«Бойовий сокіл» – так називають винищувачі F-16. Андрій Пільщиков витратив останній рік свого життя, щоб переконати американських політиків надати Україні ці літаки. Як йому це вдалося?
У червні 2022-го у Сенаті США двоє пілотів Військово-повітряних сил України переконували сенаторів надати Україні наступальну зброю, а також системи Patriot, ракети ATACMS і винищувачі F-16.
Стосовно останнього пункту відбувся приблизно такий діалог:
– Хлопці, ну ви ж розумієте, що F-16 ви не отримаєте?, – сказав один із сенаторів.
– Ми все одно будемо в НАТО. Тому, якщо не зараз, то в майбутньому отримаємо, – відповіли українські пілоти.
Цю розмову переказує один з учасників тієї зустрічі – пілот, майор із позивним Moonfish.
Другим українським учасником зустрічі був капітан Андрій Пільщиков, більше відомий як Джус.
Знадобився майже рік, поки американський політикум вирішив передати Україні F-16. 19 травня Пентагон офіційно повідомив про позитивне рішення щодо старту навчання українських пілотів на цих літаках. Одну з головних ролей у цій тривалій кампанії зіграв саме Пільщиков.
У вересні 2023 року він мав їхати на навчання з пілотування F-16. Цього не сталося. 25 серпня 30-річний Андрій Пільщиков загинув – його літак зіткнувся з іншим українським літаком у небі над Житомирщиною. Тоді обірвалося життя трьох пілотів. Розслідування причин трагедії ще триває.
Що Пільщиков устиг зробити, аби в українському небі зʼявилися літаки F-16?
•••
Мріяти про небо Пільщиков почав ще в дитинстві. У рідному Харкові він бігав до летовища та фотографував літаки. Під час однієї зі зйомок підліток познайомився із пілотами з волонтерського проєкту «Цивільний авіаційний патруль» (ЦАП).
Проєкт у 2014-му створили кілька місцевих пілотів-аматорів, які допомагали екстреним службам і вилітали на евакуацію потерпілих, куди літак діставався швидше за машину. Саме пілоти ЦАП уперше взяли Джуса на борт навчального літака Х-32 «Бекас». Після школи Пільщиков вступив у Харківський авіаційний університет ім. Кожедуба, а після закінчення пішов служити до 3СУ.
Його друг – майор Повітряних сил пілот Вадим Ворошилов на псевдо Karaya – пригадує: «Ще в 2016-му Андрій на еВау придбав комбінезон пілота військової авіації США і ходив тільки в ньому, а ми – в комбінезонах радянського зразка».
Про захопленість Джуса США говорить і його матір Лілія Аверʼянова: «Він абсолютно все робив в американському стилі, аби вони вважали його своїм, вважали, він такий самий хлопець, як і вони».
Пізніше Пільшиков особисто познайомився з американськими пілотами. У жовтні 2018 року Україна та кілька країн НАТО організували масштабне навчання на аеродромі біля Старокостянтинова Хмельницької області. Американці із каліфорнійського загону Нацгвардії США літали на F-15 та двох навчальних F-16 із Польщі. Тож Пільщиков уже бачив F-16 в українському небі. Наступного року Джус разом із Moonfish приїхали до своїх нових друзів у Каліфорнію, тиждень провели на навчаннях та літали на F-15, згадує Moonfish.
Саме там, в Америці, Андрій і отримав позивний від американських пілотів. Якось він відпочивав із ними в барі й на будь-яку пропозицію випити відмовлявся від алкоголю та відповідав: «Only juice».
Пілот ВПС Андрій Пільщиков (Джус). Фото з особистого архіву Андрія Пільщикова/40 бригада тактичної авіації та надано прес-офіцером 40 бригади тактичної авіації
Скільки коштує підготовка одного пілота сучасного винищувача? «Це сотні мільйонів гривень», – каже речник Повітряних сил 3СУ полковник Юрій Ігнат. За підрахунками пілота Karaya, вартість одного бойового вильоту на МіГ-29 чи Су – це $10 000. На навчальних літаках, на яких літають студенти, це менші суми, проте для отримання кваліфікації студенти повинні мати не менше 200 годин вильотів.
У 2021-му Пільщиков вирішив залишити 3СУ. Тоді у Джуса та його побратимів було обмаль бойових вильотів, вони гаяли час у чергуваннях на тилових аеродромах, отримували скромну зарплатню й відчували себе непотрібними. Деякий час по тому Джус працював в «Укроборонпромі», займаючись організацією експортно-імпортних контрактів. Коли почалося повномасштабне вторгення, Джус повернувся до армії.
Його не одразу допустили до бойових вильотів – треба було поновити навички тренувальними польотами. Потім він почав бойову роботу, долучившись до загону «Привиди Києва» 40-ї бригади тактичної авіації ВПС ЗСУ.
Він літав на МіГ-29, у нього було понад 500 льотних годин – це один із топових показників у Повітряних силах 3СУ. На рахунку Пільщикова кілька збитих ракет та БПЛА ворога і багато знищених наземних цілей окупантів.
У перші місяці війни ситуація в повітрі була не на користь ЗСУ. «Ворог переважав українську авіацію у пʼять-шість разів кількісно, а якщо брати до уваги перевагу в технологічності авіатехніки, то в усі 10-12 разів», – пригадує полковник Ігнат, який товаришував із Джусом з 2018-го.
Втрати України були болючими. «Цього ви не побачите по телебаченню, бо це закрита інформація, але втрати в наших Повітряних силах майже щодня», – казав Пільщиков в інтерв’ю The Washington Post у квітні 2022 року.
Головна проблема – технологічна перевага ворога у повітрі. Модифікації російських МіГ та Су мали кращі радари, ніж старі моделі тих самих літаків на озброєнні українського війська. Фактично, злітаючи в небо, літаки ЗСУ одразу ставали мішенями для ворога, а завдати значного ураження росіянам не могли. Ті радари, що ними обладнані українські МіГ‐29, були розроблені 40 років тому і не вміли помічати сучасні ракети чи дрони, пояснював у квітні 2022 року Пільщиков в інтерв’ю Financial Times.
«Привид Києва» – один з найвідоміших муралів Києва. Фото Getty Images
Цю перевагу ворога він боляче сприймав: «Дуже сумно повертатися з вильоту, розуміючи, що вороги стріляли по цілях, знищили будинки, можливо, вбили людей – і ти ніяк не міг допомогти їм».
Нова та сучасна зброя була конче потрібна – це розуміли всі. Але яка саме? «Певний час серед військово‐політичного керівництва країни не було єдиної думки про те, які саме літаки нам потрібні, – пригадує Марія Берлінська, котра брала активну участь у перемовинах з американськими політиками. – Саме Джус зміг переконати всіх в Україні в тому, що нам найбільше підходять F‐16».
«Наші високопосадовці у Міністерстві оборони просили в американців то одне, то інше: то «Тайфуни», то «Гріпени», а хтось узагалі лобіював А‐10. Не було чіткого та сконцентрованого погляду, що саме і в якій кількості потрібно Україні», – додає Ганна Гопко, співзасновниця Міжнародного центру української перемоги.
Переконати американських політиків та військових виявилося складнішим завданням. «Тоді про нас в Америці переважно говорили як про армію фермерів із «Джавелінами», таких собі стихійних повстанців, – пригадує керівниця офісу підтримки змін Міноборони Юлія Марушевська, яка брала активну участь в адвокаційній кампанії. – Треба було зробити велику медіа‐ та GR‐кампанію, аби змінити це ставлення».
Для цього вирішили показати американцям справжніх українських пілотів. Марушевська зробила запит у Військово‐повітряні сили – порадьте пілотів, які добре знають англійську, мають контакти з американськими військовими чи брали участь у міжнародних навчаннях. Юрій Ігнат із ВПС дав їй великий список, з якого потім було відібрано п’ятьох. Зокрема Джуса, його однокурсника та побратима Moonfish і офіцера ППО Дениса Смажного.
19 червня минулого року медійний десант ВПС прибув у США. За тиждень провели численні зустрічі з американськими політиками і дали багато інтерв’ю, зокрема для CNN та Fox News. «Американці побачили пілота з обличчям голлівудської зірки, який гарною англійською пояснює, чому Україні потрібні сучасні винищувачі», – згадує Берлінська.
Це був єдиний візит делегації українських пілотів до США. Але адвокація зброї – це сотні телефонних розмов, написаних листів, десятки проведених зустрічей. Пільщиков брав у цій діяльності активну участь, незважаючи на роботу і бойові вильоти.
Працездатність та залученість Джуса надихали інших: «Він спав по чотири години на добу, але все одно був сповнений енергії, – пригадує Karaya і додає: – Був фандрейзером та логістом для пілотів ВПС. Сучасні шоломи, костюми тощо – все це вибивав він. Знаходив і гроші на закупівлю, і способи доставки». «Таке враження, що в нього було не дві руки, а 10», – так описує Джуса полковник Юрій Ігнат.
Гопко також каже, що Джус був цінним переговорником: «Він розумів, як, де і що має сказати. Йому вдавалося переконувати навіть найскептичніших конгресменів. Чому? Він позиціонував себе як нове покоління українських військових, котрі швидко вчаться та сміливо воюють».
«Коли американці почали говорити, що ці літаки коштують занадто дорого, саме Андрій, який мав досвід і в експортних закупівлях «Укроборонпрому», знайшов так звані дзеркальні контракти – угоди США з іншими країнами на закупівлю цих літаків, ціни в яких були значно нижчими», – пригадує Марушевська.
Українська адвокаційна команда фокусувалася на тому, щоб знайти і «обробити» колишніх пілотів серед американських політиків. «В Америці пілоти – найбільш елітарні війська, – говорить комунікаційниця Тетяна Шевчук, – вони мають свою особливу мову, і Джус її дуже добре знав». Вона пригадує зустріч із сенатором Келлі, експілотом ВПС США, який у перші ж хвилини почав розпитувати Андрія про особливості повітряних боїв із росіянами й замість 15 хвилин проговорив із Джусом півтори години.
Капітан ВПС Андрій Пільщиков (Джус). Фото з особистого архіву Андрія Пільщикова/40 бригада тактичної авіації та надано прес-офіцером 40 бригади тактичної авіації
Подібні зустрічі крок за кроком наближали рішення про надання літаків Україні. «Американці не продають свої літаки тим, кого не вважають партнерами», – говорить Шевчук.
У своїй комунікації Джус намагався наблизити співрозмовника до українських реалій, усвідомлюючи, що битва за F‐16 – це не лише про швидке закінчення війни, а й про формування механізмів стримування росіян на майбутнє.
Попри зусилля дипломатів, політиків та військових, рішення про поставку F‐16 у 2022 році так і не було ухвалено. «Американці дуже чутливі до того, що відбувається всередині їхньої країни. Вони не робитимуть ані на сантиметр більше, ніж це вигідно для їхніх внутрішніх інтересів, – пояснює співзасновниця Razom for Ukraine та Dignitas Любов Шипович, яка тривалий час жила у США. – Крім цього, були сильні голоси скептиків, які казали: бензин дорожчий тому, що ми Україні допомагаємо, американська економіка падає тому, що політики всі гроші в Україну віддають».
Ситуація змінилася у травні 2023 року. Точніше – після 4 травня 2023‐го, коли українські оператори Patriot збили російську ракету X‐47. «Вітаю український народ з історичною подією! Так, ми збили «нє імеющій аналогов» «Кинджал»!» – заявив тоді командувач Повітряних сил ЗСУ генерал‐лейтенант Микола Олещук.
Саме цей перший приклад кваліфікованого та успішного застосування американських систем Patriot проти російського озброєння став вирішальним для американців аргументом для надання Україні F‐16, вважає Юлія Марушевська.
«Він марив цим літаком [F‐16]», – каже полковник Ігнат. Авіакатастрофа 25 серпня поставила крапку у мріях Джуса. Розслідування цієї трагедії триває досі, офіційні особи його не коментують. На прощанні із Джусом його матір попросила командувача ВПС генерал‐лейтенанта Миколу Олещука зробити перше коло на F‐16 замість нього. «Безумовно», – відповів той.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
