Сьогодні у Лондоні завершується Ukrainian Recovery Conference 2023 – конференція, на якій представники уряду України представили своє бачення відновлення країни міжнародним партнерам, фінансовим організаціям і приватному бізнесу. Заступник голови комітету з питань економічного розвитку ВРУ Дмитро Кисилевський поділився своїм баченням пропозицій української сторони
Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: перший список найкращих роботодавців для ветеранів, список перспективних молодих українців «30 до 30», 40 компаній, які вийшли на іноземні ринки під час війни, історії Марії Берлінської, Всеволода Кожемяки та загалом майже два десятки текстів.
Чотири позитивних маяки
1. Економічну складову відновлення України представили як окремий вид відновлення. Це вперше на таких заходах.
Це важливо з погляду розуміння партнерами та донорами потреб України. Раніше переважна більшість розмов йшла про відбудову житла, інфраструктури й енергетики. Нарешті уряд повноцінно заявив економічне відновлення одним із пріоритетів.
2. У риториці більшості урядовців з’явилися тези про те, що для виконання цілей відновлення потрібно виробляти відповідні товари в Україні. Що населення, яке виїхало через війну за кордон, не повернеться в країну, навіть у відновлене житло, якщо не буде роботи. На це звернули увагу перша віцепремʼєрка Юлія Свириденко, віцепремʼєр з відновлення Олександр Кубраков та міністр фінансів Сергій Марченко.
Теза не викликала в іноземців – як у політиків, так і бізнесменів – жодного відторгнення.
3. Пропозиція європейцям замістити товари з Китаю та Росії аналогічними українськими товарами визначених вище секторів. І для цієї мети – зелена індустріалізація, зелена енергетика, зелена логістика.
Хороша теза для формування спільної позиції з нашим ключовим партнером щодо індустріального розвитку України на взаємовигідних умовах.
4. Міністерство економіки сформувало бачення розвитку базових галузей з урахуванням світових трендів – зеленого переходу та світової продовольчої безпеки:
- Агропромисловий комплекс. Збільшення врожаю зернових та олійних культур до 150 млн т, переробка 50% врожаю. Забезпечення світової продовольчої безпеки.
- Металургія. Виробництво 46 млн т зеленої сталі в рік.
- Кольорова металургія і критичні матеріали. Видобуток і переробка літію, нікелю, титану, рідкоземельних елементів.
- Розвиток транспортної інфраструктури. Локалізація виробництва матеріалів і транспортних засобів.
- Енергетика. Зростання атомної, сонячної й вітрової генерації, поява стореджів великих потужностей, виробництво близько 7 млн т зеленого водню.
- Будівництво. Забезпечення потреби будівельного сектору матеріалами внутрішнього виробництва.
Реалістичність конкретних чисел викликає певний скепсис. Уряд не просить гроші в бюджет на будівництво заводів. Їх будуватимуть приватні інвестори за приватні кошти, і кожен окремий проєкт розглядатимуть окремо.
Уряд заявляє пріоритети, які, ймовірно, будуть підтримані державною економічною політикою. І наявність чи відсутність політики розвитку відповідних секторів – те, що справді важливо.
Економічна та промислова політика була відображена в різних презентаціях. Узагальнивши їх, можна зрозуміти деякі її риси. Говорили про:
- Страхування воєнних ризиків.
- Доступ підприємців до довгих дешевих грошей.
- Спрощення підключення до мереж.
- Спрощення зміни цільового призначення землі.
- Локалізацію.
- Індустріальні парки.
- Експортне фінансування.
- Доступ українських товарів до ринків ЄС і G7.
- Державно-приватне партнерство.
Публічна заявка урядом цих інструментів – безумовний позитив. На одній дерегуляції далеко не поїдеш. Залишилася справа за малим – зробити.
Чого не вистачило
1. Розмова про економічне зростання була. А про зміну структури економіки – ні.
До вторгнення у нас була частка переробної промисловості близько 10%. Це катастрофічно мало. Без зміни структури економіки економічне зростання призведе лише до зміцнення сировинного статусу економіки й не дозволить подолати бідність.
Бенчмарк Організації економічного співробітництва та розвитку – 20%. Тож уряд має визначити цільовий показник, сформувати економічну і промислову політику, яка забезпечить його досягнення.
2. Як стимулювати переробку?
Економічна історія України знає, що переробні галузі з’являються не від вільної руки ринку чи відкриття кордонів для імпорту, а внаслідок протилежної політики. Поява олійноекстракційної галузі – наслідок запровадження мита на насіння соняшника.
А мораторій на експорт лісу-кругляка, окрім зменшення екологічної шкоди, привів до буму в деревообробці.
Тож плани переробляти 50% врожаю мають бути забезпечені відповідною політикою – як негативною, так і позитивною, наприклад, грантами, пільговими кредитами, податковими стимулами.
3. Як перетворити попит базових галузей на появу нових виробництв у суміжних сферах, а не на зростання імпорту?
Український аграрний сектор, який зростає багато років, споживає 70% імпортних товарів: насіння, добрива, засоби захисту рослин, агротехніку, паливно-мастильні матеріали.
У секторах, де держава проводила політику, цей попит трансформувався у нові виробництва. Наприклад, програма щодо с/г техніки привела до дворазового зростання її виробництва і появи понад 100 нових виробників.
А де держава не мала політики – попит зумовив зростання імпорту. Це очевидна точка докладання зусиль.
4. Відсутній фокус на високотехнологічні галузі.
Лише базовими секторами сильну економіку не збудуєш. Очевидним пріоритетом є ОПК. Варто визначитися, що для оснащення Збройних сил України ми плануємо купувати, а що – виробляти. І як забезпечувати появу цих виробництв.
Загальне враження – уряд і Мінекономіки зробили великий крок вперед в економічній площині відновлення порівняно з тим, що було раніше. Що вдосконалювати – теж зрозуміло. Попереду багато роботи.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
