Категорія
Світ
Дата

Жити не як у Росії. Чому «іноземних агентів» у Грузії поки не буде. Думка Володимира Федоріна, редактора-засновника Forbes Ukraine

У Грузії після масових протестів відкликали законопроєкт про «іноагентів», який 8 березня схвалив парламент країни. Запозичення «найкращих практик» Кремля стало для 20-літніх хлопців і дівчат останньою краплею – вони не хочуть опинитися в Росії. Це найбільша для влади новина лютневих протестів, вважає Володимир Федорін

Володимир Федорін, редактор-засновник Forbes Ukraine /особистий архів, колаж - Forbes.ua

Володимир Федорін, редактор-засновник Forbes Ukraine Фото особистий архів, колаж - Forbes.ua

Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!

Суть політичної кризи, що розгорнулася у Тбілісі, дуже проста. Грузинське суспільство розвʼязує ключове питання переходу до сталої демократії. Її ознака, за Адамом Пшеворським – можливість мирного переходу влади від правлячої партії до опозиції в результаті виборів. 

У пострадянській Грузії мирний перехід відбувся тільки один раз – у листопаді 2012 року. Тоді реформатори програли парламентські вибори, і президент Міхеіл Саакашвілі визнав перемогу опонентів. Влада ж в Україні з 1991 року мирно змінювалася принаймні чотири рази. 

«Ми думали, вони почнуть згортати наші реформи, а вони вирішили інакше: реформи не чіпаємо, це додає економіці міцності, просто більше ніколи не віддамо владу», – розповідав мені архітектор грузинських ліберальних реформ Каха Бендукідзе влітку 2014 року.

Full disclosure

Автор цього тексту видав книжку розмов із Бендукідзе «Ґудбай, імперіє». У 2015–2019 роках співпрацював із Саакашвілі, спочатку як з губернатором та ініціатором «Одеського пакету реформ», а потім – як із лідером опозиційного «Руху нових сил» та політичним вигнанцем. У спорі реформаторів та ретроградів я завжди на боці перших. 

Повертаючись до слів Бендукідзе. «Ми» – це команда Саакашвілі та колишня правляча партія «Єдиний національний рух» (сам Бендукідзе робив реформи, залишаючись безпартійним). 

«Вони» – партія «Грузинська мрія», що була створена та профінансована найбагатшим мешканцем Грузії Бідзіною Іванішвілі (статки, за оцінкою Forbes – $4,8 млрд, ВВП Грузії за 2022 рік – $25,2 млрд).

Прихід до влади «мрійники» відзначили переслідуванням противників – від колишнього міністра внутрішніх справ і одного з двох головних corruption fighters Вано Мерабішвілі, який провів за ґратами вісім років, до знаменитого Бендукідзе, який помер у вигнанні після відкриття кримінальних справ проти нього. 

Трояндочка на торті – Саакашвілі, який повернувся на батьківщину в 2021 році і якого режим Іванішвілі повільно вбиває в Глданській тюремній лікарні. Не буду дискутувати зі свідками вчення про «кривавого тирана Саакашвілі» і чи заслужив другий президент Грузії та громадянин України таку долю, а доєднаюся до думки тих 577 депутатів Європейського парламенту, які 15 лютого ухвалили резолюцію із закликом до грузинського уряду негайно звільнити експрезидента і дозволити йому лікуватися за кордоном. Проти проголосували 33 депутати, 26 були відсутні. 

Політичний порядок, який запровадив у Грузії Іванішвілі, нагадує декілька схожих «політсистем» нашого часу: від російської «керованої демократії» зразка 2000–2012 років до режимів Віктора Орбана в Угорщині та Олександра Лукашенка у Білорусі.

Ось як контрибʼютор Forbes Мелік Кайлан прописує його механіку: «Якщо пропагандистський процес (що використовує грузинська влада – Forbes), описаний вище, вам знайомий, це тому, що так і є. Його винайшли в Росії». 

Ми стали свідками саме такої довготривалої кампанії протягом багатьох років з боку Кремля, спрямованої на заспокоєння населення шляхом безперервного поширення теорій змови і темних сценаріїв через кілька телеканалів. Населення, й так роздвоєне та збентежене, з полегшенням віддає авторитарному антидемократичному лідеру керівництво країною і не вірить у достовірність будь-яких новин, які можуть дестабілізувати ситуацію. 

Застосований до Грузії, цей рецепт дозволив Іванішвілі без перешкод утримувати тіньову владу протягом 10 років. Усе це – попри його явну пасивність щодо Росії, яка окупувала пʼяту частину країни, попри фальшиву прихильність до ЄС та орієнтацію на Захід. І попри помітно вороже ставлення до боротьби України проти Росії: Володимиру Зеленському не дозволили виступити перед парламентом, а грузинські волонтери, які захищають Україну, опинилися поза законом. Усі ці політики дуже непопулярні.

Оскільки непопулярність авторитарного режиму має тенденцію зростати, його керівники змушені з часом закручувати гайки. Влада «Грузинської мрії» не виняток. 

Безпосереднім приводом для протестів у Грузії в лютому 2023-го стала спроба «мрійників» запровадити в країні чергову російську «інновацію» – закон про «іноземних агентів». Проти виступила не тільки опозиція, але й Держдепартамент США і Європейський Союз, вступу до якого начебто прагне Грузія Іванішвілі. Українцям, які зараз проливають моря своєї крові на війні з авторами таких новацій, не варто пояснювати, чому жодна влада не має права визнавати «іноагентами» власних громадян. 

Уряд «Грузинської мрії» пішов шляхом Віктора Януковича. Попри те, що прийняття закону ставило хрест на європейській інтеграції Грузії, парламент, контрольований «мрійниками», ухвалив одіозний законопроєкт у першому читанні.

І тоді своє слово сказала вулиця. Після двох вечорів багатотисячних протестів і їхнього жорстокого придушення силами МВС влада була вимушена оголосити про те, що відкликає проєкт закону (нібито «щоб краще пояснити суспільству» свій задум). Коли протести продовжились, на третій вечір МВС виконало й другу вимогу протестувальників – погодилося випустити тих, кого затримало у перші два вечори. 

Як це стало можливим? 

Народну депутатку від опозиційного ЄНР Хатію Деканоїдзе вразила кількість молоді, що вийшла на протести. «Не бачила такого дуже давно», – каже вона. Молодь, що народилась у 1990–2000-ні, завжди ставилась до політики за принципом «чума обом домам». На думку Деканоїдзе, запозичення «найкращих практик» Кремля стало для 20-літніх хлопців та дівчат, які навіть не розмовляють російською, останньою краплею – вони не хочуть опинитися в Росії, не покидаючи свою рідну землю. Це, вважає депутатка, найбільша – і дуже неприємна для влади – новина лютневих протестів.

Чи дотримається грузинська влада своїх обіцянок? 

Вона буде шукати різні шляхи, щоб забути про них і зайти «на друге коло», певен політичний аналітик Гела Васадзе. Він нагадує так звану Угоду Шарля Мішеля – компроміс між владою та опозицією після сумнівних виборів 2020 року, досягнутий за посередництвом ЄС. При першій можливості «Грузинська мрія» відмовилася від своїх зобовʼязань. 

Усе погано? «Нормально, – посміхається Васадзе. – Отримуємо статус кандидата на вступ до ЄС». 

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні