«Країна героїв». Як влаштований найбільший військовий благодійний фонд України «Повернись живим», розповідає його очільник Тарас Чмут.
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
Фонд «Повернись живим» – найбільш динамічний стартап України, часто жартуємо ми в редакції. У цієї тези є підстава: за сім місяців війни обсяг надходжень до фонду зріс чи не в 600 разів. І з доходом за дев’ять місяців 2022 року близько 6 млрд грн фонд, якби він був компанією, впевнено опинився б у сотні найбільших компаній. Але головний KPI очільника фонду Тараса Чмута – не скільки грошей вони залучили, а наскільки ефективно їх витратили: допомогли ЗСУ, підвищили обороноздатність країни. Як влаштований найбільший військовий фонд України, у чому його відмінність і які завдання стоять перед організацією, розповідає Тарас Чмут.
Епізод «Країни героїв»: фонд «Повернись живим», Тарас Чмут
Чому українці довірили мільярди гривень саме фонду «Повернись живим»? Коли почалася війна, всі хотіли комусь допомогти, пішли до тих, кого знали, кому довіряли і хто був на слуху. Це результат минулорічної роботи команди в систематизації налагодження внутрішніх процесів, посилення репутації бренда, впізнаваності в цілому. Ми позиціонуємо себе як фонд компетентної допомоги, професійно займаємося допомогою армії вже вісім років.
У 20-х числах лютого ми почали отримувати за день більше, ніж за весь попередній рік. Показники були для нас величезними. Але що таке 20 чи 100 млн грн для забезпечення армії? Ми продовжили робити те, що і так робили, збільшивши обсяги й інтенсивність у декілька разів.
У фонді працює 75 людей, які залучили і витратили близько 6 млрд грн. Це стало можливим тому, що процес був розтягнутий на кілька місяців. Плюс були великі закупівлі – 0,5 млрд грн, це комплекс «Байрактар», є й інші угоди, по 100–200 млн грн. Витратити будь-які гроші – не проблема, складно зробити це ефективно.
Юридично фонд може купити літаки. Мені пропонували Су-27, МіГ-29, F-16 простішого рівня, гелікоптери Мі-8 у хорошому стані 1992 року випуску. У нас є ліцензія, яка дозволяє це придбати без посередників. У цьому наша відмінність від багатьох інших: ми можемо це робити напряму. Але, мабуть, фонд ніколи не купить літак, це неефективно.
Наразі приділяємо багато зусиль, аби працювати з американцями й американською владою. Там багато людей хочуть допомогти, але не знають, кому, як і щоб гарантовано дійшло до військових. Зараз вибудовуємо фандрейзингову систему в США. Інша історія – просування там українського наративу. Повірте, Росія там працює добре, навіть з наших волонтерських питань. Третій момент – робота з американською владою, звідти формується українська політика.
Скільки до кінця року фонд «Повернись живим» хоче залучити грошей? Що більше матимемо коштів, то масштабніші проєкти зможемо робити і більше впливати на війну. Ми є одними з найефективніших фандрейзерів в Україні. Якось так виходить, що ми вміємо збирати гроші.
Фонд працює із чутливою інформацією у чутливій сфері. У нас усі співробітники проходять поліграф, кілька етапів відбору і перевірок, зокрема через спецслужби. Далеко не всі до нас потрапляють. Усі члени команди з певною періодичністю проходять поліграф. Вимоги до співробітників доволі високі.
Керівництво країни до останнього не вірило у велику війну, команда фонду не дивилася на це з точки зору «пронесе – не пронесе» і що це у ХХІ столітті неможливо. Ми живемо у світі, де все можливо, й історія України – яскраве тому підтвердження. Завжди намагаюся виходити з гіршого сценарію і до нього готуватися, тому ми кілька років готувалися до війни.
З 2017 року я мав переконання, що рано чи пізно у нас буде чергове велике загострення з Росією. Це вплинуло на те, що ми не тільки почали займатися допомогою військам у зоні АТО, а й запустили проєкти, які б могли посилити обороноздатність України як держави у разі повномасштабної війни. У 2021 році було два флагманських проєкти: створення і розвиток сил територіальної оборони і модернізація протиповітряної оборони Сухопутних військ. Ми вкладали на той момент 20–30% нашого бюджету в модернізацію ОС і створення командних пунктів управління.
У нас усі співробітники проходять поліграф, кілька етапів відбору і перевірок, зокрема через спецслужби. Далеко не всі до нас потрапляють.
У перші ж дні війни всі вкладені кошти окупилися в 10 000–20 000 разів. Ми витратили на модернізацію системи ППО декілька мільйонів гривень. А один сучасний російський літак коштує $30–50 млн. У нас є один із зенітних ракетних полків, у якого понад 100 підтверджених збитих цілей включно із БПЛА. А ми модернізували далеко не один дивізіон.
Тарас Чмут не знає, як поліпшувати радянське ППО, він знає, як керувати людьми, які знають. Є фахівці, здебільшого колишні військові, які значну частину життя займалися вузькою галуззю. Спираючись на сучасні технології й радянське залізо, вони знають, що треба до нього додати, як налаштувати, що організаційно змінити, щоб воно запрацювало в рази ефективніше.
Сила команди фонду в тому, що у нас є люди, які багато років дуже тісно працюють з армією. В першу чергу Андрій Римарук, керівник воєнного напряму.
Ми намагаємося виходити з критерію максимального результату на кожну вкладену гривню. Наш підхід до роботи відрізняється від масового волонтерства, коли ви зібрали гроші, купили тепловізор, приїхали до військового, дали йому в руки й поїхали. Ми купуємо 1000 тепловізорів і через Генштаб забезпечуємо ділянку фронту в 300 км. Держава знає, що на цій ділянці потреба цілком закрита нашим фондом.
Ми витрачаємо великі гроші на неочевидні речі, але які дають найбільший ККД, той самий приклад із модернізацією ППО. Намагаємося знаходити рішення, які дають перевагу на полі бою не одному солдатові, а цілій країні. Купівля одного винищувача – це радше піар, він мало що змінить, а купівля за ті самі гроші десяти якісних систем БПЛА, які наводитимуть HIMARS, може змінити розклад сил на фронті.
Частина людей з фонду залишилась у Києві в березні. У нас була внутрішня дискусія щодо ризику безперебійної роботи фонду. Але вирішили, що ціннісно фонд має залишатись у Києві. Тут був центр оборони країни, і ми мали бути тут. Фонд представляю я – отже, я залишаюсь. І зі мною невелика частина команди.
У березні ми жили в офісі. Коли Київ закривався на комендантську годину, ми могли спокійно сісти і працювати. До того часу офіс фонду був як мурашник: сотні військових, волонтерів, усім щось потрібно просто зараз, якісь проблеми, закупівлі, доставки, розвантаження. Обговорити, куди ми рухаємося, що купувати, зрозуміти, що до нас уже їде, ми могли з 11-ї і до третьої-четвертої години ночі.
Результат на виході буде один – Україна переможе. Питання тільки в ціні й часі.
Війна забрала багатьох з мого оточення. Як не впадати в депресію від таких новин? Я доволі врівноважений. Намагаюся зосереджуватися на роботі. Співчувати, оплакувати й осмислювати всі втрати ми маємо після перемоги або після змістовної зупинки. Зараз усі мають зосереджуватися на війні й на перемозі.
ЗСУ не тримаються на волонтерах. Суспільство помиляється, коли, наприклад, каже, що Міністерство оборони не купує бронетехніку. Міністерство багато всього контрактує, багато всього робить. Волонтери допомагають, заповнюють якісь прогалини. Можливо, витягнули якийсь короткий період часу лютого – квітня, доки державна машина запустилася.
Перевага волонтерів у тому, що вони можуть купувати тут і зараз. Умовно, без офіційної бюрократії. Волонтери більш гнучкі, вони можуть зробити швидко, можуть знайти, поїхати, виміняти, домовитися. Подекуди краще розуміють потреби військ.
Ми знаємо ситуацію на окремих ділянках фронту подекуди краще, ніж її знає Генеральний штаб. Хтось зі співробітників постійно на передовій, ми повсякчас спілкуємося, отримуємо неофіційну інформацію, як воно є насправді. До посадовців може доходити інформація, яку вони хочуть отримати.
У чому відмінність «Повернись живим» від інших фондів? Ми інституція, яка була до війни і буде після. Ми не збираємось у політику, не підтримуємо жодних політиків і не даємо їм піаритися на нашій діяльності. І ми дотримуватимемося своєї аполітичної рівновіддаленої лінії.
Ми країна, якою керують Facebook і президент. Щоб швидко і системно розв’язувати деякі проблеми, потрібен медійний розголос. Коли ми стикнулись із тим, що деякі військові адміністрації почали вимагати, по суті, відкати за дозвіл ввозити волонтерську допомогу, я виніс це в публічну площину. Після цього Кабмін вніс зміну до постанови – і проблему було прибрано. Ми розв’язали проблему за тиждень, системно і для всіх волонтерів.
Війна, яку ми ведемо, жахливо дорога. Та техніка і озброєння, що їх ми отримуємо, ті HIMARS, яким ми радіємо, і їх застосування коштує космічних грошей.
Ми граємо з Росією на виснаження – хто перший закінчиться. Світ не буде за нас воювати і дуже довго нас підтримувати в таких масштабах теж не буде.
Війни ведуть економіки. Україні важливо, щоб наша економіка, яка знову надто сильно постраждала, оговталася. Тому – моя особиста думка, – що підприємці мають розвивати бізнес, створювати робочі місця, а не іти в ЗСУ. Захід не завжди даватиме нам гроші. Ми маємо навчитися заробляти самі, навіть в умовах війни.
Україна має бути проактивною у війні. Ми маємо переносити війну на територію Росії. Маємо завдавати ударів там, де не очікують. Маємо весь час знаходити некласичні підходи до ведення війни.
Результат на виході буде один – Україна переможе. Питання тільки в ціні й часі.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
