Категорія: Війна
Дата: 15 вересня 10:15

Перемогти чи не існувати. Як стримати глобальну ескалацію російсько-української війни? Вступне слово Віктора Пінчука на відкритті 20 конференції YES

Тетяна Павлушенко

Forbes

6 хв читання

Що більшою буде військова підтримка України, то вищий шанс на перемогу у війні з Росією. І відповідно менший ризик ескалації, якої так бояться окремі західні лідери, переконаний Віктор Пінчук, бізнесмен та засновник Ялтинської Європейської Стратегії.

Ялтинська Європейська Стратегія (YES) – щорічна конференція, яка з 2004 року збирає в Україні лідерів Західних держав, експертів та громадських діячів для дискусій про Україну та її європейське майбутнє. Цьогоріч головна лінієя конференції – «перемогти чи не існувати», каже засновник та член Наглядової ради YES Віктор Пінчук, 63.

Ключове питання: як допомогти Заходу та його лідерам подолати розрив між розумінням необхідності підтримки України та реальними діями? Завдання YES цього року – подолати цю прірву.

Forbes Ukraine публікує вступне слово Віктора Пінчука на зустрічі YES 2024.

Промову перекладено з англійської та відредаговано для зрозумілості.

Логіка перемоги та спростування можливої ескалації

Західні лідери по-різному пояснюють, чому надають Україні менше підтримки, ніж того потрібно. Один з аргументів – у них самих має бути зброя для захисту своїх країн та на випадок інших загроз на планеті. Але частіше звучить інший – ризик ескалації.

Не згоден з цими аргументами. Поясню свою логіку. Здається, аргумент про ескалацію зацементувався в головах деяких західних лідерів. Можливо, інший кут зору допоможе прояснити ситуацію.

Подивимось на різні сценарії подальшого нарощення чи припинення Заходом підтримки України.

На цій діаграмі вісь Х (X-Axis) зображає рівень підтримки. Y (Y-Axis) – ймовірність нашої перемоги над Росією. Ця та інші використані діаграми є якісними, не кількісними, показують логіку.

На цій діаграмі логіка дуже чітка – що більше військової підтримки для України, то вищі шанси нашої перемоги.

У своїй логіці деякі західні лідери керуються не перемогою України, як показником Y-Axis, а навпаки – ризиком ескалації. За їхньою логікою, нарощення військової підтримки провокуватиме зростання ризику ескалації та втягнення НАТО у війну з Росією.

Заміна Y-Axis з «перемога України» на «ризик ескалації» в головах західних лідерів – велике досягнення пропаганди, маніпуляцій та інформаційної війни Росії. Результат – Захід керується ризиком ескалації та приймає менше рішень, які б дозволили Україні перемогти. Ба більше – накладає обмеження на використання Україною наданою їй зброєю. Це логіка самостримування. І це не випадок, коли роблять трішки менше, ніж могли б.

Поясню, що маю на увазі.

У січні 2024 року під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі на сніданку в Українському домі міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс зробив гарне порівняння.

Він розповів, що Польща після російського вторгнення в Україну замовила 1000 танків, майже 500 одиниць реактивних артилерійських систем HIMARS, 80 винищувачів та іншу зброю. Польща, яка за розмірами трохи менша за Україну, є членом НАТО та захищена 5 статтею договору Альянсу. А таке її замовлення на 100% відповідає тому, чого зараз потребує Україна у війні.

Україна ж на той момент отримала від Заходу лише 10% танків, приблизно 10% HIMARS та нуль літаків від своєї потреби. Це 90% знижки для перемоги Росії.

Дякувати, з січня 2024-го партнери наростили допомогу Україні. Але, за потреби у 128 винищувачів, за словами Володимира Зеленського, ми отримали лише 10. З 25 систем ППО Patriot — лише чотири, за офіційною інформацією. Ще кілька систем IRIS-T. Сподіваюся, насправді ми маємо трохи більше цього озброєння. Але, навіть якщо дуже щедро підрахувати, на третьому році війни Україна має не більше 30-35% від того, що нам потрібно.

Це означає, що на вересень 2024 року нам не вистачає ще 65-70% озброєння. До цього додаються обмеження, як його використовувати, та західна логіка самостримування.

Ці фактори різко зменшують шанси на перемогу України та збільшують шанси на поразку.

Дати Росії виграти – це неправильна стратегія принаймні з двох причин.

Перша – стосується безпеки Європи. Деякі люди в ЄС вже зрозуміли – проковтнувши Україну, Росія не зупиниться. Інші ж все ще впевнені – поразка України, звичайно, поганий фінал, але Росія цим задовольниться. Україну ж можна буде звільнити пізніше.

Для останніх зробімо третій логічний експеримент. Уявімо, що Євросоюз та НАТО межуватимуть кордоном з Україною, яку окупувала Росія. Багато мільйонів українських мігрантів рятуватимуться від російського режиму в Європі. Бо Росія масштабує звірства в Бучі на всю Україну. По всій країні масово розстрілюватимуть людей. Це буде Голокост.

Ви дійсно думаєте, що Євросоюз зможе вижити, якщо дозволить цьому статися? Дійсно вірите, що Захід може мирно співіснувати з таким сусідом?

Друга причина – стосується безпеки на Землі. Перемога Росії запустить глобальне доміно воєн проти демократії та криз. Імовірно заохотить Китай, Північну Корею та Іран виступити проти Тайваню, Південної Кореї та Ізраїлю. Весь світ буде втягнутий у війну.

Тому, навіть якщо використовувати ризик ескалації для позначення осі Y-Axis, за нарощення військової підтримки України, ризик ескалації, втягнення НАТО у війну з Росією та глобального доміно воєн різко зменшується.

Ще один важливий момент. Ця діаграма навпаки чітко показує, як низький рівень підтримки України збільшує ризик ескалації, якої так боїться Захід.

Величезна помилка недооцінювати цей ризик у середньостроковій перспективі. Боятися ескалації – дуже небезпечна стратегія.

Сподіваюся, ми зможемо допомогти західним лідерам змінити їхню логіку від самостримування до реальних дій. Це єдина логіка і мова, яку зрозуміє наш спільний ворог.

Чому воює лише одна нація?

Ще один фундаментальний момент. Багато думав про те, чому тільки українці воюють у цій війні. Чому західні люди думають, що мають розкіш казати: ми не хочемо брати у ній участь. Повторю думку Тімоті Снайдера: це дивна світова війна, коли воює лише одна нація.

Пригадується дуже гіркий анекдот, який любила розповідати єврейська інтелігенція в 1970-х роках. Одного дня було зроблено оголошення: завтра о восьмій ранку на залізничному вокзалі на пʼятій колії повинні зібратися всі євреї та всі велосипедисти. Кожна людина, яка чула цей анекдот, питала – а до чого тут велосипедисти? Представники єврейської інтелігенції, посміхаючись, перепитували – а чому євреї?

Під час цієї війни, коли я чую заяви деяких західних лідерів, згадую цей анекдот. І проєктую його на реальність. Наприклад, у Брюсселі роблять оголошення: на захист свободи і європейських цінностей завтра о восьмій ранку на залізничній станції на пʼятій колії мають зібратися всі українці та всі громадяни ЄС. Боюся, що реакція буде — чому саме європейці?

У результаті роздумів, чому в цій війні воює лише українська нація, прийшов до висновку, і маю на увазі це буквально. Вірю, що час та історія обрали українців у цьому XXI столітті. Українці є обраним народом. Обраним для того, щоб показати Заходу та світу, як треба боротися за свободу та цінності.

Коли я називаю українців обраним народом, в голові виникає багато важливих паралелей. Наведу лише одну: фараон повинен програти. Але для цього ми повинні його перемогти. І не лише заради виживання та перемоги одного обраного народу.

Західні лідери помиляються, коли кажуть, що українці борються за незалежність, а ми лише допомагаємо їм у цьому. Слова «допомагати» або «допомога» звучать звитяжно, але відображають хибне мислення. А те, як мислять лідери, має значення. Так, українці борються за незалежність України. Але вони борються також і за виживання міжнародного світопорядку і за принципи, які є ключовими для Заходу.

Захід повинен розглядати Україну та українців як партнерів, а допомогу – як партнерство. Якщо у цьому партнерстві не допомагаєте нам військовими, тоді принаймні дайте нам зброю. Стільки, скільки потрібно. І так швидко, як ви фізично можете. Без жодних обмежень. І, звичайно, ставтеся ціннісно до життів українців, як і до життів своїх громадян.

Перемогти чи не існувати? Це вже не риторичне питання. Це страшна жорстока дилема для України, для Європи, для всього цивілізованого світу. І вона має бути під шкірою у кожного з західних лідерів.

Матеріали по темі