Доки в Україні триває війна, нас не візьмуть до НАТО, членство в якому було б найкращою гарантією безпеки для нашої держави. Тому Київ має заручитися надійними гарантіями на перехідний період. Якими вони можуть бути? Голова ГО «Інститут американістики» Владислав Фарапонов проаналізував уже існуючі безпекові моделі, які США впровадили після Другої світової війни, та виокремив найкращі варіанти для України.
Київ розпочав перемовини з Вашингтоном стосовно двосторонньої угоди, яка мала б надати гарантії безпеки для України, заявив голова Офісу президента Андрій Єрмак. За його словами, ці гарантії стануть чинними до членства України в НАТО. Після липневого саміту у Вільнюсі державний секретар США Ентоні Блінкен наголосив, що сильна та об’єднана підтримка Києва – найкращі гарантії для України.
Поки Україна не в НАТО
Те, що членство в НАТО з системою колективної безпеки є найкращою гарантією для України, добре розуміють у Києві, Вашингтоні та Брюсселі. Але у двох останніх столицях зараз не готові визначити терміни та умови нашого вступу до Альянсу. Тому діалог щодо гарантій безпеки саме зі США зараз є цілком логічним кроком. Три причини:
- До виборів у США ще відносно далеко, праймеріз (попередні вибори кандидатів всередині партії) розпочинаються лише у січні 2024 року.
- Це певний компроміс для України, яка була помітно розчарована результатами саміту НАТО.
- Адміністрації Білого дому треба щось «продати» американському виборцю, а гарантії – це натяк на стратегію чи план завершення війни. У цій площині важливо не переходити у дискусію лише стосовно того, як ці «гарантії» називатимуться.
Головне – зміст, а найкраща гарантія – підписана оборонна угода про співробітництво зі США та американські інвестиції у спільне виробництво зброї для України. Така угода перетворить підтримку України з теореми на аксіому, яку не треба буде доводити, навіть після завершення війни.
Складно сказати, коли та як завершиться російсько-українська війна, але Вашингтон теж хоче надіслати чіткий сигнал власним партнерам та опонентам. Проте все ж від фінальних розкладів на час перемоги України залежать деталі сумнозвісних гарантій від США зокрема.
У чому точно вони не будуть полягати, так це в участі американських військових у безпосередніх бойових діях.
Прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда, президент США Джо Байден та президент України Володимир Зеленський під час проголошення Декларації G7 про спільну підтримку України, Саміт НАТО у Вільнюсі 12 липня 2023 року. Фото Getty Images
Можливий результат дискусії зі США
США – партнер України номер один у сфері безпеки, як до 24 лютого 2022 року, так і зараз. Тому діалог із Вашингтоном буде показовий для інших партнерів також.
Штати вибудували після Другої світової війни мережу угод зі своїми союзниками в Європі та поза нею. Є три приклади, а отже, й рольові моделі, на які може дивитися Україна та апелювати до них.
Перша модель – Південна Корея та Японія
Обидві держави зараз переживають переосмислення власної ролі у безпеці регіону та двосторонніх відносинах зі США. З Сеулом Вашингтон підписав безпекову угоду ще в 1953 році, яка передбачає де-факто механізм, дуже схожий до 5-ї статті НАТО. Вона визначає напад на одного члена Альянсу як напад на всіх.
Проте ця угода передбачає і перебування американських військових на території Південної Кореї, яких зараз там 28 000. В Японії кількість військових США вдвічі більша. Партнерство між країнами сягає 1951 року, у 1960 році його було переглянуто.
Друга модель – Ізраїль
Про можливий формат гарантій безпеки для України в ізраїльському стилі Білий дім уже говорив раніше, заявлявши, що такі безпекові запевнення (не гарантії) включатимуть безпекову допомогу, обмін розвідданими та інформацією, підтримку в кіберсфері для захисту та відсічі майбутній агресії.
Схожість випадку Ізраїлю в 1950-х з Україною 2023 року обумовлюється хіба що пошуком тих бажаних гарантій. Усе ж регіональні особливості сусідів, внутрішня політика, зокрема обов’язковість призову в Ізраїлі, є відмінними від українських реалій. Але не тільки.
Від створення Держави Ізраїль у 1948 році та до 2021-го США надали їй безпекової допомоги на $125 млрд. Велика частина цих коштів ішла не на саму зброю чи обладнання, а на спільну побудову потужностей, навчання. Мета й формула достатньо прості: збереження так званого qualitative military edge – потужностей для відсічі атаки будь-якого рівня.
З 1983 року діалог у сфері безпеки був інституціоналізований у річні засідання Американсько-Ізраїльської об’єднаної політичної та оборонної групи, де визначають пріоритети для подальшого співробітництва.
Коли американська сторона бачить стратегічне бачення щодо розвитку армії та технологій, їй значно легше пояснити виборцям необхідність виділення Ізраїлю понад $3 млрд протягом останніх 20 років.
Україна, до прикладу, отримувала тривалий час близько $300 млн, а в проєкт оборонного бюджету на 2024 рік закладено знову таку саму суму.
Третя модель – Тайвань
На відміну від інших держав, з якими співпрацює США, гарантії Тайваню оформлені в специфічній формі, а саме закладені у внутрішнє законодавство США. Це їхня особливість.
З 1979 року діє спеціальний акт про відносини США з Тайванем, в якому прописано те, що Штати нададуть Тайваню зброю оборонного характеру, аби зберегти безпеку та соціальну чи економічну допомогу його народу. Таке формулювання дає можливість тримати дискусію щодо допомоги Тайваню лише у такій площині: якою має бути допомога, якщо Китай все ж спробує напасти на цю острівну державу.
З точки зору сьогоднішніх реалій, США пропонують декільком державам світу різні моделі механізмів, що може стати основою для гарантій Києву.
Одна з найкращих опцій – це приклад гарантій Тайваню та їх симбіоз із гарантіями на кшталт наданих Ізраїлю. Україна виграє від такого сценарію, адже це ще зміцнить українське військо, запевнить партнерів у здатності будувати стратегію та розвивати Збройні сили.
А посилення співпраці зі США значною мірою спростить процес адвокації майбутнього вступу України до НАТО.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
