довіри від МВФ потрібно знову здобувати практично з нуля.
Що відбулось і чому відносини з МВФ в одну мить перетворилися на стриманий обмін протокольними люб’язностями?
Меморандум 2020 року не передбачав жодних складних вимог. Наприклад, для успішного отримання наступного траншу у розмірі $700 млн потрібно було всього-на-всього затвердити план скорочення непрацюючих кредитів державних банків. Тобто навіть нічого реалізовувати не потрібно було, просто прийняти план.
Крім набору подальших нескладних кроків, у меморандумі також містилася домовленість не ламати і не псувати нічого з того, що було створено у попередні роки реформування економіки.
І от саме на цьому моменті й послизнулася влада.
Перший постріл пролунав 1 липня 2020 року, коли тодішній голова Національного банку України Яків Смолій заявив, що йде у відставку, і при цьому зазначив, що на нього чиниться політичний тиск. Такий розвиток подій прямо порушував вимогу МВФ про незалежність центрального банку. Зрозуміло, що після такої витівки про співпрацю з Фондом уже не йшлося, оскільки з’явився серйозний ризик, що новий очільник НБУ буде дуже чутливим до настроїв на Банковій.
Однак заміною керівництва НБУ не обійшлося. Вже у серпні 2020-го Конституційний Суд України зачепив дуже чутливу для МВФ тему – антикорупційну вертикаль. Конституційний Суд вирішив, що призначення очільника Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника було незаконним, а також визнав незаконними деякі положення закону про НАБУ.
Як з’ясувалося згодом, до цього рішення Офіс президента, скоріш за все, не був долучений. Поза тим кризу у відносинах із Фондом це все одно поглибило.
Далі ставало ще гірше. Складалося враження, що яму, куди впала нокаутована співпраця з МВФ, почали цілеспрямовано засипати землею. У Національному банку починаються внутрішні чвари з неприємними відголосками на публіку, гроші так званого ковідного фонду витрачають на різного роду інфраструктурні проєкти. Цей процес супроводжується корупційними скандалами в медіа.
Конституційний Суд скасовує е-декларування, з’являється напруга навколо відбору нового очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, у грудні 2020 року НБУ влаштовує масштабну емісію гривні, у лютому 2021-го Зеленський втручається у ціноутворення на газ та опалення для населення. У квітні 2021-го в обхід наглядової ради звільняють керівника НАК «Нафтогаз України». За ініціативою Зеленського з-під закону про держзакупівлі виводять понад 100 млрд грн на інфраструктурні проєкти.
Такий набір рішень перевернув догори дриґом успішні реформи, що напрацьовувалися спільно з кредиторами.
Проте були спроби навести мости з Фондом. У лютому працювала віртуальна місія МВФ. Складалося враження, що ця місія відбувалася з великою натяжкою і тільки тому, що хтось дуже сильно благав про сам факт такої місії. Закінчилась місія передбачувано – нічим. На фоні відмови влади від ринкового ціноутворення тарифів на газ та опалення (дуже болюче питання для МВФ) інакше й бути не могло.
Потепління відбулося лише у липні, коли парламент реставрував е-декларування та ухвалив закони про Вищу раду правосуддя і Вищу кваліфікаційну комісію суддів, що запустили масштабну судову реформу. За значущістю цей крок співставний із земельною реформою, яка теж стартувала з 1 липня.
Судові закони та запуск ринку землі (могли ж і скасувати!) поставили перед МВФ політичну необхідність визнати ці важливі досягнення та заохотити українську владу рухатись у правильному напрямку. Саме тому й відбулася нещодавня розмова між директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду Крісталіною Георгієвою та президентом Володимиром Зеленським.
Однак судові закони не знімають з порядку денного всі сумнівні дії, до яких вдавалася українська влада починаючи з липня минулого року. Крім того, в контексті активного псування керівництвом країни результатів минулих реформ завжди залишається ризик перегляду взятих зобов’язань і навіть скасування вже зроблених кроків.
У повітрі повисло важке питання цін на газ для населення, оскільки на міжнародних ринках ціна на природний газ перевищила $500 за 1000 куб. м, у той час як населенню обіцяно стабільність у цьому питанні. Хто покриватиме різницю – незрозуміло.
Також у вересні починається бюджетний процес, і навіть за оптимістичного розвитку подій кошторис країни на 2022 рік буде ухвалено не раніше листопада. В обох питаннях МВФ традиційно надає перевагу очікуванню кінцевого результату. Іншими словами, у період з вересня по жовтень МВФ, як правило, не приймає жодних рішень, допоки не завершився бюджетний процес.
Чому ж тоді Крісталіна Георгієва говорить про візит місії МВФ у вересні, що передбачає можливе продовження програми?
У липні рада директорів МВФ ухвалила додаткове розміщення спеціальних прав запозичень (SDR – валюта, якою оперує МВФ) на суму $650 млрд, внаслідок чого Україна отримає свою частку у розмірі $2,73 млрд уже найближчим часом. Отримання цих коштів узагалі не пов’язане з успішністю розвитку співпраці з МВФ. Однак за своїм масштабом майже повністю перекриває недоотримані кошти за поточною програмою stand-by.
Це дуже щедрий і незаслужений подарунок українській владі від міжнародної спільноти. Виникає питання: як цей дарунок сприйме українська влада і який сигнал від перерахування коштів отримають наші керманичі? МВФ також турбує, чи не підуть ці кошти на велике будівництво в обхід прозорих закупівельних процедур.
Тому виглядає так, що саме використання $2,73 млрд від емісії спеціальних прав запозичень і є основною метою оголошеної місії МВФ.
Але про «звитяги» з переінакшуванням реформ попередніх років ніхто не забув і з порядку денного ці питання навряд чи зникнуть.

- Категорія
- Гроші
- Дата

Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.