Минулої середи, 4 грудня, сирійські збройні групи, опозиційні до режиму президента Башара Асада, розпочали проти нього найпотужніше за багато років повстання. Результат – 8 грудня опозиція взяла столицю Дамаск, а Асад разом з родиною втік до Москви. Наступ очолило воєнізоване угруповання ісламізму «Хаят Тахрір аш-Шам» на чолі з Абу Мухаммадом аль-Джулані. Тепер сирійці сподіваються на мирний перехід влади. Але не все так просто. The Economist наводить фактори, які створюють ризик виникнення нового громадянського конфлікту у Сирії. Forbes переказує головне з матеріалу
Після падіння режиму Башара Асада в Сирії країна опинилася на порозі невизначеного, однак сповненого надій та викликів майбутнього. Менш ніж за два тижні після початку наступу повстанці розбили урядові війська, а Асад втік з країни до Москви, пише The Economist.
На вулицях сирійських міст більше немає символіки та плакатів оспівування режиму Асада. Про його диктаторське правління тепер нагадують лише покинуті урядовими військами блокпости.
Сирійці святкували перемогу, сподіваючись на новий початок і можливість перезавантажити відносини зі світом.
Повалити режим Асада дозволили чітка координація дій між різними угрупованнями повстанців на півночі, сході та півдні країни. Повстанці намагалися запобігти хаосу, закликаючи силові та цивільні органи влади залишатися на місцях. Була запроваджена комендантська година, це дало змогу зупинити мародерство в Дамаску. Хоча більшість повстанців належать до сунітської більшості, вони наразі утримуються від відвертої ідеологічної риторики та обіцяють захищати права меншин.
На відміну від інших революцій в арабському світі, сирійські повстанці не покладалися на підтримку ззовні. Перехідним процесом кермують місцеві сили, без втручання іноземних держав або опозиційних вигнанців. Росія та Іран, які раніше підтримували режим Асада, відійшли в тінь, дозволивши повстанцям діяти самостійно.
Пошкоджена під час повстання будівля уряду Сирії в Дамаску, 9 грудня 2024 року. Фото Getty Images
Двічі в одну диктаторську річку?
Один з головних претендентів очолити Сирію – Абу Мухаммад аль-Джулані, 42, лідер угруповання ісламізму «Хаят Тахрір аш-Шам» (ХТШ). Його постать викликає одночасно надію на встановлення демократії в країні та значну тривогу через його минуле та методи дій, пише The Economist. Він був лідером Аль-Каїди в Сирії та жорстоко придушував суперників.
Зараз аль-Джулані активно політично та ідеологічно «перевзувається». Виступає з поміркованими обіцянками захищати права меншин та жінок у країні.
Попри спроби аль-Джулані змінити образ, багато сирійців насторожено ставляться до його лідерства, побоюючись, що замість демократії країна може отримати черговий авторитарний режим. Цього разу – ісламістський. Це робить аль-Джулані не лише ключовою, а й найбільш суперечливою постаттю в сучасній сирійській політиці.
Інші угруповання можуть не визнати його лідерства. А деякі опозиційні фігури навіть натякають на можливість його усунення.
Один з сирійських повстанців розмахує ісламським прапором на танку в Дамаску, 9 грудня 2024 року. Фото Getty Images
Новий складний старт
Попереду у Сирії стоїть важке завдання – визначити, яким буде цей новий початок. Опозиція, яка позбулася Асада, стикається з ризиком внутрішньої боротьби. Це може занурити країну в черговий етап громадянської війни.
Сирія залишається розділеною між чотирма основними групами:
- турецькими сунітськими повстанцями на північному заході,
- курдами на півночі та сході,
- підтримуваними Йорданією повстанцями на півдні,
- залишками прихильників Асада на заході.
Кожна з цих груп має свою армію та доступ до зброї й ресурсів, захоплених під час падіння режиму Асада. Кожна з них прагне отримати свою частку у майбутньому відновленні країни, потреби на яке оцінюються приблизно у $200 млрд.
Курди прагнуть зберегти автономію, здобуту за часів режиму Асада, і борються з турецькими силами за контроль над територіями. Алавіти, прихильники Асада, відступили до гірських сіл біля Середземного моря, сподіваючись на підтримку Росії, яка все ще утримує військові бази на узбережжі.
Водночас колишня політична опозиція, яка перебуває у вигнанні в Туреччині, наразі виявилася відсунута на другий план. Попри наявність плану ООН, який передбачає створення нової конституції та проведення виборів у Сирії, сили на місцях не поспішають поступатися владою.
Міжнародна спільнота не висловлює активної підтримки. США чітко дали зрозуміти, що не планують втручатися чи допомагати у процесі становлення нового уряду, залишаючи країну без необхідної допомоги в перехідний період. Інші західні країни теж утримуються від дій. У результаті сирійський народ, виснажений багаторічною громадянською війною, лише сподівається на мирний перехід влади.
Майбутнє Сирії залишається невизначеним. На тлі розколу між опозиційними силами, територіальних конфліктів і обмеженої міжнародної підтримки пошук консенсусу для створення стабільного уряду виглядає надзвичайно складним завданням.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
