Понад шість років в Україні обговорюється реформа корпоративного податку – перехід від високо дискреційного (а отже, корупційного) та вразливого для зловживань податку на прибуток до більш простого податку на виведений капітал (НнВК), схожого на естонську модель
Головна перевага НнВК, особливо у тому вигляді, в якому він пропонується для України, – це відносна ясність адміністрування. Його базою служить не умовна розрахункова величина фінансового результату, який розраховується складно й неоднозначно (тобто, у разі бажання завжди знайдеться, що оскаржити), а проста транзакція, що підтверджується банком, – виплата дивідендів. Немає можливості не сплатити податок – немає предмета для перевірки.
Звичайно, є багато «хитрих» способів платити дивіденди повз банк. Такі «конструктивні дивіденди» вимагають складніших та потенційно корупційних обмежень, а отже, і перевірок. Але, по-перше, відповідні норми вже й так є в законі, а, по-друге, стосуватися вони мають лише дуже вузького кола угод – великих зовнішньоекономічних операцій, які проводяться нечисленними платниками і на яких буде в результаті реформи зосереджено весь потенціал контролю. Інші зможуть зітхнути вільно. Крім того, всі також зможуть без жодних податків реінвестувати прибуток – сьогодні для цього доводиться спочатку виводити його в офшор.
Спочатку дещо знижуються бюджетні надходження, оскільки сплата податку відкладається до розподілу прибутку. Але бізнес існує заради дивідендів. Тому через декілька років надходження повертаються на колишній рівень, а потім і перевершують їх у абсолютних величинах за допомогою віддачі від додаткових інвестицій. Це доведено досвідом країн, які провели подібну реформу. По суті, можна розглядати економічний ефект НнВК як безвідсоткове кредитування саме прибуткового бізнесу, причому без корупції та спотворення конкуренції. Але в наших умовах найголовніше – це ліквідація «корупційного податку» та можливостей для витискання надходжень задля виконання плану.
І якщо у питанні надходжень діє закон збереження – що отримає бізнес, то програє бюджет, або «гра з нульовою сумою», – то від скорочення корупційних можливостей та підвищення передбачуваності податкових зобов'язань виграють усі. За винятком податківців-корупціонерів, а також чиновників Мінфіну, які звикли закривати дірки за рахунок авансових платежів, вибитих під загрозою перевірок та донарахувань для виконання плану. Це головні, але не всі противники реформи, через лобізм яких вона досі не втілена.
Проти виступає також частина бізнесу. А саме ті, хто зацікавлений створювати, використовувати та обслуговувати офшорні схеми, має спеціально накопичені (зазвичай штучні) збитки або просто не зацікавлений у тому, щоб вітчизняні підприємства мали власні інвестиційні кошти. Також проти виступають економісти «радянської школи», яким не подобається, що НнВК не передбачає улюблених галузевих пільг, а забезпечує сприятливі умови всім.
Лобістам вдалося схилити на свій бік і МВФ, у якому досі не бачать проблем із податком на прибуток, оскільки його надходження у відсотках до ВВП відповідають середньосвітовим показникам. На жаль, не перевелися ще у Фонді кадри, які обмежують коло своїх зустрічей в Україні Мінфіном, податковою, «великою четвіркою» та іноземним бізнесом. Ці радники ще й рекомендують, на радість корумпованим податківцям, повернути контроль зв'язку витрат із господарською діяльністю та запровадити непрямі методи контролю доходів фізичних осіб.
У результаті маємо сумний факт: рік у рік противники реформи спочатку записують до Меморандуму з МВФ зобов'язання не чіпати податок на прибуток, а потім посилаються на це як на «вимогу МВФ». Тим часом, інші країни (наприклад, Грузія, Латвія, Польща) проводять аналогічні реформи, доки в Україні фіскальні можливості для реформи втрачають одну за одною.
При цьому неоднозначний проєкт «Дія Сіty» – «вільної економічної зони» для ІТ-сектору – передбачає можливість сплачувати замість податку на прибуток НнВК та ще й за вдвічі зниженою ставкою. Ця можливість передбачена не для всіх ІТ-компаній, а лише для схвалених віртуальних резидентів. Тобто дискреція залишається лише на іншому рівні. Та й любителі галузевих пільг також можуть бути задоволені. Напевно, якщо спецрежим таки буде запроваджено, то компанії, які під нього підпадуть, радітимуть, а МВФ не заперечуватиме. Але чи буде це добре для реформи загалом та для економіки України?
З одного боку, «пілот» може дещо зняти настороженість того ж МВФ і водночас викликати ефект заздрощів у решти бізнесу, який із новою силою почне вимагати сприятливих умов для всіх. Не кажучи вже про те, що такий режим, напевно, полегшить життя частини ІТ-сектору, допоможе привертати інвестиції та таланти. Цей сектор уже виробляє близько 5% ВВП України та зростає на 20–30% на рік. Тобто вже сьогодні до третини економічного зростання Україна отримує за рахунок ІТ: на тлі закономірної стагнації промисловості вперед виходять нові драйвери зростання, які дуже важливо підтримати.
Але вибіркова підтримка галузей – погана практика. Не менш гідні та перспективні постіндустріальні галузі (R&D, продакшн, консалтинг, дизайн тощо) виявляються дискримінованими, хоча не гірше реалізують конкурентні переваги України. Не кажучи вже про те, що й у менш перспективних секторах здібні підприємці повинні мати свій шанс.
З іншого боку, ймовірне падіння надходжень із податку на прибуток від резидентів «Дія Сіty» обов'язково буде використано проти реформи. Ще гірше, що використання будь-якої пільги загрожує зловживаннями. Ймовірно, що в «дуальному» режимі знайдуться лазівки для перетікання, і ті ж консультанти, які відбивають реформу для всіх, за хорошу винагороду підкажуть своїм клієнтам серед найбільших платників податку на прибуток, як використовувати «часткову реформу» для оптимізації. У двох країнах, які експериментували з такою «дуальною» системою, Польщі та Великій Британії, спроби модифікувати корпоративний податок тільки для малих та середніх підприємств закінчувалися невдало. В результаті Польща поширила новий податковий режим на всіх, а Британія, навпаки, повернулася до податку на прибуток. Імовірно, що і в Україні «пілот» НнВК у «Дія Сіty» виявиться невдалим – не тому, що погана ідея реформи, а саме через проблеми «дуального» режиму. Але противники реформи не проґавлять нагоди використати цю невдачу для того, щоб надовго поховати саму ідею.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
