«За спиною почула звук затвора. На мене дійсно навели зброю». Перше інтерв'ю співвласниці Rozetka Ірини Чечоткіної

Rozetka, яка у 2019 році була 53-ою у списку найбільших приватних компаній країни, Чечоткіни створили у 2004-му з ініціативи Ірини. Первісну ідею – продавати на сайті парфумерію – втілити не вдалося. Бренди заборонили реалізацію своєї продукції в інтернеті. Тоді подружжя переключилося на техніку і електроніку. Досвід у них був: обидва працювали у дистриб'юторських компаніях, які продавали цей товар.

Стиль управління Ірини Чечоткіної її колишні підлеглі називають жорстким. Однак саме завдяки вимогливості співвласниці компанії вдається рухатися швидко, запевняє колишній підрядник інтернет-магазину.

Ірина від самого початку була ключовим переговірником у Rozetka. Під час кризи 2008-го вона зуміла домовитися з постачальниками техніки про товар зі знижками. Тоді компанія взяла у кредит в Альфа-Банку $2,5 млн під 17% річних, щоб купити будинок. Питання налагоджених продажів було питанням виживання.

Ще гостріше питання виживання для компанії постало у 2012-му, коли податкова міліція, якою відав «младореформатор» Олександр Клименко, на 31 день заблокувала склад компанії. Чечоткіних підозрювали у недосплаті податків. Наразі, запевняє Владислав, всі справи закрито.

Чечоткіни – не єдині власники Rozetka. Влітку 2015-го частку у компанії купив інвестиційний фонд Horizon Capital. Три роки потому Rozetka об'єдналася з інтернет-холдингом EVO. Власники Rozetka викупили 54-відсоткову частку американського фонду Naspers, а пакет акцій співвласників EVO Group – Миколи Палієнка, Дениса Горового і Тараса Мурашка – трансформувався у частку в об'єднаній компанії.

Зараз, згідно з кіпрським держреєстром, 18,9% компанії-власника Rozetka належать Horizon, 4,5% – засновникам EVO, 1% у невідомого акціонера. Чечоткіни – бенефіціари компанії, що володіє 39,8% кіпрської юрособи. Капітал, що залишився, нерозподілений. Чечоткін запевняє, що структура власності інша, але розкривати її відмовляється, посилаючись на договір про конфіденційність.

Пандемія позитивно вплинула на показники найбільшого інтернет-магазину країни. Українці, спробувавши під час локдауна онлайн-шопінг, стали більш охоче купувати на Rozetka. Із березня 2019 по грудень 2020 року, за даними Similar Web, середньомісячний трафік у компанії виріс з 38,3 млн унікальних користувачів до 45,6 млн.

З Іриною, яка не любить публічності, репортери Forbes зустрічаються у парку «Володимирська гірка» влітку 2020-го. Це її перше інтерв'ю українським медіа.

Чому ви вирішили йти у свій бізнес?

Я ще в дитинстві мріяла, що в мене буде свій бізнес. Коли я сказала чоловікові: «Не хочу працювати на дядю», то наївно припускала, що буду мати багато вільного часу. У нас народилася дитина, і я хотіла приділяти їй більше часу. Досить швидко я зрозуміла, що часу не те що не стало більше – його просто не стало взагалі. Тому що підприємці завжди на роботі.

Владислав говорив, що ви були і першим співробітником, і першого ж співробітників наймали. Якого року це було?

У 2004 році, майже відразу після початку роботи. Я попервах вважала, що все буду робити сама, мені ніхто не потрібен, що я з усім справляюся. Але в якийсь момент Слава, побачивши завантаженість, почав наполягати, щоб ми взяли співробітника. Ми взяли. Перша співбесіда з ним відбулася у McDonalds. Він до сьогодні працює в компанії.

Слава завжди в інтерв'ю говорив, що на початку працювала тільки я. Насправді це не так. Він, працюючи вдень у компанії брата, ночами ставив завдання програмістам, займався наповненням сайту. Одна я не встигала це робити, тому що була і кур'єром, який доставляв товар, і бухгалтером, і продавцем.

У 2008 році Rozetka взяла кредит в Альфа-Банку під 17% річних, щоб купити приміщення. Сталася криза, продажі впали. Що ви відчували у той момент?

Що ми з цим впораємося. Ми ж не чіпали гроші бізнесу. У нас не було складнощів зі своєчасною оплатою постачальникам.

Це була принципова позиція – не чіпати гроші бізнесу?

Це різні гроші. Гроші бізнесу і ваші особисті – різні. І ніколи не можна ні на грам припускати, що у вас є право їх чіпати.

Наскільки я пам'ятаю, тоді власникам магазинів в якийсь момент здалося, що гроші бізнесу коли є, то вони є. А ми використовували тільки те, що можемо собі дозволити, тільки те, що заробили.

На ринку існує думка, що під час кризи 2008-го ви особисто домовлялися з постачальниками і змогли домогтися знижок. Чи так це?

Більшість домовленостей були моїми. Я не скажу, що ми брали за безцінь, – на це було витрачено багато часу. А купити ми змогли, тому що у нас були гроші.

Я дуже багато їздила по постачальниках, вела з ними переговори для того, щоб купувати товар. Ніхто не платив, і постачальники не дуже хотіли відвантажувати таким покупцям. А ми платили і, відповідно, мали доступ до товару.

Як ви вважаєте, у чому ви з Владиславом один одного доповнюєте?

Ми відразу розділили свої обов'язки. Я відповідала за операційну діяльність, за комерційну. Слава – завжди за стратегічну частину, за маркетинг. Я вважаю, що людей, які відповідають за стратегію, таких само геніальних, як Слава, не можна в рутину занурювати. Їм потрібно давати свободу.

У чому допомагало те, що ви сім'я?

Напевно, в тому, що у нас – спільні цілі, спільні бажання, загальний напрямок. Ми постійно були разом. Ми 24 години були заточені на роботу, у нас з'явилася якась думка – ми одразу ж могли нею поділитися. На роботі разом, вдома разом, і завдяки цьому у нас була комунікація.

Як ви формулювали спільну мету?

Ми хотіли стати кращими.

Як вам вдалося за всі ці роки не вигоріти за такої інтенсивності роботи і щільності?

Це ж мій бізнес, моє життя. На якомусь із навчань, а їх було дуже багато, хтось із викладачів сказав: «Ви повинні перебувати на керівній посаді у своїй компанії доти, поки вам це цікаво, а якщо вас цікавлять тільки гроші, ви повинні встати і піти». Мене так само цікавить бізнес, мені цікаво. І на даному етапі я не уявляю своє життя без нього.

У 2012-му році вам довелося уявити, що таке життя без бізнесу. У компанії були обшуки, і Владислав розповідав, що якось ви сиділи на кухні і зрозуміли: бізнес – це не життя, в гіршому випадку можна все покинути.

Це були важкі часи. Я пам'ятаю ту ніч, коли ми сиділи на кухні і обговорювали те, що відбувається. Ми тоді, скажімо так, трохи втомилися. Я і Владислав прийняли рішення сказати податківцям: «Все, забирайте». Ми знали, що все одно залишимося разом, – і далі нехай буде, як буде. Це був важкий час і я сподіваюся, що таке більше ніколи не повернеться до нашої країни.

Владислав розповідав, що правоохоронці навіть наводили на вас пістолет у ході обшуків.

Це дійсно було. І потрапило на камери. Після розмови зі співробітником правоохоронних органів я розвернулася і пішла у бік виходу. За спиною почула звук затвора. Але вирішила не обертатися і пішла далі. Це потрапило на відеозапис – на мене дійсно навели зброю.

Напевно, в мені побачили якусь загрозу. Хоча ніякої загрози я тоді не випромінювала. У той момент довелося зробити вигляд, що я нічого не чую, і піти далі.

А якби вам довелося покинути бізнес?

Можливо, було б щось інше. Важко уявити гіпотетичне майбутнє. Але коли ми прийняли це рішення, було важко. Сил думати про подальші події не було.

За ким у компанії останнє слово? За вами чи за Владиславом?

Звичайно ж, останнє слово за ним. Взагалі, останнє слово за ним. Питання «чому?» я собі ніколи не задавала. Я вважаю, що він краще знає, він розумніший.

Він описував, що у вас різні темпи прийняття рішень. Він любить посидіти, подумати. А ви – оперативніше.

Так, у нас велика різниця. Я дуже швидко приймаю рішення, він – дуже обдумано і виважено. Можливо, це пов'язано з тим, що у мене операційний бізнес, – він інший. Там немає можливості довго приймати рішення, їх потрібно приймати швидко. Владислав все-таки відповідає за стратегію, за маркетинг, там є можливість подумати, обміркувати все.

Але я не можу сказати, що теж не обмірковую все.

Що ви можете назвати своїм найвдалішим рішенням, а що – найбільш невдалим?

Вдале – це те, що гроші бізнесу – це гроші бізнесу. Ну і не дуже вдале рішення – це 2008 рік, покупка ось цієї чудової будівлі, яку теж я захотіла, тому що вона було більшою за те, що пропонувалося. І кредит у доларах.

Як би ви зараз назвали свою посаду?

У нас із Владиславом немає посад у компанії. Я як і раніше спілкуюся з усіма і розумію, які складнощі в якому відділі, що де можна поліпшити, що де потрібно змінити.

Ви більше делегуєте чи віддаєте перевагу контролю?

Я багато чого вчуся і багато навчилася делегувати. Раніше, на жаль, це давалося з великими труднощами. Зараз поруч є люди, яким можна довіряти. Але я не вмію не контролювати. На щастя, навчилася це робити тихо, і не заважаючи людям. Все-таки делегування потрібно, щоб дійсно дати людині свободу дій, а не стояти над його головою.

Уміння делегувати прийшло свідомо чи саме по собі у міру появи надійних людей навколо?

Все разом. У якийсь момент я фізично перестала встигати відпрацьовувати на всіх фронтах бізнесу. Виявилося, що якщо не делегувати, моя справа починає серйозно страждати. Але ж моя задача – дати проєкту життя, а не гальмувати його. Звідси і прийшло розуміння, що пора більше делегувати.

Ви самі ніколи не хотіли піти з бізнесу, відпочити, присвятити себе дітям?

Я знаходжу час, в тому числі і на дітей. Але, напевно, якщо я буду тільки з ними, діти мене з часом відправлять на роботу. У мене багато енергії і є, куди її прикласти.

Як ви гадаєте, ваша енергійність допомагає Rozetka рухатися швидше? Наприклад, за яку кількість часу ви відкрили перший офлайн-центр на проспекті Бандери?

Точку на Бандери ми зробили за півтора місяці. У нас не було можливості витрачати на це пів року. Було потрібно швидко відкрити великий офлайн-магазин, і ми це зробили.

Напевно, якби в бізнесі я була присутня ситуативно, могла б назвати ще десятки прикладів швидких і вдалих рішень. Але для мене це – щоденне життя, з якого складно щось вибрати окремо. Бізнес – це безліч рішень із невідомим результатом.

Матеріали по темі

Категорія

Найбагатші

Дата

29 жовтня 2020

Реальна любов. Як Ірина та Владислав Чечоткіни будують український Amazon

Категорія

Рейтинги

Дата

01 липня 2020

33 успішні жінки України