Категорія: Світ
Дата: 04 грудня 17:15

«Грузія протестує, щоб не потрапити в чумний барак російського світу». Інтервʼю з політологом Гелою Васадзе про мітинги у Тбілісі, Батумі та інших містах

Тетяна Павлушенко

Forbes

4 хв читання

Прослухати матеріал

06:38 хвилин

00:00 / 06:38

У Грузії сьомий день продовжуються протести. Спершу людей вивели на вулиці результати парламентських виборів. На них вкотре перемогла партія «Грузинська мрія», до якої лояльно ставиться російська влада. Друге дихання вони отримали після заяви прем'єр-міністра Іраклія Кобахідзе про відмову Грузії від переговорів щодо вступу до Євросоюзу до 2030 року. За яких умов мітинги мають шанси на успіх? Пояснює політолог грузинського Центру стратегічного аналізу (GSAC) Гела Васадзе

Розмова скорочена та відредагована для ясності.

Чи можна назвати нинішні протести революцією, що починається? Чи достатньо сил дійти до кінця, як Україна в 2014-му?

Процитую Маршака: «Заколот не може скінчитися удачею, інакше його звуть інакше». Революція не може закінчитися невдачею.

В Україні цей протест часто порівнюють із Євромайданом. Але ситуації різні. Так, в Україні мітингували за європейський шлях, як зараз у Грузії. І час однаковий. Але в нас ще новорічну ялинку не встановили.

Ще все попереду.

Хто лідери цього протесту? Вони потрібні, щоб мітингувальники не сприймалися як хаотичний натовп?

В Україні було дві революції. Перша, Помаранчева – із двома явними лідерами політиками: Юлією Тимошенко та Віктором Ющенком. Друга – Євромайдан. Там був лідером народ, активна частина суспільства. А політики були у них на підтанцьовці. З політиків тоді до влади прийшов лише Арсеній Яценюк.

2003 року під час Революції троянд у Грузії були лідери обʼєднаної опозиції: Михайло Саакашвілі, Зураб Жванія та Ніно Бурджанадзе. Жванія став премʼєр-міністром Грузії, Бурджанадзе – спікером парламенту, Саакашвілі – президентом.

Нині лідерів немає. Політики беруть участь у протестах на загальних підставах як громадяни. Вони мали шанс стати лідерами, але вони його втратили.

Після парламентських виборів на протести піднялася величезна кількість людей. Лідери опозиції не змогли це використати, лише заявили людям: «Приходьте завтра, ми вам розповімо наш план». Люди прийшли, але вже менше. І їм знову сказали: Приходьте завтра, у нас ще немає плану. Народ відповів: «Ваш план ви можете курити самі». І пішов далі.

Зараз це вже протест активної частини суспільства «проти всього» та проти 12 років при владі «Грузинської мрії».

Під час протесту затримали одного з лідерів опозиційної «Коаліції змін» Зураба Джапарідзе. Поки ми з вами розмовляємо, стало відомо, що його випустили. Якби було інакше, це могло б якось вплинути на перебіг протесту?

У цьому випадку наші політики мають зробити те, що робили ваші політики на Майдані. Вони не заважали людям.

Яка головна причина протесту?

Це комплексна політична криза. Грузія протестує проти того, щоб країна не потрапила до чумного барака «російського світу». Це головний момент.

Чи вистачить протестувальникам активної позиції стояти до кінця?

Активної позиції більш ніж достатньо. Шість ночей поспіль протестують.

Вперше з 1980-х років минулого століття протести захопили всю Грузію, люди стоять не лише у Тбілісі.

Кого більше на протестах: молоді чи старшого покоління?

Протестують «від малого до старого». Просто кожен бачить себе у цьому протесті по своєїму. Звісно, на передньому плані завжди – молодь.

Чим ще, окрім відсутності лідерів-політиків, цей протест відрізняється від попередніх?

Тим, що переважній більшості людей, що беруть участь у ньому, взагалі не цікава ні держава, ні державна служба, ні робота на державу, ні якесь «крісло».

Цей протест виборює свободу.

Чому не вдається досягти проєвропейської лінії розвитку Грузії та відторгнення від Росії, і потрібно заходити на черговий виток протестів?

По-перше, Грузія перебуває в такому географічному положенні, що Росія від неї не відстане.

По-друге, що теж важливо, «совок» [у системі управління країною].

Чи можна говорити, що Грузія досі розколота на проєвропейські та проросійські рухи?

Ні, проросійськи налаштовано 2,5% населення.

Які складові мають скластися цього разу для успіху протесту?

Має бути ухвалене політичне рішення – зміна влади. У вас, наприклад, Янукович втік.

У нас може бути інша ситуація. Потрібні інші кроки. Наприклад, створити новий центр політичного управління і щоб йому підкорявся держапарат. Хто це може зробити? Саломе Зурабішвілі – президент Грузії.

Протест – це дуже важливий елемент, але це тло. Революції роблять політики, а люди на протестах лише допомагають.

Зараз Грузія ближча до українського чи білоруського сценарію – протест придушать силою і він видихнеться?

Грузія ближче зараз до грузинського сценарію. Він передбачає цілком легітимну, спокійну зміну влади, коли держапарат відмовляється працювати на один уряд та переходить під іншу владу.

Уявімо, що протест переміг. Які наслідки? Чи є життєздатним європроект у Грузії з огляду на непросту географію як для країни ЄС?

Якщо не відстояти проєвропейський шлях, Грузія приречена. Так, чинитимемо опір і героїчно загинемо. Якщо навпаки – все буде гаразд.

Премʼєр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що влада країни відмовляється від переговорів про вступ до Європейського Союзу до 2028 року. Лише після цього Грузія буде готова з економічного погляду розпочати переговори щодо вступу до ЄС у 2030 році. Чому відмовлятися зараз, коли двері були вже відчинені, і тягнути до 2030-го?

Людина хотіла щось сказати і не вгадала жодної літери. Так ні в яке ЄС Грузія не вступить, бо чекати на неї там уже ніхто не буде.

Чинна грузинська влада абсолютно не готова до переговорів. Активна частина суспільства промовила своє слово. Нині справа за президентом, а потім – за державним апаратом. Якщо держапарат перестане підкорятися «Грузинській мрії», то влада може скільки завгодно кудись іти. Або не йти. Але санкції проти них варто запровадити, щоб вони не втекли до Європи.

Все складно, але коли були легко? І у Грузії, і в України буде все гаразд.

Матеріали по темі