За останній місяць українські ППО різко підвищили ефективність. На озброєння надходять нові зразки західної техніки, у відповідь на нові загрози з повітря бійці змінюють тактичні прийоми. І все-таки брак сучасних зенітно-ракетних комплексів дуже ускладнює роботу, розповідає The Economist. Forbes вибрав головне з матеріалу.
Бути пілотом винищувача в Україні – виснажлива робота, розповідає український льотчик із позивним Джус: «Треба бути готовим до вильоту в будь-який час, за будь-яких умов». Після сигналу тривоги Джус має лише кілька хвилин, аби схопити спорядження, забратися в кабіну МіГ-29, запустити двигуни і злетіти. Росіяни часто атакують уночі, тому пілот спить у льотному костюмі.
Але найстрашніше для Джуса – це провести кілька годин у небі, полюючи на ракети чи безпілотники, і не збити жодної цілі. «Після посадки відкриваєш смартфон і бачиш, що ударів зазнав Київ чи інші міста. І розумієш, що не зміг урятувати ці життя, – каже він. – Або заходиш на посадку на свій аеродром, а він знеструмлений, бо російська крилата ракета знищила електростанцію».
31 жовтня Джус брав участь у відбитті чергового масованого ракетного удару, який Росія обрушила на Україну. Пролітаючи над великим містом (з міркувань таємності Джус не каже назви), він кілька разів наводився на російську крилату ракету. Але радянські авіаційні ракети Р-27, якими озброєний винищувач, не здатні самостійно утримувати приціл на ворожому літальному апараті. Льотчик має постійно підсвічувати повітряну ціль радаром свого винищувача, допоки Р-27 її не зіб'є. Якщо радар раптом втратив ціль, Р-27 стає некерованою і може впасти на житлові квартали.
«Ось чому застосовувати Р-27 над містом надто небезпечно. Ти відповідаєш за життя людей на землі», – каже Джус. Він мав кілька шансів виконати пуск, але так і не наважився це зробити. Джус передав дані про свою ціль наземним засобам ППО, посадив літак і почав сподіватися на краще. Згодом він дізнався, що ракету перехопив наземний зенітний комплекс.
Посилення захисту
Лише за останній місяць під час атак російських крилатих ракет та іранських безпілотників-камікадзе Shahed 136 загинуло понад 20 мирних жителів. Ушкоджено до 40% енергетичної інфраструктури України. Але українська протиповітряна оборона дедалі краще справляється із відбиттям атак.
10 жовтня українську систему ППО подолала майже половина ракет та безпілотників, запущених Росією по Україні. Вперше за кілька місяців Київ струснули вибухи. Менш ніж місяць по тому українські військові заявили, що збивають уже понад 80% ворожих безпілотників і ракет. З 55 ракет, випущених Росією 31 жовтня, у день, коли Джус підняв у повітря свій МіГ-29, було перехоплено 45. Однією з причин є нова зброя від західних союзників.
На початку жовтня Німеччина надала Україні новітню зенітно-ракетну систему IRIS-T. Ще три такі самі мають надійти найближчим часом. За словами українських військових, перша розгорнута система б'є майже без промаху. Радянські зенітно-ракетні комплекси С-300, батарею яких на початку цього року поставила Словаччина, теж виявилися напрочуд ефективними.
Незабаром Україна отримає дві зенітно-ракетні системи NASAMS, розроблені норвезькою аерокосмічною компанією Kongsberg та американською Raytheon. США намагаються прискорити постачання ще шістьох таких комплексів. «Хтозна, може, їх уже розгорнуто», – каже один із українських офіцерів ППО, який проходив підготовку у складі групи українських операторів ЗРК NASAMS у Норвегії.
Двійко українських МіГ-29 у повітрі Фото Getty Images
Гра у кота й мишки
Українські військові кажуть, що навчилися прогнозувати місця запуску безпілотників, ракет та їхні маршрути й заздалегідь готують оборону. Іноді росіяни намагаються сплутати карти: запускають ракети з різних місць або програмують їх на польоти по колу, каже речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат. «Але й ми намагаємося переміщати засоби ППО, аби ввести їх в оману, – додає він. – Це теж мистецтво – опинитися у потрібному місці у потрібний час».
Системи, які постачають західні союзники, ефективні, але їх замало, нарікають українські чиновники. Сили ППО України спираються здебільшого на техніку ще радянського виробництва. «Ми воюємо зброєю минулого тисячоліття проти зброї, виробленої два роки тому, – каже Ігнат. – Усі ці сотні старих індикаторів, кнопок та екранів дуже складні в експлуатації. Ризик людської помилки дуже високий».
Нові системи – інша річ. «Коли я вперше сів за пульт управління NASAMS, мені знадобилося лише кілька хвилин, аби зрозуміти, як працює система», – каже український офіцер ППО, який навчався в Норвегії. За його словами, на навчання українських операторів пішло лише кілька тижнів: напрочуд мало для такої насиченої навчальної програми. Але найбільша перевага, яку дасть Україні нова зброя, – це можливість створити єдину систему, що охоплює цілі регіони країни.
Наразі замість неї в Україні працює «збірна солянка» із ЗРК, які не можуть обмінюватися даними. Системи NASAMS та IRIS-T, навпаки, працюють як одне ціле: повітряну ціль, яку виявила одна з них, може знищити інша.
Балістична загроза
З'являються нові загрози з повітря. Українські розвідники кажуть, що їм стало відомо про плани Росії придбати в Ірану балістичні ракети Fateh 110 та Zolfaghar і переправити їх повітрям у Крим та морем у російські порти на Каспії. Україна не має ефективного захисту від балістичних ракет, зокрема «Іскандер», які Росія вже використовувала в Україні.
Представник Головного розвідувального управління Міноборони України Вадим Скібіцький каже, що у жовтні РФ запустила по Україні 25 «Іскандерів». Українським ППО вдалося перехопити лише три. Немає захисту й від гіперзвукових ракет «Кинжал», які Росія встановила на літаки.
Використання Росією таких ракет обмежено їхнім дефіцитом. «Росіянам критично бракує боєприпасів», – каже один із західних чиновників. За оцінками Вадима Скібіцького, у Росії залишилося лише 120 «Іскандерів». «Кинджалів» є десь із 40 одиниць, кажуть інші джерела.
Поповнивши свої запаси за допомогою іранців, Росія може посилити атаки. Нині як ніколи, кажуть офіційні особи в Києві, Україні потрібні ЗРК на кшталт американської системи Patriot, здатний збивати балістичні ракети. Потрібні ракети більшої дальності, такі як американські ракети ATACMS, якими можна завдавати ударів по командних центрах, розташованих за сотні кілометрів за лінією фронту. «Найкращий захист від таких ракет – знищувати їх на пускових майданчиках», – каже Юрій Ігнат.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
