Мобілізація близько 300 000 солдатів не допоможе армії РФ – вони ще гірше підготовлені та споряджені, ніж навесні, коли зазнали нищівної поразки під Києвом. Росія очікує нового контрнаступу ЗСУ і готується до відступу.
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
Останні тижні Росія дедалі менше покладається на свою армію та дедалі більше погрожує Україні терористичними атаками на енергетичну інфраструктуру. Російське командування говорить про «складну ситуацію» на фронті. А від колишніх заяв про непереможну російську армію не лишилося й сліду.
Місяць тому Путін оголосив мобілізацію в РФ. Її вважали ледь не останньою надією Кремля змінити ситуацію на полі бою. Після блискавичного фіаско на Харківщині росіяни втрачали ініціативу, а російська армія потребувала потужного імпульсу, щоб повірити в потенційний перелом на свою користь. Для цього Путін вдався до кроку, якого уникав досить довго, – мобілізації цивільного населення.
Ризики зміни ставлення росіян до війни і знищення міфу про сучасну путінську армію стали другорядними на фоні розуміння, що фронт починає сипатись.
Але за місяць і мобілізація, і ядерні погрози, і навіть «включення» чотирьох українських областей до складу РФ пішли геть не так, як того хотів би очільник Кремля.
300 000 непідготовлених солдатів занадто мало, щоби змінити ситуацію
Оголошуючи мобілізацію, Росія хотіла продемонструвати світу, що вона будь-якої миті може швидко в рази збільшити свою військову потужність. В кулуарах навіть говорили про готовність мобілізувати мільйон росіян.
Але продемонструвала Росія протилежне. За місяць мобілізація перших 300 000 чоловіків так і не закінчилася. Світ облетіли десятки відео, які показують украй погані умови підготовки та спорядження російських військових. Уже за тиждень почали з’являтися повідомлення, що мобілізованих кидають на фронт, де вони швидко гинуть і потрапляють в полон.
З іншого боку, 300 000 – це не астрономічна цифра, і країна з таким населенням, як у РФ, мала би впоратись із цим завданням значно краще.
Наприклад, Україна зуміла мобілізувати й підготувати до 500 000 військових за перші шість місяців війни. Це більш ніж 100 000 на місяць.
Під час примусової мобілізації в ОРДЛО було мобілізовано до 140 000 жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей. Це близько 10% всього населення, яке до 24 лютого залишалося на цих територіях.
Уже зараз зрозуміло, що мобілізація 300 000 росіян не поверне чисельної переваги російській армії. На початку війни проти 200-тисячного українського війська воювали приблизно 230 000 військ регулярної армії РФ, 50 000–100 000 військ сепаратистських формувань так званих «ЛДНР», десятки тисяч бійців Росгвардії, найманці групи «Вагнер», «кадировський полк». А головне, у Росії був резерв – підрозділи російської армії Північного і Східного військових округів, яких кинули в Україну вже у другій фазі війни. Це ще до 100 000 солдатів.
Загалом у війні в Україні вже взяло участь близько пів мільйона військових на боці РФ. За західними оцінками, кожен п’ятий із них або загинув, або зазнав важкого поранення. Українські офіційні особи говорили про щонайменше 150 000 безповоротних військових втрат РФ іще до харківського контрнаступу, під час якого Росія також зазнала значних втрат.
Станом на кінець вересня всі сили на боці РФ складали, імовірно, менш ніж 250 000 солдатів, майже половина з яких – сепаратистські формування ОРДЛО і найманці «Вагнера». Тобто від професійної армії Путіна майже нічого не лишилося.
Якщо говорити про мобілізацію, то, зважаючи на додаткові російські втрати найближчих місяців, їх, можливо, вистачить, щоб повернути кількість, яку мав Путін на 24 лютого. Але йдеться лише про кількість. Невідомо, як вони витримають зиму в умовах, коли російська армія не змогла забезпечити військо зимовим одягом і екіпіруванням.
Поряд із цим, за вісім місяців війни Росія втратила близько 7 500 одиниць бронетехніки. Фактично половину того, що мала на початку вторгнення. На відновлення цих втрат підуть роки. Зараз Росія планує відновити лише 800 танків Т-62 у подальші 3 роки.
Тобто замість танкових і мотопіхотних полків нова армія Путіна складатиметься з погано оснащеної піхоти, низькодисциплінованої і немотивованої.
Росія майже втратила свої найкращі підрозділи: найбільшу танкову армію, більшість десантних військ і підрозділів морської піхоти. Зараз найбільш активними військами на фронті є загони колишніх в’язнів групи «Вагнер», що наочно характеризує стан російського війська.
Мобілізація пішла аж так погано, що навіть офіційна російська пропаганда не обіцяє «хороших новин» з фронту протягом найближчих двох місяців. Натомість росіяни сподіваються домогтися «перемоги» шляхом руйнування української енергосистеми. «Залишити Київ без світла, води й тепла». Мовляв, відсутність світла має призвести до масштабної паніки і потоку біженців до Європи.
Ракети і десятки дронів-камікадзе щодня випускають у бік України. Але протиповітряна оборона України стає дедалі ефективнішою. Вже зараз ЗСУ збивають близько 80% іранських дронів і понад половину дорогих крилатих російських ракет.
Білоруський «фронт»
Росія продовжує створювати в інформаційному просторі маніпулятивні «вкиди» про нові загрози й можливу ескалацію. Якщо влітку росіяни поширювали міф про 100 000 солдатів з Північної Кореї, які готуються вступити у війну на боці РФ, то зараз це історії про відкриття «білоруського фронту» і повторення наступу на Київ.
Для підтвердження цієї ідеї Білорусь розгорнула до 7 БТГ (близько 5 000–7 000 солдатів), а Росія планує перекинути ще 20 000 мобілізованих.
Але наступ такими силами з військового погляду призведе до фіаско. В лютому угруповання, яке йшло на штурм Києва, складало до 50 000 солдатів, зокрема кілька тисяч одиниць важкої техніки.
Білорусь загалом має у своїх сухопутних військах лише близько 11 000 солдатів. Це у 50 разів менше, ніж чисельність ЗСУ. Вступати у війну з таким співвідношенням – самогубство, навіть якщо ти переконаний у перемозі свого союзника. Росія за місяць втрачає більше солдат, ніж їх всього в Білорусі.
Приблизно та сама ситуація і з танками, яких у Білорусі було близько 500. У попередні місяці численні ешелони з білоруськими танками Т-72 рухалися в бік Росії. Лише у жовтні Білорусь передала РФ 67 танків. Загалом Лукашенко міг передати до половини своїх Т-72 росіянам.
Наступ на Київ або західні регіони України, спираючись лише на важку техніку і сили Білорусі, малоймовірний. Для такого наступу Росія має перекинути велику кількість важкої техніки в напрямку Білорусі. Як це було взимку цього року. Зробити це швидко й непомітно майже неможливо. На підготовку такої операції підуть тижні, а можливо, і більш ніж місяць.
Західні експерти вважають, що 20 000 російських солдатів, яких направлять у Білорусь, лише проходитимуть там навчання. Адже російські полігони переповнені. А кількість офіцерів, які можуть навчати мобілізованих, недостатня.
Про це також свідчить той факт, що переважна більшість техніки, яка йде з Росії в бік Білорусі, – це вантажівки, паливозаправники, інженерна техніка та ешелони з солдатами у товарних вагонах. Тобто не військова техніка.
За даними проєкту «Беларускі Гаюн», міноборони Білорусі заявило про заплановане перекидання з боку РФ 170 танків, 200 броньованих машин і до 100 артилерійських систем. Це в десятки разів менше, ніж було в лютому, коли на Київ ішли чотири повноцінні армії. І поки невідомо, чи це перекидання справді відбудеться.
Відступ з Херсона і нова російська лінія оборони на Луганщині
Паралельно із цим російська пропаганда активно готувала інформаційне підґрунтя для можливого відступу з Херсона. Підконтрольні Кремлю представники окупаційних адміністрацій оголосили про «евакуацію» населення правобережної Херсонщини. А новий командувач військами РФ Суровікін заявив, що Україна готує потужний наступ на Херсон.
Створення такого інформаційного поля не обовʼязково означає, що російські війська вже тікають з Херсонщини або втечуть найближчими днями. А свідчить про те, що російська пропаганда навчилася заздалегідь готувати споживача до поразки.
Відступ з правого берега Херсонщини майже неминучий. Підтримувати угруповання в умовах, коли вся територія прострілюється артилерією ЗСУ, а основні сили відрізані Дніпром із нечисленними тимчасовими переправами – з військового погляду безнадійне завдання. Треба або відсувати лінію фронту від Дніпра, на що у РФ немає сил, або відступати.
Приблизно в такій самій ситуації українські військові були в Сєвєродонецьку, який обороняли понад місяць, але зрештою все одно довелося відступити. Проте в Сєвєродонецьку були переважно сили легкої піхоти, тоді як на правому березі Дніпра Росія тримає сотні одиниць важкої техніки й артилерії, які потребують системного постачання пального і боєприпасів.
Щоб розмити розчарування від чергової великої поразки, російська пропаганда вирішила підготувати «інформаційну подушку». Щоб відступ не став таким само несподіваним і неаргументованим, як на харківському фронті.
Водночас на Луганщині підрозділи групи «Вагнер» нібито завершили зведення оборонної лінії, яку вони назвали «лінією Вагнера». Найбільше російську аудиторію вразило те, що вона пролягає фактично по лінії розмежування, яка була до лютого 2022 року. Тобто російські сили нібито планують, або припускають можливість відступу з усієї північної Луганщини.
Фото інфографіки «лінії Вагнера» від російської пропаганди
Але така тактика цілком логічна, адже фактично в північній частині Луганщини залишаються тільки два ключові населені пункти: Сватове і Старобільськ. У разі, якщо Росія втратить контроль над Сватовим, лінія фронту переміститься до Старобільська, через який пролягають усі логістичні маршрути північної половини Луганщини. Логістичні маршрути потраплять до зони артилерійського ураження ЗСУ. А відповідно, утримувати цей регіон не матиме військового сенсу.
Зважаючи, що група «Вагнер» стає дедалі більш важливою частиною російських військ, ймовірно, цей напрямок фронту буде передано під контроль Пригожину, який виявився більш обачним, ніж російські генерали, і вирішив підготувати тили.
З цього можна дійти висновку, що Росія активно готується до нового наступу ЗСУ. І намагатиметься зупинити новий український контрнаступ принаймні по Дніпру на Херсонщині і по Сіверському Донцю на Луганщині.
Далі росіяни очікують на зниження інтенсивності боїв узимку і спробують залишити Україну без світла та змусити світ домовлятися з ними. Але ця тактика провалиться так само, як і всі попередні.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
